2а-7273/12/2670 Про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 29.01.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СтілАрм" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 у справі Товариства з обмеженою відповідальністю "СтілАрм" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києві ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ "СтілАрм" подало до суду позов, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в Голосіївському районі м. Києва від 05.12.2011 № 0001712330 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 639 568 грн за основним платежем та в сумі 159 892 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у Податковому кодексі України (2755-17) передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту - наявність у платника податку на додану вартість (покупця) належним чином оформленої податкової накладної, виписаної платником податку на додану вартість (продавцем). Фіктивність правочину має бути встановлена виключно рішенням суду. Рішення суду про визнання договору недійсним відсутні, тому правочин є правомірним. Припущення відповідача про те, що правочин є фіктивним, зроблено за відсутності доказів, без посилання на конкретні обставини. Для встановлення факту вчинення правочину з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зокрема з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 25.07.2012 відмовив в задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 05.02.2013 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва постановою від 25.07.2012 залишив без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав суду достатніх і належних доказів на підтвердження обставин щодо фактичного вчинення операцій з придбання товару у ТОВ "Віп трейд".

ТОВ "СтілАрм" оскаржило постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 до Вищого адміністративного суду України. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що суди порушили норми матеріального права. У касаційній скарзі скаржник посилається на положення частини другої статті 19, статті 61, статті 67 Конституції України, пункту 3 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу", пункту 180.1 статті 180, пунктів 198.1, 198.2 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 6.2 Порядку заповнення податкової декларації, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969, статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", статей 203, 204, 215, 228, 234 Цивільного кодексу України, частин першої та другої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Скаржник зазначає, що у Податковому кодексі (2755-17) передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту - наявність у платника податку (покупця) належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації. Фіктивність правочину має бути встановлена виключно рішенням суду. Рішення суду про визнання договору недійсним відсутні, тому правочин є правомірним. Для встановлення факту вчинення правочину з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зокрема з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди. Договір укладено у відповідності до вимог законодавства, наявні відповідні специфікації до нього, видаткові та податкові накладні, банківські виписки. Продукцію позивач використав у своїй господарській діяльності, що підтверджується первинними документами про реалізацію товару третім особам, які суд першої інстанції залишив поза увагою. Суди попередніх інстанцій фактично погодилися з тим, що позивач має нести юридичну відповідальність за правопорушення, які вчинено посадовими особами підприємства ТОВ "Сіріус-грант", що співпрацювало з ТОВ "Віп-трейд", проте закони не покладають на позивача відповідальності за дії інших платників податків та їх посадових осіб.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01.03.2017 відкрив касаційне провадження у справі.

' 'br' Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII (1401-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII (1402-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (1402-19) , який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства (2747-15) викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.01.2018 відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 10.01.2019 призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 15.01.2019.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 05.12.2011 № 0001712330 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 799 460 грн слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті від 15.11.2011 № 529/1-23-3030264554 документальної позапланової виїзної перевірки за період з 01.07.2011 по 31.07.2011, про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за червень 2011 року податку на додану вартість в сумі 639 568 грн за господарськими операціями з ТОВ "Віп Трейд" на підставі договору від 02.02.2011 № 02-02-11, які є нереальними.

Висновок контролюючого органу про нереальність операцій обґрунтований тим, що в акті документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Віп трейд" з питань повноти обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 контролюючий орган виклав висновок про те, що ТОВ "Віп трейд" сформувало податковий кредит за операціями з підприємствами, які мають ознаки "фіктивності", реальні поставки між ТОВ "Віп-трейд та контрагентами не здійснювались. Господарські операції ТОВ "Віп трейд" не підтверджені з огляду на реальний час їх здійснення, місцезнаходження майна, відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які є необхідними для виконання операцій з постачання товару, віддаленості контрагентів один від одного.

Порядок формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за звітний період - червень 2011 року, регулювався нормами статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на відповідний період), тому саме ці норми перш за все підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Аналіз пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, з урахуванням частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість та зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що наявність законодавчо визначених умов для формування податкового кредиту є обов'язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо господарські операції між платниками податків, які значаться як покупець та постачальник, не мали реального характеру, а первинні документи не відповідають дійсності.

Відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) у справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту частини першої статті 71 цього Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.

Суди дослідили зазначені контролюючим органом аргументи щодо нереального вчинення між позивачем та ТОВ "Віп трейд" господарських операцій з поставки товару та надали оцінку наданим позивачем у підтвердження фактичного придбання товарів у ТОВ "Віп трейд" первинним документам у сукупності з іншими доказами. Такі первинні документи суди оцінили як такі, що є недостатніми доказами для підтвердження реального вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Віп трейд" з огляду на те, що позивач не надав суду обґрунтованих пояснень разом з доказами, які б спростували висновки контролюючого органу про відсутність факту поставки товару зазначеним підприємством позивачу.

Так, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що об'єктивність і достовірність даних про факти здійснення ТОВ "Віп трейд" поставок товарів і робіт не підтверджується у повній мірі іншими доказами, ніж надані позивачем первинні документи. Суди зазначили, що в супереч пункту 4.1 договору сторони не визначили умови поставки товарів в специфікаціях №№10-18, видаткові накладні не містять інформації про конкретне місце приймання-передачі товарів, а позовна заява не містить опису фактичних обставин укладення і виконання договору. В ухвалі від 02.07.2012 суд вказав на необхідність надання позивачем суду детальних пояснень про фактичні обставини здійснення поставок та доказів на їх підтвердження. Однак письмових пояснень та/або документів позивач суду не надав. У судовому засіданні представник позивача також не надав суду жодних усних пояснень щодо фактичних обставин придбання і перевезення товарів. Суд оголошував у судовому засіданні перерву для надання позивачем додаткових доказів. Проте на час вирішення справи письмових пояснень та інших доказів про фактичні обставини поставки товарів позивач не надав, причин їх ненадання представник позивача в судовому засіданні не пояснив, усних пояснень про фактичні обставини придбання і перевезення товарів не навів. Позивач не надав суду доказів у підтвердження здійснення грошових розрахунків у повному обсязі та виконання вимог пункту 3.1 договору, експлуатаційних документів, сертифікатів чи посвідчень якості, які згідно з пунктом 4.2 договору постачальник разом з передачею товару повинен передати покупцю, а також не надав доказів здійснення позивачем не пізніше ніж за сім календарних днів до дати початку поставки заявки на товар та повідомлення позивачу щодо часу і місця передачі товару, що передбачено у пункті 5.2 договору. Представник позивача також не надав усних пояснень щодо обставин здійснення таких заявок та повідомлень. Зважаючи на найменування товарів і кількість товарних позицій, суд визнав сумнівним здійснення таких заявок телефонним зв'язком. При цьому суд врахував інформацію контролюючого органу про відсутність трудових і матеріально-технічних ресурсів у постачальника, які б підтверджували дійсну спроможність забезпечити фактичну поставку зазначених у специфікаціях №№10-18 товарів і послуг самостійно, та те, що позивач не спростував доводів відповідача про відсутність у постачальника адміністративно-господарських можливостей поставити товар.

Суд касаційної інстанції, з огляду на положення статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права і не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до встановлених цими судами на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів обставин.

Позивач в касаційній скарзі зазначає про наявність доказів щодо використання товару в господарській діяльності, а саме: щодо подальшого його продажу, однак позивач в касаційній скарзі не наводить доводів, які б свідчили про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили певних зібраних у справі доказів, які б дозволяли встановити саме факт отримання товару від ТОВ "Віп трейд", що б призвело до неправильного вирішення справи.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування. Доводи, наведені в касаційній скарзі, є такими, що не спростовують правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права до встановлених на підставі безпосередньо досліджених та оцінених судами доказів.