826/9395/16 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими нараховано податок з доходів фізичних осіб та нараховано до сплати військовий збір, вимогу про сплату боргу з єдиного соціального внеску та рішення про застосування санкцій за донарахування фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску - 11.06.2019 Прийняття

21 червня 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими нараховано податок з доходів фізичних осіб та нараховано до сплати військовий збір, вимогу про сплату боргу з єдиного соціального внеску та рішення про застосування санкцій за донарахування фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску, з мотивів безпідставності їх прийняття.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем в ході розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх витрат в розмірі 134733,82 грн.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 грудня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та постановив нову постанову, якою задовольнив позовні вимоги, скасував податкові повідомлення-рішення № 002041360 та № 002061360 від 6 червня 2016 року, визнав протиправною та скасував вимогу про сплату боргу № Ф-38У від 6 червня 2016 року та рішення № 002081306 від 6 червня 2016 року. Колегією суддів встановлено, що позивачем на підтвердження витрат пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності надано усі документи, які підтверджують понесені витрати на суму 134733,82 грн, а саме книгу обліку доходів і витрат та копії квитанцій, які підтверджують такі витрати у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції про неподання позивачем первинних документів на підтвердження понесених витрат при здійсненні господарської діяльності є безпідставними.

У липні 2017 року податковий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення цього суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

У запереченні на касаційну скаргу позивач зазначає, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, рішення суду апеляційної інстанції прийнятим з повним та всебічним встановленням обставин справи, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт №4873/26-58-13-06-17-НОМЕР_1 від 23 травня 2016 року.

Висновками акта перевірки встановлено:

- неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, недекларування доходу та несплата податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік, чим порушено статтю 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139. статтю 164, пункт 177.4 статті 177 пункт 49.1, підпункт 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, підпункту 16.1.3 пункту 16.1, пункт 179.1 статті 179 Податкового кодексу України;

- недекларування суми військового збору та несплата військового збору за 2015 рік, чим порушено пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України (2755-17) ;

- неподання до податкового органу податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ), неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті найманим працівникам заробітної плати, чим порушено пункт 49.2, підпункт 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, пункт 51.1 статті 51, пункт 164.6 статті 164, статті 167, підпункт 168.1.1, підпункт 168.1.4 статті 168, статтю 169, пункт 176.2 статті 176 Податкового кодексу України;

- не подано до податкового органу звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015 рік, не нараховано та не сплачено до бюджету єдиний соціальний внесок на суму 20586,63 грн за період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, чим порушено підпункт 1, підпункт 4 пункт 2 статті 6 пункт 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування";

- не проведення через реєстратори розрахункових операцій продаж продукції на суму 11129,65 грн, чим порушено пункт 1 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

На підставі висновків акта перевірки прийнято, зокрема:

- податкове повідомлення - рішення №0002041306 від 6 червня 2016 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за податковим зобов`язанням у розмірі 8 728,70 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2352,18 грн;

- рішення №0002081306 від 6 червня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1199,33 грн;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 6 червня 2016 року №Ф-38У, якою визнано недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 20586,63 грн.

Спірним питанням даної справи є правильність визначення позивачем валових витрат, та, відповідно, суми чистого оподаткованого доходу.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Як встановлено пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Тобто, для врахування витрат у розрахунку чистого оподаткованого доходу, витрати повинні бути не тільки документально підтвердженими, а і бути пов`язаними з господарською діяльністю фізичної особи-підприємця.

Суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги, не здійснив жодного аналізу витрат, заявлених позивачем. Судом не встановлено, чи мали таки витрати відношення до господарської діяльності позивача, чи підтверджено понесення витрат саме позивачем.

Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив загальний розмір витрат, які підтверджуються наданими документами. Зокрема, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось, що окремі фіскальні чеки двічі додані до справи, наприклад фіскальний чек на суму 3942,34 грн від 21 травня 2015 року (арк. с. 107, 108), фіскальний чек на суму 3792,38 грн від 17 липня 2015 року (арк. с. 112, 113).

Суд апеляційної інстанції, відповідно до резолютивної частини рішення, скасував податкове повідомлення-рішення № 002061360 від 6 червня 2016 року. Проте, вказане повідомлення-рішення судом апеляційної інстанції не розглядалось. До матеріалів справи копія такого рішення не долучена, встановити що саме та з яких підстав нараховано вказаним повідомленням-рішенням неможливо.

Разом з тим, не зазначаючи цього в резолютивній частині, в мотивувальній частині рішення, суд апеляційної інстанцій визначає, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення від 6 червня 2016 року № 0002051306. Копія вказаного податкового повідомлення-рішення додана до матеріалів справи (арк. с. 39), але позивачем не оскаржено. Позивач неодноразово висловлював подив, звідки суд міг дізнатись про документ, не наданий жодною стороною. Проте, вказане податкове повідомлення-рішення додано позивачем до позовної заяви.

В свою чергу, судом першої інстанції розглянуто податкові повідомлення-рішення, копії яких надані до справи №0002041306 та № 0002051306, але залишено поза увагою, що позивачем оскаржено № 002041306 та № 002061360.

За таких обставин, Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 4 статті 79 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, яка діяла на момент розгляду справи судом першої інстанції) встановлено, що письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Всупереч вказаним вимогам, оригінали письмових доказів в матеріалах справи відсутні, жодна копія не засвідчена судом.

Податковий орган в касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, але не наводить жодного доводу, чому неможливо залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відтак Суд визнає, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 жовтня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року у справі № 826/9395/16 скасувати.