6/297 Про стягнення боргу по оплаті орендної плати нежитлового приміщення - 27.04.2009 Прийняття

Державне видавництво "Преса України" Державного управління справами звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з закритого акціонерного товариства "Редакція журналу "Україна" 116818,8 грн. боргу по оплаті орендної плати згідно укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2003 № 4111/03 зі змінами та доповненнями.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.09.2008р. (суддя Ковтун С.А.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнути з закритого акціонерного товариства "Редакція журналу "Україна" на користь Державного видавництва "Преса України" Державного управління справами 49298,18 грн. основного боргу, 21919,56 грн. інфляційної складової боргу, три відсотки річних у розмірі 2609,02 грн., 8781,96 грн. штрафу, 16816,68 грн. пені, 994,27 грн. державного мита та 100,42 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2009р. (головуючий Моторний О.А., судді Кошіль В.В., Шапран В.В.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує підстави скасування рішення та постанови та просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 24.04.2008р. змінено колегію суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого Кота О.В., суддів Шевчук С.Р., Владимиренко С.В.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 02.01.2003 року між колективним підприємством "Редакція журналу "Україна" та позивачем укладений договір оренди нежилого приміщення № 4111/03, відповідно до умов якого позивач надає, а КП "Редакція журналу "Україна" приймає у строкове платне користування нежилі приміщення загальною площею 326 кв. м. за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 50, редакційно-видавничий корпус друкарні №1.

Додатковою угодою № 1 від 01.03.2003 року до договору площа приміщення, що передається в оренду, збільшена та становить 348 кв. м.

Згідно з актами прийому-передачі приміщень від 02.01.2003 року та від 01.03.2003 позивач передав КП "Редакція журналу "Україна" у користування приміщення площею 348 кв. м.

Пунктом 3.1 договору розмір річної орендної плати за користування приміщенням без урахування ПДВ встановлений у розмірі 1,00 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору орендна плата підлягала сплаті протягом 10 днів після підписання договору наступним чином: 70 відсотків суми орендної плати орендар перераховує на банківський рахунок орендодавця, 30 відсотків –сплачує до державного бюджету.

19 серпня 2005 року КП "Редакція журналу "Україна" припинено шляхом перетворення у закрите акціонерне товариство "Редакція журналу "Україна" з передачею останньому всього майна, прав та обов’язків.

Дане підтверджується статутом ЗАТ "Редакція журналу "Україна", зареєстрованого 19.08.2005 року.

Таким чином, відповідач як правонаступник КП "Редакція журналу "Україна" став стороною договору починаючи з 19.08.2005 року.

19.08.2005 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 4 про внесення змін до договору, відповідно до якої змінено зазначену у п. 1.2 договору вартість орендованого приміщення, а також змінено пункт 3.1 договору та визначено, що ставка орендної плати встановлюється на рівні 2% від експертної оцінки вартості приміщення, що передається в оренду, а загальна сума місячної орендної плати (з урахуванням коефіцієнту інфляції та без урахування ПДВ) станом на липень 2005 року складає 2939,09 грн.

В преамбулі додаткової угоди від 19.08.2005 року № 4 зазначено, що ця угода укладена у зв’язку із втратою відповідачем права на пільгову ставку орендної плати.

В подальшому, у зв’язку з проведенням актуалізації експертної оцінки нерухомого майна, що знаходиться в господарському віданні позивача, 02.01.2006 року сторони підписали додаткову угоду № 5 до договору, якою було змінено вартість орендованого приміщення, зазначену у п. 1.2 договору, а також перший абзац п.3.1 договору викладено у новій редакції, відповідно до якої загальна сума місячної орендної плати за цим договором (з урахуванням коефіцієнту інфляції та без урахування ПДВ) станом на листопад 2005 року складає 3273,28 грн.

Потім, на виконання ст. 118 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік", у зв’язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 року № 1846 (1846-2006-п) та внесенням змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, 02.01.2007 року сторонами підписана додаткова угода № 6 до договору, якою змінено встановлену п. 1.2 договору вартість орендованого майна, а також змінено редакцію п. 3.1 договору, відповідно до якої орендна ставка встановлена на рівні 4% від незалежної оцінки вартості приміщення і загальна сума місячної орендної плати (з урахуванням коефіцієнту інфляції та без урахування ПДВ) станом на грудень 2006 року складає 7328,71 грн.

Відповідно до ст. 759 ЦК України обов'язок користувача майном сплачувати оренду плату є одним з основних обов’язків, який становить суть зобов’язання за договором наймом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судами встановлено, що оскільки договором сторони не встановили точний строк оплати, відповідна вимога про оплату орендної плати за серпень-жовтень 2005 року була надіслана позивачем відповідачу 05.12.2005 року (претензія №103-1752-к), вимога про оплату орендної плати за листопад 2005 року - грудень 2006 року –25.01.2007 року (претензія № 103-90-к), вимога про оплату орендної плати за січень 2007 року –листопад 2007 року –03.12.2007 року (претензія № 103-1771-к), вимога про оплату орендної плати за грудень 2007 року –лютий 2008 року –18.03.2008 року (претензія № 103-266-к).

Натомість відповідач свої зобов'язання по оплаті виконував частково і неналежно. Зокрема, борг за січень 2007 року –листопад 2007 року відповідачем було погашено тільки 27.03.2008 року. Борг за грудень 2007 року –лютий 2008 року сплачено до настання строку платежу, тобто до 30.03.2008 року. Борг за серпень 2005 року –грудень 2006 року сплачено взагалі не було.

Таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем по сплаті орендної плати за користування нежилим приміщенням за період з серпня 2005 року по грудень 2006 року в розмірі 49298,18 грн., про що свідчать матеріали справи.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Отже, в силу даної норми Закону з відповідача підлягає стягненню також пеня 0,1 % орендної плати за період з серпня 2005 року по листопад 2007 року в розмірі 16816,58 грн. та штраф у розмірі 7% за цей же період в сумі 8781,96 грн.

Крім того, в силу ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційна складова боргу за несплачену орендну плату за серпень 2005 року –грудень 2006 року та за прострочення сплати орендної плати за січень –листопад 2007 року становить 21919,56 грн., а три відсотки річних –2609,02 грн.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо договором не встановлений строк виконання зобов’язання, то такий обов’язок настає з моменту пред’явлення до останнього відповідної вимоги, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, оскільки загалом пред'явлений до стягнення борг в розмірі 116818,80 грн. нараховувався не з дня пред’явлення вимоги, а з дати пред’явлення відповідачу рахунків про сплату орендної плати, які не були вимогою в розумінні ст. 530 ЦК України.

При цьому, посилання відповідача на відсутність правових підстав для стягнення орендної плати у більшому розмірі, ніж встановлено для бюджетних організацій не прийняті судами до уваги, оскільки відповідач на підставі договору користується нерухомим майном, яке є державною власністю. Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" методика розрахунку, пропорції розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем та порядок використання орендної плати визначаються Кабінетом Міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Отже, позивач і відповідач при передачі державного нерухомого майна в оренду зобов’язані визначати ставку орендної плати відповідно до методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року №786 (786-95-п) .

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" державні та комунальні телерадіоорганізації, редакції державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємства зв'язку, що їх розповсюджують, користуються орендою та послугами поштового, телеграфного і телефонного зв'язку в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій.

Пунктом 10 методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786 (786-95-п) , розмір річної орендної плати за оренду нерухомого майна бюджетними організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету, державними та комунальними телерадіоорганізаціями, редакціями державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємствами зв'язку, що їх розповсюджують, а також інвалідами з метою використання під гаражі для спеціальних засобів пересування становить 1 гривню.

На момент укладання договору метою використання орендованого приміщення було розміщення видання журналу "Україна", яке, відповідно до свідоцтва від 31.01.2000 року КВ № 3987 було, згідно зі ст. 1 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", комунальним друкованим засобом масової інформації, оскільки до складу його співзасновників входила Київська міська Рада та відповідно на нього, як на редакцію комунального періодичного видання, розповсюджувалась ставка орендної плати як для бюджетних організацій.

Втім, у зв’язку з припиненням 19.08.2005 КП "Редакція журналу "Україна" змінився склад співзасновників журналу "Україна", було перереєстровано друкований засіб масової інформації журнал "Україна" та отримано нове свідоцтво про його реєстрацію від 29.03.2006 року КВ № 11126-06 ПР в якому зазначено, що журнал "Україна", видання якого здійснюється в орендованому приміщенні, заснований трудовим колективом закритого акціонерного товариства "Редакція журналу "Україна" та закритим акціонерним товариством "Редакція журналу "Україна".

Тобто, одним із засновників друкованого засобу масової інформації журнал "Україна" є відповідач, який за своїм статусом є господарським товариством, але Законом України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (540/97-ВР) та методикою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року, не передбачено, що при оренді державного нерухомого майна редакції друкованого засобу масової інформації, співзасновником якого є господарське товариство, розмір орендної плати встановлюється як для бюджетної організації на рівні 1 грн.

Отже, в зв'язку з проведеною реорганізацією відповідач втратив право на пільгову ставку орендної плати у розмірі 1 грн. на рік.

А враховуючи, що в п. 4.2.7 договору сторони встановили, якщо протягом дії цього договору орендар втратив право на оренду державного майна на пільгових умовах, то орендар протягом 2 календарних днів з дня втрати такого права зобов’язаний письмово повідомити орендодавця, що про що вносять відповідні зміни до діючого договору оренди, дії сторін вчинені щодо підписання додаткових угод до основного договору є правомірними та відповідають вимогам чинного законодавства.

Щодо посилання відповідача на те, що додаткові угоди №4, № 5 та № 6 ним не укладались, оскільки вони підписані особою, яка на момент їх підписання втратила відповідні повноваження, то вони також відхилені судами так як відповідно до акту звірки взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем станом на 22.03.2006 року, який скріплено печаткою відповідача та від імені відповідача підписано директором Пересуньком Ю.М. та головним бухгалтером Іванюк О.І., відповідач визнає заборгованість по оплаті орендної плати у загальному розмірі 17909,64 грн. за 8 місяців за період з 19.08.2005 року по 28.02.2006 року згідно з виставленими позивачем рахунками №№ 1681, 1678, 1673, 1679, 1680, 1672, 1807, 1850, 1996, 2040, 2190, 2234, 125, 167, 302, 345. Пересунько Ю.М. був керівником відповідача до квітня 2007 року, стосовно чого останній не заперечує. Отже, в акті станом на 22.03.2006 року відповідач (в особі уповноваженого представника Пересунька Ю.М. та головного бухгалтера Іванюк О.І.) визнав і підтвердив наявність невиконаного зобов’язання відповідача перед позивачем по оплаті орендної плати у розмірі не 1 грн. на рік, а у розмірі, визначеному додатковими угодами №№ 4, 5 до договору.

Крім того, відповідно до листа відповідача від 25.12.2007 року № 664, підписаного генеральним директором Паримським І.С., відповідач визнав борг за оренду приміщення у сумі 129908,46 грн. і запропонував графік погашення заборгованості.

Про визнання боргу відповідачем свідчать і його дії, які пов’язані зі сплатою позивачу суми орендної плати за період з січня 2007 року по квітень 2008 виходячи з розміру, встановленого додатковою угодою № 6 до договору, а не у розмірі 1 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки попередніх судових інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 107 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи, оскільки згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Щодо доводів касаційної скарги відповідача, то вони не спростовують вказаних висновків суду, спростовуються вищенаведеним, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.