751/6914/16-а Про визнання протиправними рішення Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті особі одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням групи інвалідності, внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов'язків військової служби - 13.06.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Саприкіної І.В., Карпушової О.В., Кучми А.Ю. від 22 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Саприкіної І.В., Карпушової О.В., Кучми А.Ю. від 01 березня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Міністерства оборони України від 20 травня 2016 року № 30 виражене у формі протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині направлення на доопрацювання заяви про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням йому III групи інвалідності пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) (далі - Порядок № 975).

В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, як інвалід ІІІ групи внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) отриманого під час виконання обов`язків військової служби на території Республіки Афганістан на дату встановлення інвалідності - 04 квітня 2014 року відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 листопада 2016 року позов задоволено частково, визнано дії Міністерства оборони України щодо повернення на доопрацювання заяви ОСОБА_1 з доданими документами про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням III групи інвалідності пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії неправомірними, зобов`язано Міністерство оборони України розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та додані до неї документи і прийняти відповідне рішення, відповідно до Порядку № 975, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що Міністерством оборони України у встановленому порядку не розглянуто заяву позивача та не прийнято рішення щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги, чим допущено порушення права на належний розгляд поданої ОСОБА_1 заяви та документів і прийняття відповідного рішення з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975.

Постановою Київського апеляційного адміністративного від 22 лютого 2017 року, в якій виправлено описку відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного від 01 березня 2017 року, апеляційну скаргу Міністерством оборони України задоволено, постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 листопада 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем не було відмовлено позивачу у його праві на виплату одноразової грошової допомоги, а запропоновано надати додаткові документи, які б підтверджували його право на виплату одноразової грошової суми, а саме, відповідний документ, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) та про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення особі тілесних ушкоджень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, в якій виправлено описку ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, як таку, що винесена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і залишити в силі постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 листопада 2016 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 11 березня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 751/6914/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України (2747-15) від 22 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 12 червня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 751/6914/16-а.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 23 жовтня 1985 року по 15 листопада 1987 року проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу, в тому числі в період з 16 квітня 1986 року по 15 листопада 1987 року приймав участь в бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан, є учасником бойових дій, інвалідом війни.

В липні 2013 року позивач пройшов судово-медичну експертизу у Київському міському клінічному бюро судово-медичних експертиз, за висновком якої встановлено, що рубці, які залишились після отримання множинного вогнепального осколкового поранення "є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок осколкових поранень, що могли бути спричинені під час проходження служби у 1986 році".

Відповідно до протоколу від 17 лютого 2014 року № 402 Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв: "поранення, закрита черепно-мозкова травма, контузія головного мозку і захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії".

В квітні 2014 року позивач пройшов обстеження медико-соціальною експертною комісією, відповідно до довідки якої йому встановлена: "III група інвалідності з 04 квітня 2014 року; причина інвалідності: "поранення, ЗЧМТ, контузія головного мозку і захворювання пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії".

В травні 2015 року позивач повторно пройшов обстеження медико-соціальною експертною комісією, якою йому встановлена: "III група інвалідності з 01 травня 2015 року. Причина інвалідності: поранення, ЗЧМТ, контузія головного мозку і захворювання пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії".

У зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності позивач подав заяву до Міністерства оборони України через Чернігівський обласний військовий комісаріат щодо виплати одноразової грошової допомоги.

20 травня 2016 року рішенням комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, затвердженим Міністром оборони України, оформленому протоколом від 20 травня 2016 року № 30, документи позивача повернуті до Чернігівського обласного військового комісаріату на доопрацювання, оскільки у поданих матеріалах відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов`язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як це передбачено пунктом 11 Порядку № 975.

Вважаючи незаконними дії Міністерство оборони України щодо повернення документів про нарахуванні одноразової допомоги, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Скаржник наголошує, що оскаржуване рішення та дії відповідача є протиправними, оскільки не відповідають вимогам Порядку № 975 та частини другої статті 19 Конституції України, відповідач діяв не у спосіб передбачений законом. Вважає, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, однак відповідач заяву позивача про виплату такої допомоги не розглянув, а документи повернув на доопрацювання, чим порушив його право на соціальний захист, передбачений статтею 46 Конституції України. Крім того зазначає, що рішення Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, викладене у формі протоколу від 17 лютого 2014 року № 402 року засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання. У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючи архівні матеріали, зобов`язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.

Від Міністерство оборони України надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішення суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова

Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, в якій виправлено описку ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 975 (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Виходячи з наведеного, Порядком № 975 встановлено вичерпний перелік рішень (про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги), що приймаються розпорядником бюджетних коштів за наслідками розгляду висновку керівника уповноваженого органу стосовно виплати одноразової грошової допомоги, та перелік документів, зазначений в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 806/986/16 та від 03 квітня 2018 року у справі № 750/5581/17, 12 листопада 2018 року у справі № 727/715/17, від 15 квітня 2019 року у справі № 760/20801/16-а.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що розгляд заяви і доданих до неї документів, поданих військовослужбовцем для призначення і виплати одноразової грошової допомоги при інвалідності повинен закінчуватись прийняттям відповідного рішення, однак, у даному випадку таке відповідачем не приймалось, що свідчить про недотримання ним встановленого законодавством порядку вирішення цього питання.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду виходить з того, що суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги та зобов`язуючи розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та додані до неї документи і прийняти відповідне рішення, відповідно до Порядку № 975, не визначив конкретного рішення, яке має бути прийнято суб`єктом владних повноважень оскільки в даній ситуації таке рішення відноситься до дискреційних повноважень Міністерства оборони України.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України (254к/96-ВР) виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо ( рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 (v008p710-99) та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей ( рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (v005p710-02) ).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді, як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

У зв`язку із чим, суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, в якій виправлено описку ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2017 року необхідно скасувати, а постанову Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 листопада 2016 року - залишити в силі.