20/23 Про визнання недійсним додатку до договору оренди - 28.04.2009 Прийняття

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Верховинський лісгосп" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2009р.

у справі №20/23 господарського суду Івано-Франківської області

за позовом Міжгосподарської пересувної механізованої дільниці №2

до відповідача Державного підприємства "Верховинський лісгосп"

про визнання недійсним додатку до договору оренди

за участю представників:

Міжгосподарської пересувної механізованої дільниці №2- не з’явилися;

ДП "Верховинський лісгосп" –Рябчук В.В.

Міжгосподарська пересувна механізована дільниця №2 звернулася до господарського суду Івано-Франківської області з позовом та просила суд визнати недійсним додаток до договору оренди від 01.10.98р. №88/98, укладений 28.08.2002р. між ним та відповідачем у справі –Державним підприємством "Верховинський лісгосп".

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що підпис начальника Міжгосподарської механізованої дільниці №2 на спірному додатку підроблений. При цьому, позивач вказує на те, що у відповідний час начальник –Верстюк Д.Д знаходився у відпустці (а.с.4-5).

Доповнюючи підстави позову, позивач просить визнати спірний додаток до договору оренди недійсним, оскільки він суперечить цілям його діяльності –одержання прибутку. Зокрема, позивач зазначає, що зниження орендної ставки призводить до збитковості та додаткових податкових нарахувань.

Крім того, позивач вказує, що спірний додаток підписано неуповноваженою на те особою і у подальшому ним не схвалений та сторонами не виконувався, про що свідчить нарахування орендної ставки у відповідності до п.3 договору (а.с.42-44).

Відповідач у справі – ДП "Верховинський лісгосп" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на недоведеність позивачем обставин, які тягнуть за собою недійсність спірного додатку до договору (а.с.33-34).

Доповнюючи мотиви, відповідно до яких відхиляються заявлені вимоги, відповідач також посилається на те, що судовими актами, які набрали законної сили, у справі №7/96-3/81 господарського суду Івано-Франківської області за позовом Міжгосподарської пересувної механізованої дільниці №2 до Верховинського державного лісгоспу про розірвання договору оренди, стягнення та зобов’язання повернути майно, встановлено дійсність спірного додатку до договору (а.с.78-79).

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2008р. у позові відмовлено (а.с.147-148).

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- не доведено належними доказами те, що спірний додаток до договору суперечить цілям діяльності позивача;

- спірний додаток підписано уповноваженими на те особами, які діяли відповідно до повноважень, визначених установчими документами;

- не виконання умов додатку до договору не тягне за собою його недійсність, а лише свідчить про невиконання його умов.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2009р. рішення господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2008р. скасовано, а позов задоволено. Відповідно до постанови апеляційної інстанції, визнано недійсним додаток до договору оренди від 01.10.98р. №88/98, датований 28.08.2002р. (а.с.171-173).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний додаток до договору суперечить ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка визначає істотною таку умову як орендна плата з врахуванням її індексації. При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, на які позивач посилався як на підставу недійсності спірного додатку, не є такими, враховуючи наявність підпису уповноваженої особи від його імені на додатку, який скріплений печаткою, та визначені статутом цілі діяльності підприємства.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ДП "Верховинський лісгосп" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2008р.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

До розгляду поданої касаційної скарги по суті заявлених вимог, від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, яке відхилено колегією суддів з огляду на те, що: явка представників сторін в засіданні касаційної інстанції не є обов’язковою і не визнана такою судом; позивачем, в порушення вимог ст. 36 ГПК України, не надано доказів наявності обставин, на які він посилається у клопотанні; у разі неможливості участі певного представника, позивач не був позбавлений можливості уповноважити іншу особу на представництво його інтересів у засідання касаційної інстанції.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01.10.98р. між сторонами у справі –Міжгосподарською пересувною механізованою дільницею №2 та Верховинським державним лісгоспом укладено договір оренди №88/98, предметом якого є оплатне строкове користування майном –основними засобами (будівлі, споруди та прилегла територія) згідно акта передачі.

Відповідно до умов договору, за актом передачі майна в оренду, позивач передав відповідачу вказане у акті майно, яке є об’єктом оренди, а відповідач взяв на себе зобов’язання сплачувати орендну плату за користування таким майном.

Пунктом 2 договору передбачено, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату в сумі 1020гн. до 5 числа кожного місяця або на суму орендної плати відпускає 15м3 ділового лісу по ціні 55грн., який орендодавець вивозить своїм транспортом з верхнього складу. При цьому, якщо орендар завозить ліс на склад орендодавця в рахунок орендної плати, орендодавець відшкодовує орендарю вартість транспортних витрат по перевезенню лісу згідно поданого рахунку. Також, п.3 договору передбачено, що при інфляції орендна плата визначається еквівалентно вартості 15м3 ділового лісу.

Спірним додатком до договору, який датовано 28.08.92р., п.3 договору сторонами викладено у наступній редакції: "Розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін. Орендна плата переглядається не більше одного разу на рік" Крім того, зазначеним додатком п.3 договору оренди №88/98 від 01.10.98р. визнано таким, що втратив силу.

Дійсність зазначеного додатку до договору є предметом спору у даній справі.

Оспорюючи дійсність такого додатку, який за своєю правовою природою є угодою сторін про внесення змін до договору, позивач посилався, зокрема, на те, що особа, яка підписала такий додаток від імені Міжгосподарської пересувної механізованої дільниці №2, не була уповноважена на здійснення відповідної дії.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, спірний додаток до договору від імені Міжгосподарської пересувної механізованої дільниці №2 підписано Вірстюком Д.Д., який займає посаду начальника вказаної дільниці. Зазначена обставина не заперечувалась позивачем, який лише вказував, що відповідна особа в день, яким датовано спірний додаток до договору, перебувала у відпустці.

Зазначені доводи позивача обґрунтовано визнані судами такими, що не тягнуть за собою недійсність додатку до договору.

Так, за змістом ст. 62 ЦК УРСР (чинному на момент підписання додатку до договору), угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють

Відповідно до статуту позивача, начальнику Міжгосподарської пересувної механізованої дільниці №2 надано право без довіреності діяти від імені дільниці, представляти її в усіх організаціях та установах, укладати договори тощо (а.с.121-131).

Отже, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідна особа мала повноваження відповідно до установчих документів укладати договори від імені позивача.

Допустимих доказів того, що відповідний підпис на договорі підроблено, на що вказував позивач у поданому позові, не надано ним в порушення вимог ст. 33 ГПК України.

Також, оспорюючи дійсність спірного додатку до договору, позивач посилався на те, що він суперечить його цілям діяльності.

Зазначені доводи відхилені судами першої та апеляційної інстанцій, з чим погоджується касаційна інстанція.

Так, відповідно до ст. 50 ЦК УРСР (чинному на момент укладення спірного додатку), недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.

Разом з тим, як встановлено судами обох інстанцій, за змістом статуту позивача, він створений з ціллю здійснення будівництва в колгоспах і радгоспах та інших організаціях-учасниках, підвищення якості будівництва, зниження затрат праці в будівництві, зниження затрат на основі спеціалізації та концентрації будівництва, широкого вдосконалення механізації та індустріальних методів ведення робіт, досягнення науки, техніки та передового досвіду, більш повного використання трудових та матеріальних ресурсів, а також виробництва будівельних матеріалів та конструкцій.

Позивачем не надано жодних доказів в підтвердження того, що спірний додаток до договору суперечить визначеним у статуті цілям його діяльності.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені позивачем вимоги є безпідставними.

Однак, погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції, апеляційна інстанція скасувала прийняте судом першої інстанції рішення про відмову у позові, вказуючи на те, що відповідний додаток до договору є недійсним в силу ст. 48 ЦК УРСР, оскільки суперечить ст.10 Закону України " Про оренду державного та комунального майна, та задовольнила позов.

Разом з тим, вимагаючи визнати недійсним спірний додаток до договору, позивач не посилався на невідповідність його вказаній нормі.

В силу п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України, господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Між тим, у справі відсутнє клопотання відповідної особи.

При цьому, підстав для застосування п.1 ч.1 ст. 83 ГПК України не має, оскільки відповідний додаток до договору не є таким, що пов’язаний з предметом спору, а його дійсність є безпосереднім предметом спору у справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим постанова Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2009р. підлягає скасуванню.

Крім того, за змістом ст.10 вказаного Закону, однією із істотних умов договору оренди державного та комунального майна є орендна плата з урахуванням її індексації.

Однак, не досягнення згоди щодо істотних умов договору не є підставою для визнання такого договору недійсним, а може лише свідчити про відсутність факту укладення такого договору.

Так, згідно ст. 153 ЦК УРСР (чинному на момент укладення спірного додатку до договору), договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Також, слід зазначити, що, застосовуючи положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , суд апеляційної інстанції виходив з того, що передане в оренду майно, на момент його передачі в оренду, було об’єктом комунальної власності. При цьому, судом апеляційної інстанції не досліджувалось чи змінювався статус майна і до якої форми власності належить орендоване майно на момент укладення спірного додатку.

Разом з тим, в силу ч.4 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.Таким чином, у випадку оренди майна іншої форми власності ніж державна та комунальна, сторони можуть відступити від положень зазначеного Закону, врегулювавши у договорі свої відносини на власний розсуд.

Враховуючи, що зазначені питання не входять до предмету дослідження у даній справі, оскільки заявлені позивачем підстави позову інші, враховуючи, а суд апеляційної інстанції вийшов за межі позову, підстав для направлення справи на новий розгляд не має.

За таких обставин, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2009р. підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2008р. залишенню в силі.

В силу ст. 49 ГПК України, відповідачу за рахунок позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, понесені у зв’язку з оплатою касаційної скарги державним митом у розмірі 42,50грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України, колегія суддів

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Верховинський лісгосп" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.01.2009р. у справі №20/23 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2008р.

3. Стягнути з Міжгосподарської пересувної механізованої дільниці №2 на користь Державного підприємства "Верховинський лісгосп" в рахунок відшкодування судових витрат, понесених у зв’язку з оплатою касаційної скарги державним митом, у розмірі 42,50грн.