826/3102/17 Про визнання наказу прокуратури області протиправним, поновлення особи на роботі в органах прокуратури на посаді прокурора місцевої прокуратури - 16.01.2019 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою прокуратури Київської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2018 у складі колегії суддів: Карпушової О.В. (головуючого), Епель О.В., Кобаля М.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Київської області про визнання наказу протиправним, поновлення на роботі,-

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до прокуратури Київської області та просив:

- визнати протиправним та скасувати Наказ прокуратури Київської області №6 к від 06.02.2017 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", яким звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області;

- стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 середній за заробіток за час вимушеного прогулу з 07.02.2017 до дня поновлення на посаді.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача ґрунтується виключно на наявності кримінального провадження та на факті повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. На думку позивача, інших обставин, які б свідчили про скоєння ним вчинків які дискредитують звання прокурора, у наказі про звільнення не наведено. Крім цього, тільки за наявності вироку у кримінальній справі, відповідні матеріали можуть використовуватись органом прокуратури в обґрунтування скоєння позивачем даного проступку, що порочить його як працівника прокуратури. Тому, позивач вважає оскаржуваний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.12.2017 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2018 постанову суду першої інстанції скасовано та прийняту нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Київської області №6 к від 06.02.2017 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", яким звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури. Поновлено позивача в органах прокуратури на посаді прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області з 07.02.2017. Стягнуто з прокуратури Київської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 07.02.2017 по 02.04.2018 включно в розмірі 121 978 грн.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, прокуратура Київської області звернулася до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

На обґрунтування доводів касаційної скарги заявник вказує про незастосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме - приписів Дисциплінарного статуту прокуратури України, відповідно до яких здійснюється дисциплінарне провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників та приписів Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28.11.2012 №123, відповідно до якого професійна діяльність працівників прокуратури має ґрунтуватись на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності. Натомість, апеляційним судом не спростовано, що встановлені у висновку службового розслідування обставини свідчать про факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який порочить звання працівника прокуратури і об'єктивно засвідчують порушення позивачем присяги працівника прокуратури.

Крім цього, 02.04.2018 прокуратурою через канцелярію суду подано копії документів, а саме - копії розсекречених протоколів негласних слідчих (розшукових) дій від 04.10.2016 у кримінальному провадженні №42016000000002098 від 12.08.2016, що доводять факт вчинення позивачем ганебного вчинку, що порочить звання прокурора. Однак, апеляційний суд не дослідив змісту вказаних протоколів, які в розумінні статтей 73, 75 КАС України є достатніми та належними доказами вчинення позивачем проступку, який порочить честь і гідність органів прокуратури.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури Київської області на різних посадах з 20 травня 2015 по 06 лютого 2017.

29.12.2015 позивачем підписано текст прийнятої присяги працівника прокуратури відповідно до ч.2 ст.46 Закону України "Про прокуратуру".

Наказом прокурора Київської області №294к від 13.04.2016 позивач призначений на посаду прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, яку обіймав до звільнення.

Відповідно до наказу прокурора Київської області №153 від 29.08.2016 комісією у складі заступника прокурора області ОСОБА_6 (голова комісії), виконуючого обов'язки начальника відділу роботи з кадрами прокуратури області ОСОБА_7 (заступник голови комісії), членів комісії: начальника слідчого управління прокуратури області ОСОБА_8, заступника начальника другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області ОСОБА_9, начальника відділу ювенальної юстиції прокуратури області ОСОБА_10 та прокурора відділу запобігання правопорушенням у територіальних прокуратурах управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_11 проведено службове розслідування з метою з'ясування причин та умов можливого вчинення окремими працівниками прокуратури Київської області правопорушення, яке призвело до проведення обшуків у нежилій будівлі - адміністративній будівлі, розташованій за адресою: м. Київ, бул. Л.Українки, 27/2, яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва і використовується прокуратурою Київської області; у нежилій будівлі - адміністративній будівлі за адресою: Київська область, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 67 і використовується Києво-Святошинською місцевою прокуратурою та у нежилій будівлі - адміністративній будівлі за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Києво-Мироцька, 106 (використовується Ірпінським відділом Києво-Святошинської місцевої прокуратури).

05.01.2017 за результатами проведення службового розслідування з приводу з'ясування причин та умов можливого вчинення окремими працівниками прокуратури Київської області правопорушення, яке призвело до проведення обшуків у нежилих адміністративних будівлях, які використовуються органами прокуратури Київської області було складено висновок.

За результатами службового розслідування комісія вирішила вважати доведеним факт порушення прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 вимог ч. 3, п.п. 3, 4 ч. 4 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 10, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури та вчинення проступку, який порочить його, як працівника прокуратури, та є не сумісним з перебуванням в органах прокуратури України.

06.02.2017 прокурором Київської області виданий наказ №6 к "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності", пунктом 1 якого вирішено звільнити позивача з посади прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області та з органів прокуратури за порушення вимог Закону України "Про прокуратуру", Присяги працівника прокуратури, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Не погодившись із прийнятим прокурором Київської області наказом від 06 лютого 2017 №6-к, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність обвинувального вироку суду у кримінальній справі не свідчить про відсутність в діях позивача ознак дисциплінарного проступку та не є перешкодою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Висновок службового розслідування та зібрані в його ході матеріали підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку. Крім цього, вищевказана подія набула суспільного резонансу, відповідачем до суду було надано відомості із загальнодоступної мережі "Інтернет" із публікаціями щодо дій ОСОБА_1, що на думку суду, є вкрай негативним фактором для репутації та авторитету прокуратури Київської області та викликає негативний громадський резонанс.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд вказав, що матеріалами службового розслідування не підтверджується факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, адміністративного чи кримінального правопорушення, іншого ганебного вчинку, їх мотивів, як це передбачено Інструкцією №104. У матеріалах службового розслідування відсутні відомості, будь-які фактичні дані, які об'єктивно свідчать про порушення позивачем Присяги працівника прокуратури та скоєння ним проступку, який порочить працівника прокуратури. Також, службове розслідування проведено з порушенням порядку, оскільки відповідач не надав суду доказів ознайомлення позивача з початком проведення службового розслідування, не був ознайомлений з правами як особи, стосовно якої проводиться службове розслідування.

Колегія суддів вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди мають перевірити чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 (1697-18) .

Відповідно до частини 1 Закону, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 4 Закону визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 5 Закону функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Статтею 11 Закону визначені повноваження керівника регіональної прокуратури, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Згідно із частиною 4 статті 19 Закону, прокурор зобов'язаний: 1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень; 2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом; 3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Статтею 43 Закону визначено вичерпний перелік підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

1) невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків;

2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення;

3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень;

4) порушення встановленого законом порядку подання декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру;

5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури;

6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики;

7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку;

8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення;

9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 та пункту 4 "Прикінцевих положень" Закону №1697-VII (1697-18) є чинною постанова Верховної Ради України від 06.11.1991 №1796-ХІІ "Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України" (1796-12) .

Зокрема, приписами частини першої статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, встановлено, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.

Статтею 3 статуту визначено, що на підставі статті 48 Закону України "Про прокуратуру", цей статут встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини.

Частиною 1 статті 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України визначено, що дисциплінарні стягнення щодо прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовуються за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Згідно з частиною 1 статті 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Згідно з пунктом 2 "Прикінцевих положень" Закону України "Про прокуратуру" до затвердження всеукраїнською конференцією працівників прокуратури Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури застосовуються положення Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схваленого всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28.11.2012 та затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28.11.2012 №123.

Статтею 2 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, визначено, що дія цього Кодексу поширюється на всіх працівників органів прокуратури, науково-навчальних закладів та інших установ прокуратури, які мають класні чини, а також стажистів на посадах прокурорів прокуратури або слідчих. Вимоги Кодексу є обов'язковими з моменту призначення на посаду та ознайомлення з його положеннями, про що робиться письмовий запис в особовій справі працівника прокуратури.

Положеннями ст.18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, визначено, що працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він вживає усіх можливих, передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності. Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.

Стаття 30 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури передбачає, що відповідно до Закону України Про прокуратуру", працівники прокуратури зобов'язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. З'ясування обставин за фактом порушення проводиться згідно з вказівкою керівника відповідного органу прокуратури, у необхідних випадках проводиться перевірка за процедурою, передбаченою Дисциплінарним статутом прокуратури України та Інструкцією про порядок проведення службового розслідування в органах прокуратури України.

Судами встановлено, що у вступній частині спірного Наказу №6-к від 06.02.2017 виділено наступні обставини, які стали підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, зокрема:

- факт розслідування Генеральною прокуратурою України кримінального провадження № 42016000000002098 від 12.08.2016 за ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 368, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368, ч. 3 ст. 368 КК України.

- факт вилучення, під час слідчих дій частини неправомірної вигоди;

- факт повідомлення ОСОБА_1 про підозру у підбурюванні до надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення чи не вчинення службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням службового становища; у підбурюванні службової особи, яка займає відповідальне становище до одержання неправомірної вигоди у великому розмірі розмірі в інтересах третьої особи з використанням службового становища; в пособництві в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди у великому розмірі в інтересах третьої особи з використанням службового становища;

- факт набуття вказаною подією суспільного резонансу та завдання в такий спосіб шкоди авторитету органів прокуратури України;

- підтвердження службовим розслідуванням позаслужбових стосунків ОСОБА_1 з іншими працівниками прокуратури з метою одержання неправомірної вигоди.

Досліджуючи матеріали службового розслідування судами встановлено, що 29.08.2016 наказом прокурора Київської області №153 призначено службове розслідування з метою з'ясування причин та умов можливого вчинення окремими працівниками прокуратури Київської області правопорушення, яке призвело до проведення обшуку у нежилих будівлях - адміністративних будівлях, розташованих за адресами: м.Київ, бульвар Лесі Українки 27/2; Київська область с.Софіївська Борщагівка, вулиця Леніна, 67; Київська область м.Буча, вулиця Києво-Мироцька, 106.

Матеріали службової перевірки містять наступні документи: повідомлення про підозру, складене старшим слідчим в особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України від 30.08.2016, а саме у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 т.368 КК України та повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 24.11.2016, а саме про підозру у підбурюванні до надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення чи не вчинення службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням службового становища злочину, передбаченого ч.4 ст. 27, ч.3 ст. 369 КК України, підбурюванні службової особи, яка займає відповідальне становище, до одержання неправомірної вигоди у великому розмірі за вчинення чи не вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням свого службового становища - злочину, передбачено ч.4 ст. 27, ч.3 ст. 368 КК України, а також в пособництві в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди у великому розмірі за вчинення чи не вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи дій з використанням службового становища - злочину, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.3 ст. 368 КК України.

В ході службового розслідування відповідачем відібрані пояснення наступних осіб: ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28

Крім того, матеріали службового розслідування містять інформацію з мережі Інтернет з проводу проведення 29.08.2016 працівникам Генеральної прокуратури України слідчих дій - обшуків в приміщеннях прокуратури Київської області.

На підставі зазначених документів 05.01.2016 р. комісією, призначеною відповідно до наказу прокурора Київської області № 153 від 29.08.2016 р., складено висновок про результати службового розслідування з приводу з'ясування причин та умов можливого вчинення окремими працівникам прокуратури Київської області правопорушення, яке призвело до проведення обшуку у нежилих - адміністративних будівлях, які використовуються органами прокуратури Київської області, згідно якого: вважається доведеним факт порушення прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_1 та прокурором Ірпінського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_14 вимог ч.3, п.п.3, 4 ч.4 ст.19 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст.10, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури та вчинення проступку, який порочить їх, як працівників прокуратури та є не сумісним з перебуванням в органах прокуратури України та рекомендовано звільнення з займаної посади та з органів прокуратури Київської області.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що висновок службового розслідування та зібрані в його ході матеріали, підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку.

Крім того, вказаний висновок має посилання на матеріали кримінального провадження №42016000000002098 від 12.08.2015 відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України відносно позивача.

Як вірно враховано судом першої інстанції, відсутність обвинувального вироку суду у кримінальній справі не свідчить про відсутність в діях позивача ознак дисциплінарного проступку та не є перешкодою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника прокуратури.

Крім цього, підставами для звільнення позивача були також порушення присяги працівника прокуратури, статті 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури і вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури.

Виходячи із системного аналізу Закону України "Про прокуратуру", Дисциплінарного статуту прокуратури України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що і порушення присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення працівником прокуратури як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Звільнення за порушення Присяги може мати місце тоді, коли працівник прокуратури скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження органу прокуратури та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Таким чином, рішення про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності прийнято внаслідок вручення позивачу повідомлення про підозру у вчиненні злочину, а також на підставі відомостей, встановлених службовим розслідуванням, які об'єктивно засвідчують порушення позивачем Присяги працівника прокуратури та скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури.

Суд враховує, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, хоч і прийнято на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, розпочатого відносно ОСОБА_1, ґрунтується на самостійних правових підставах. Докази, покладені в основу рішення, були отримані комісією законно і можуть бути покладені в основу рішення.

Враховуючи викладене, підстави звільнення позивача відображені у вказаному наказі, характер накладеного дисциплінарного стягнення, відповідають ступеню вини та характеру вчиненого позивачем проступку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

З огляду на зазначене, судом приймаються аргументи заявника про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме: Закону України "Про прокуратуру", Дисциплінарного статуту прокуратури України, Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Натомість, суд першої інстанції при ухваленні судового рішення правильно застосував вказані норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права.

Доводи відповідача про не дослідження апеляційним судом змісту копій розсекречених протоколів негласних слідчих (розшукових) дій від 04.10.2016 у кримінальному провадженні №42016000000002098 від 12.08.2016, судом відхиляються, оскільки вказані протоколи під час проведення службового розслідування не досліджувались комісією і не приймались до уваги під час складання висновку службового розслідування.

За змістом частин 1-2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно зі статтею 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.