Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Сільськогосподарський споживчий кооператив "Ярославна" звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив зобов’язати Приватне підприємство "Рось" не використовувати у своїй виробничій діяльності виробничий цех, розташований за адресою: м. Путивль, вул. Островського, 7 та зняти свою охорону з цього об’єкта і не чинити перешкод в доступі до нього; стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в сумі 176506,02 грн. Позовні вимоги вмотивовані тим, що спірне нерухоме майно належить позивачу на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності та занесене до державного реєстру під реєстраційним номером 19451571.

Господарський суд Сумської області рішенням від 30 жовтня 2008 року (суддя Гудим В.Д.) позовні вимоги задовольнив, зобов’язав Приватне підприємство "Рось" усунути перешкоди в користуванні майном позивача, зокрема, не використовувати у своїй виробничій діяльності виробничий цех, розташований за адресою: м. Путивль, вул. Островського, 7 та зняти свою охорону з цього об’єкта і не чинити перешкод в доступі до нього сільськогосподарському споживчому кооперативу "Ярославна". Господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в сумі 178506,02 грн. та судові витрати. Рішення вмотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Харківський апеляційний господарський суд постановою від 19 січня 2009 року ( судді Погребняк В.Я., Бухан А.І., Шевель О.В.) рішення господарського суду Сумської області від 30 жовтня 2008 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю, пославшись на те, що оскаржуваним рішенням місцевий господарський суд визнав встановленими обставини, які позивачем не доведені належними доказами, висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Сільськогосподарський споживчий кооператив "Ярославна" звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 року, залишивши без змін рішення господарського суду Сумської області від 30.10.2008 року. Скаржник посилається на те, що постанову ухвалено з порушенням норм чинного процесуального та матеріального права. Скаржник зазначає, що господарським судом Сумської області були повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи та зроблені вірні висновки про те, що відповідач своїми діями здійснює перешкоди у використанні позивачем свого майна, у зв’язку з чим позивачем були понесені збитки. Отже, на думку скаржника, докази, які були прийняті господарським судом Сумської області та оцінені відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, безмотивно були відхилені Харківським апеляційним господарським судом.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення в рішеннях судів попередніх інстанцій, правильності застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх судових інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачеві належить на праві власності виробничий цех загальною площею 1604,8 кв.м., розташований за адресою: Сумська область, м. Путивль, вул. Островського, 7, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.07.2007 року, копією витягу № 15128455 від 05.07.2007 року з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.

На підставі договору купівлі-продажу, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Роменський молочний комбінат", приватним підприємством "Рось" та Закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями та участю українського капіталу "Перший український Міжнародний банк", посвідченого нотаріусом Путивльського районного нотаріального округу 21.12.2005 року відповідач набув у власність об’єкти нерухомості, перелічені в п. 1.1 договору, що також розташовані за адресою: м. Путивль, вул. Островського, 7, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9374531 від 21.12.2005 року.

Зазначені вище об’єкти нерухомості та спірний виробничий цех входили до єдиного майнового комплексу Відкрите акціонерне товариство "Путивльський молокозавод".

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна" зобов’язати Приватне підприємство "Рось" не використовувати у своїй виробничій діяльності виробничий цех, розташований за адресою: м. Путивль, вул. Островського, 7 та зняти свою охорону з цього об’єкта і не чинити перешкод в доступі до нього; стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в сумі 176506,02 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджується право власності позивача на спірний об’єкт (виробничий цех) та взяв до уваги докази, які надав позивач на підтвердження факту не допуску останнього до зазначеного виробничого цеху. Скасовуючи ухвалене рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуваним рішенням місцевий господарський суд визнав встановленими обставини, які позивачем не доведені належними доказами.

Проте висновки до яких дійшли суди попередніх інстанцій є передчасними через не з'ясування усіх обставини, що мають значення для справи.

Згідно з вимогами статті 391 Цивільного кодексу України власнику майна надане право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Характерною ознакою позову про усунення перешкод в користуванні належним позивачу майном (негаторного позову) є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Зважаючи на те, що стаття 391 Цивільного кодексу України не встановлює ознаку протиправності дій особи, для подання негаторного позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки, достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права власника і були протиправними. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.

Підставою для звернення до суду з негаторним позовом слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Статтею 390 Цивільного кодексу України власнику майна надано право вимагати від недобросовісного користувача повернення всіх доходів, які він одержав або міг одержати від використання належного власнику майна за весь час, протягом якого такий набувач володів цим майном. Тим самим на недобросовісного набувача покладаються санкції за незаконне набуття у своє володіння майна.

Упродовж усього розгляду спору позивач наголошував на тому, що йому було створено перешкоди в користуванні майном, що належить йому на праві власності, та, відповідно, просив усунути перешкоди в користуванні належним йому майном, посилався на незаконне отримання прибутку від використання виробничого цеху в технічному процесі по прийому і охолодженню молока. На підтвердження своїх доводів, позивач посилався на розпорядження Путивльської районної державної адміністрації Сумської області, яким було запропоновано приватному підприємству "Рось" припинити протиправні дії по захвату та утриманню земельної ділянки за адресою : адресою: м. Путивль, вул. Островського, 7 і розташованого на ній виробничого цеху.

Попередні судові інстанції не надали належної оцінки усім доводам наведеним сторонами під час розгляду справи та не дослідили коло обставин з якими законодавство пов'язує право власника на усунення перешкод у користування та розпорядження майном.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок подання доказів покладено на сторони та інших учасників судового процесу. Проте, якщо таких доказів недостатньо суд, в силу приписів частини першої статті 38 цього ж Кодексу, зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Отже, в розумінні зазначеної норми витребування доказів є не правом, а обов'язком суду.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки і місцевий і апеляційний господарські суди, всупереч вимогам статей 38, 43 Господарського процесуального кодексу України, не виконали усіх вимог процесуального законодавства, не дослідили повно і всебічно усі доводи наведені сторонами та обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а відтак ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вищий господарський суд України зауважує на тому, що при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи (дослідити усі доводи сторін, взяти їх до уваги чи відхилити їх, як юридично не спроможні), надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та прийняти нове рішення.

Керуючись статтями 111 -5, 111 -7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Сумської області від 30.10.2008 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 року у справі № 5/510-08 скасувати, справу скерувати на новий розгляд до господарського суду Сумської області .

Касаційну скаргу Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна" задовольнити частково.