522/16402/16-а Про визнання неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України у призначенні, нарахуванні та виплаті особі пенсії за вислугу років та скасування рішення; визнання достатнім для призначення пенсії за вислугу років спеціального стажу роботи особи слідчим та в органах прокуратури; зобов'язання УПФУ призначити, нарахувати та виплачувати особі пенсію за вислугу років без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за останніх 24 календарних місяці роботи перед зверненням за призначенням пенсії відповідно до довідки прокуратури - 18.01.2019 Прийняття

1. У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси (правонаступник Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі), в якому просила:

- визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 пенсії за вислугу років та скасувати рішення № 226 від 18 серпня 2016 року;

- визнати достатнім для призначення пенсії за вислугу років спеціальний стаж роботи ОСОБА_2 пенсії 21 рік 3 місяці 17 днів, у т.ч. зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 18 років 11 місяців 17 днів;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за вислугу років у розмірі 90 % від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за останніх 24 календарних місяці роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 11695,25 грн. відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 543 від 17 серпня 2016 року про розмір місячного заробітку, починаючи з 17 серпня 2016 року (з дня звернення за пенсією);

- стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси на користь ОСОБА_2 витрати на оплату судового збору.

2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначала, що вона має достатній загальний та спеціальний стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (далі - Закон № 1789-XII (1789-12) ), у призначенні якої відповідач протиправно відмовив.

Позивач вважає, що до спірних правовідносин ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ), якою збільшено вимоги щодо стажу роботи прокурорських працівників, необхідного їм для призначення пенсії за вислугу років, застосуванню не підлягає, оскільки вказана норма обмежує її право на пенсію за вислугу років.

3. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси у призначенні, нарахуванні та виплаті пенсії за вислугу років та скасовано рішення за № 226 від 18 серпня 2016 року.

Визнано достатнім для призначення пенсії за вислугу років спеціальний стаж роботи ОСОБА_2 21 рік 3 місяці 17 днів, у т.ч. зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури 18 років 11 місяців 17 днів.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за вислугу років у розмірі 90 % від місячного заробітку без обмеження граничного розміру та з урахуванням середньомісячної суми виплат за останніх 24 календарних місяці роботи перед зверненням за призначенням пенсії, яка становить 11695,25 грн. відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 543 від 17 серпня 2016 року про розмір місячного заробітку, починаючи з 17 серпня 2016 року (з дня звернення за пенсією).

Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 551,21 грн.

4. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 16 червня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року та залишити в силі постанову Приморського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2016 року.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

7. 03 березня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшло заперечення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, в якому останнє просило відмовити позивачу у задоволенні касаційної скарги.

8. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

9. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" зазначеного закону зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) вводяться в дію з урахуванням певних особливостей. Зокрема, у пп. 4 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчився до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10. 15 березня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

11. Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято до провадження та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси з заявою про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ. На момент звернення позивача до управління Пенсійного фонду її спеціальний стаж роботи, потрібний для призначення пенсії за вислугу років, складав 21 рік 3 місяці 17 днів.

13. Відповідно до записів у трудовій книжці серії БТ-ІІ № 5611239 у період з 26 серпня 1997 року по 17 серпня 2016 року позивач працювала в органах прокуратури на посадах помічника прокурора та прокурора (18 років 11 місяців 17 днів).

14. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 у період з 01 вересня 1991 року по 30 червня 1996 року навчалась у Одеському державному університеті ім. І. І. Мечнікова на денному відділенні за спеціальністю "Правознавство", що підтверджується дипломом спеціаліста НОМЕР_1 та записом у трудовій книжці позивача.

15. Рішенням Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси від 18 серпня 2016 року № 226 ОСОБА_2 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, оскільки чинним законодавством не передбачено призначення такого виду пенсії. Вказана відмова обґрунтована тим, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (213-19) (далі - Закон № 213-VIII (213-19) ) у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

16. Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення позивача про призначення пенсії діяв Закон № 1697-VII (1697-18) , відповідно до ст. 86 якого прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців.

18. Разом з цим, до липня 2011 року діяв Закон № 1789-ХІІ (1789-12) , відповідно до ст. 50-1 якого (в редакції від 2001 року) право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

19. Аналізуючи наведені норми, суд першої інстанції зазначив, що з 1997 року по 2011 рік, коли позивач працювала на посадах в органах прокуратури, для неї діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури, які суттєво відрізняються від положень, передбачених нині діючим Законом.

20. Зважаючи на наведене, суд першої інстанції, з посиланням на ст. 8, 22, 28, 58 Конституції України, відповідні рішення Конституційного Суду України та відповідну практику Європейського суду з прав людини, вказував, що Законом № 1697-VII (1697-18) установлено менш сприятливі умови соціального захисту прокурорів порівняно з тими умовами, що були законодавчо передбачені в період з 2001 по 2011 рік, чим значно звужено обсяг права позивача на соціальний захист як прокурора, установлений Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальним законами в частині права на отримання пенсії, яке існувало до 2011 року.

21. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що спеціальний стаж ОСОБА_2 складає 21 рік 3 місяці 17 днів, що не відповідає вимогами ст. 86 Закону № 1697-VII та не дає права на пенсію за вислугу років.

22. Разом з цим, апеляційний суд, з посиланням на п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VІІІ (213-19) , зазначив, що з 01 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом України "Про прокуратуру", втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

23. У касаційній скарзі скаржник вказує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції було ухвалено з порушенням ст. 8, 22, 46, 58 Конституції України, рішень Конституційного Суду України (від 20 березня 2002 року № 1-15/2002, від 09 липня 2007 року № 1-29/2007, від 11 жовтня 2005 року № 1-21/2005, від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 14 червня 2007 року № 3-рп/2007, від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 та відповідної практики Європейського суду з прав людини.

24. Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції у порушенням норм процесуального права, незважаючи на те, що у якості підстав позову, як і звернення до пенсійного органу нею було зазначено положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, а не ст. 86 Закону № 1697-VII, вийшов за межі позовних вимог та дійшов помилкового висновку про те, що право на призначення пенсії за вислугу років у неї не виникло.

25. На думку скаржника, Одеський апеляційний адміністративний суд у порушення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ та ст. 86 Закону № 1697-VII, дійшов помилкового висновку про те, що згідно п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VІІІ (213-19) , позивачем взагалі втрачено право на пенсійне забезпечення відповідно до норм Закону України "Про прокуратуру".

26. Разом з цим, скаржник вказує, що у порушення ст. 187, 189 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача, без сплати останнім судового збору.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

28. Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом № 1789-ХІІ (1789-12) . Зокрема, ст. 50-1 цього Закону (в редакції від 05 листопада 1991 року) визначено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугою років незалежно від віку. Пенсія призначається у розмірі 80 % від суми їхньої місячної заробітної плати, до котрої включається всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 % місячного заробітку. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок пенсії проводиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

29. 15 липня 2015 року набрав чинності Закон № 1697-VII (1697-18) , відповідно до пп. 1 п. 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" якого визнано таким, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ (1789-12) (крім п. 8 ч. 1 ст. 15, ч. 4 ст. 16, абз. 1 ч. 2 ст. 46-2, ст. 47, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 50, ч. 3, 4, 6 та 11 ст. 50-1, ч. 3 ст. 51-2, ст. 53 щодо класних чинів).

30. Отже, на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

31. Разом з цим, відповідно до положень ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення (з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року) вислуги років не менше 22 років 6 місяців, у тому числі, стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців.

32. Вказана норма набрала законної сили після 01 червня 2015 року, станом на вказану дату не була діючою, а тому положення Закону № 213-VIII (213-19) на неї не розповсюджуються, ця норма іншими законами не скасовувалась, її дія не зупинялась, у зв'язку з чим з 15 липня 2015 року право прокурорів на пенсійне забезпечення законодавцем відновлено і прокурори з вказаної дати мають таке право за наявності на день звернення необхідного стажу роботи та досягнення віку, передбаченої ч. 5 ст. 86 Закону № 1697-VII.

33. Водночас, посилання відповідача та суду апеляційної інстанції на п. 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213-VІІІ (213-19) , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказаний у цьому пункті закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 року прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону №1789-ХІІ (1789-12) щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

34. Отже, з аналізу п. 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213-VІІІ (213-19) колегія суддів дійшла висновку, що ним скасовані діючі станом на 01 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону № 1789-ХІІ (1789-12) .

35. Проте, 15 липня 2015 року, у зв'язку з набуттям чинності Закону № 1697-VII (1697-18) , Закон № 1789-ХІІ (1789-12) частково втратив свою чинність.

36. Отже, питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється ст. 86 Закону № 1697-VІІ, який набрав чинності 15 липня 2015 року, та є діючою, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 1697-VІІ (1697-18) .

37. Як було встановлено судом апеляційної інстанції на момент звернення ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси з заявою про призначення пенсії, вислуга років позивача (з урахуванням половини строку навчання у Одеському державному університеті ім. І. І. Мечнікова) складала менше 23 років.

38. Враховуючи те, що загальна вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1697-VII (1697-18) , на час її звернення до відповідача була недостатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно Закону №1697-VII (1697-18) , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах Пенсійний фонд України не порушив права позивача на пенсію.

39. Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 752/20817/16-а, від 21 лютого 2018 року у справі № 211/3177/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 607/14236/16-а.

40. Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг існуючих прав не повинні застосовуватися є безпідставним, оскільки у період дії ст. 50-1 Закону № 1789-XII у редакції від 26 липня 2001 року, що діяла до 30 вересня 2011 року, позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв'язку з чим при прийнятті Закону № 1697-VII (1697-18) не відбулося звуження змісту та обсягу існуючих прав позивача.

41. Щодо посилання позивача на те, що вона мала обґрунтовані очікування на отримання пенсії на умовах, що діяли на момент початку роботи, колегія суддів зазначає у справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26 червня 2014 року, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.

42. У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 у справі "Великода проти України" Суд розглянув скаргу за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів. Суд дійшов висновку про відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними.

43. Водночас, посилання ОСОБА_2 на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 187, 189 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) при відкритті апеляційного провадження, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, оскільки згідно вимог ч. 2 ст. 350 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

44. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Проте, помилково обґрунтував своє рішення посиланням на п. 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213-VІІІ (213-19) , вказавши, що з 01 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом України "Про прокуратуру", втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону.

45. Відповідно до ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

46. З огляду на викладене, враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку по суті спору, проте в обґрунтування своїх висновків помилково послався на п. 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону № 213-VІІІ (213-19) , суд касаційної інстанції вважає за необхідне постанову апеляційного суду змінити в частині обґрунтування мотивів для відмови в задоволенні позову.

47. Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки Суд змінює рішення суду апеляційної інстанції лише в частині мотивів його прийняття, судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року у справі № 522/16402/16-а змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновок про те, що згідно п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VІІІ (213-19) , з 01 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом України "Про прокуратуру", втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону.