1640/2510/18 Про визнання протиправним та скасування окремого пункту протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби щодо відмови у призначенні особи одноразової грошової допомоги, зобов'язання прийняти рішення про призначення особі одноразової грошової допомоги - 13.06.2019 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Алєксєєвої Н.Ю. від 06 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Любчич Л.В., Сіренко О.І., Спаскіна О.А. від 10 грудня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 20 протоколу № 65 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 22 червня 2018 року щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошову допомогу, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) (далі - Порядок № 975), як інваліду ІІ групи, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, що пов`язано з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії та вжити заходів до її виплати.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що Міністерство оборони України неправомірно відмовило йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, яка передбачена Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , оскільки з моменту встановлення інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що від моменту встановлення інвалідності ОСОБА_1 до подання ним заяви про призначення і виплату одноразової грошової допомоги минув трирічний термін з дня настання події, визначеної чинним законодавством, а тому позивач втратив право вимоги на виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року та постановою Харківського апеляційного адміністративного суду у 10 грудня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 16 січня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гімона М.М. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 1640/2510/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 31 травня 1982 року по 16 квітня 1984 року проходив строкову військову службу у Збройних Сил, та з 02 червня 1986 року по 11 грудня 1998 року проходив військову службу в Збройних силах (в тому числі в Республіці Афганістан з 30 жовтня 1987 року по 11 лютого 1989 рік). З 11 грудня 1998 року позивач звільнений зі Збройних Сил України у запас за станом здоров`я.

До матеріалів справи долучено копію акта судово-медичного обстеження від 27 червня 2012 року № 247, за змістом якого виявлені за результатами судово-медичної експертизи у ОСОБА_1 рубці правого колінного суглоба, лоба, голови є наслідком загоювання осколкових ран, отриманих позивачем від розриву міни під час проходження служби у Демократичній Республіці Афганістан (1987 рік).

Зі змісту копії витягу із протоколу від 16 серпня 2012 року № 1635 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв судом встановлено, що зазначені вище поранення пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

09 жовтня 2012 року Полтавською обласною МСЕК № 1 позивачу з 04 жовтня 2012 року встановлено другу групу інвалідності на три роки, причина інвалідності - виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджено наданою позивачем копією довідки серії МСЕ №0384388.

03 листопада 2015 року Полтавською обласною МСЕК № 1 позивачу з 22 жовтня 2015 року встановлено другу групу інвалідності безстроково, причина інвалідності - виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджено наданою позивачем копією довідки серії АВ № 0493047.

20 грудня 2017 року позивач звернувся до Полтавського обласного військового комісаріату із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнення з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (499-2008-п) (далі - Порядок № 499).

Листом від 26 грудня 2017 року № 10/2604 позивача повідомлено про відсутність підстав для виплати йому одноразової грошової допомоги.

Не погодившись з даною відповіддю суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавського обласного військового комісаріату, у якому просив: визнати протиправною відмову у складанні висновку про наявність у ОСОБА_1 права на призначення одноразової грошової допомоги, як інваліду війни ІІ групи з 04 жовтня 2012 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаних із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та направленні документів на розгляд комісії Міністерства оборони України; зобов`язати Полтавського обласного військового комісаріату скласти висновок про наявність у ОСОБА_1 права на призначення одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог Порядку № 499 та статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як інваліду війни ІІ групи з 04 жовтня 2012 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаних із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та направити його на розгляд комісії Міністерства оборони України.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року у справі № 816/14/18, яка набрала законної сили 16 квітня 2018 року, позов ОСОБА_1 до Полтавського обласного військового комісаріату про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, визнано протиправною відмову Полтавського обласного військового комісаріату скласти висновок щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, викладену у листі від 26 грудня 2017 року № 10/2604, зобов`язано Полтавського обласного військового комісаріату скласти висновок щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Порядку № 499 та подати його до Міністерства оборони України разом із наданими позивачем документами, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

26 квітня 2018 року Полтавський обласний військовий комісаріат направив висновок з усіма належними документами стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби до Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Згідно з рішенням від 22 червня 2018 року, оформленим протоколом № 65, розглянувши подані документи комісія Міністерства оборони України з питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 № 3597-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" (3597-15) , яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а первинна інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що відповідно до приписів пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на одноразову грошову допомогу у позивача є 04 жовтня 2012 року, а відтак виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно - правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності. Так, частина восьма статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", якою встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності лише з 01 січня 2014 року відповідно до пункту 1 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" № 5040-VI від 04 липня 2012 (5040-17) року.

Від Міністерства оборони України відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу встановлено з 04 жовтня 2012 року.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

При цьому, пунктом 2 наведеного Порядку установлено, що особам, які до набрання чинності цим Порядком, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а саме Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" (328-16) № 328 від 3 листопада 2006 року, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року (надалі також - Закон № 2011-ХІІ (2011-12) ), Порядок № 499.

Так, частиною другою статті 16 Закону № 2011-XII, в редакції, чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Аналогічне правило закріплено Порядком № 499.

Так, відповідно до підпункту 2 пункту 2 вказаного Порядку, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі: 20-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи, а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби - у розмірі: 27-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи.

З приводу того, що суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло 04 жовтня 2012 року, але із відповідною заявою він звернувся лише у грудні 2017 року, тобто із пропуском трирічного строку звернення, встановленого частиною восьмою статті 16-3 Закону №2011-XII, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначалось вище, пунктом 2 Порядку № 975 встановлено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяв на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Днем виникнення права на одноразову грошову допомогу у позивача є 04 жовтня 2012 року відповідно до приписів пункту 3 Порядку № 975, що відповідачем не заперечується, а відтак виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно - правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

Так, частина восьма статті 16-3 Закону № 2011-XII, якою встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності лише з 01 січня 2014 року відповідно до пункту 1 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" № 5040-VI від 04 липня 2012 (5040-17) року.

Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в силу приписів статті 58 Конституції України, частина восьма статті 16-3 Закону № 2011-XII, внесена Законом України № 5040-VI від 04 липня 2012 року "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" (5040-17) , набрала чинності 01 січня 2014 року, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29 січня 2019 року у справі № 336/2660/17 (2-а/336/285/2017) .

Позиція відповідача у оскаржуваному рішенні про те, що нова редакція (з 01 січня 2014 року) Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) не поширюється на позивача з огляду на дату звільнення також є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону № 2011-ХІІ законодавство пов`язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги. Отже, у спірних правовідносинах застосовується редакція статті 16 Закону № 2011-ХІІ, яка діяла до 01 січня 2014 року, оскільки інвалідність встановлена вперше у 2012 році.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 листопада 2018 року у справі № 295/3869/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 760/16027/16-а, від 07 лютого 2019 року у справі № 816/1266/16.

Відтак, вирішуючи спір по суті, суди мали виходити з того, що оскільки позивачу інвалідність вперше встановлена у 2012 році, Міністерство оборони України зобов`язане було розглянути направлені від Полтавського обласного військового комісаріату документи позивача у відповідності до Порядку № 499, незважаючи на те, що позивач набув право отримання одноразової виплати в 2012 році, а звернувся про виплату одноразової грошової допомоги 2017 році.

Натомість, встановивши, що позивачу інвалідність вперше встановлена у 2012 році, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, суд зазначає, що ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги як інвалід ІІ групи на умовах Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) (в редакції, чинній на час встановлення другої групи інвалідності при повторному огляді) та Порядку № 499.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно частин першої, третьої, четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.