0340/1321/18 Про стягнення податкового боргу з податку на додану вартість та з податку на доходи фізичних осіб - 11.06.2019 Прийняття

У липні 2018 Головне управління ДФС у Волинській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - платник податків, відповідач у справі) про стягнення податкового боргу в сумі 167571,76 грн, з них 152022,49 грн з податку на додану вартість та 15549,27 грн з податку на доходи фізичних осіб.

06 вересня 2018 року рішенням Волинського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року, позов задоволено, стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України податковий борг в розмірі 167571,76 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій висновувалися з відсутності доказів погашення позивачем податкового боргу з відповідних податків, тому позовні вимоги про стягнення податкового боргу у розмірі 167571,76 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У квітні 2019 року відповідачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. У касаційній скарзі платник податку зазначає, що він вчасно сплатив суму податкового боргу з податку на додану вартість по напряму сплати платежів та за визначені ним періоди, тому немає підстав для зарахування цих сум в рахунок попереднього боргу. Посилається на порушення прав позивача на участь у судовому засіданні в суді першої інстанції, також вказує, що не отримував винесені податкові повідомлення-рішення та вимогу про сплату боргу. Не погоджується зі встановленням податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб, оскільки позов до суду поданий податковим органом після спливу строку позовної давності по податковій декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік.

22 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та витребувано справу №0340/1321/18 з Волинського окружного адміністративного суду.

08 травня 2019 року справа №0340/1321/18 надійшла на адресу Верховного Суду.

10 травня 2019 року у Верховному Суді зареєстровано відзив на касаційну скаргу відповідача, у якому податковий орган просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що відповідач має податковий борг у сумі 167571,76 грн, в тому числі 152022,49 грн з податку на додану вартість та 15549,27 грн з податку на доходи фізичних осіб.

Податковий борг з податку на додану вартість виник в результаті несплати самостійно задекларованих відповідачем сум грошового зобов`язання згідно з поданими до податкового органу податковими деклараціями від 20 червня 2015 року №9129109287, від 20 липня 2015 року №9153770579, від 20 серпня 2015 року №9175708704, від 19 вересня 2015 року №9194491077, від 19 жовтня 2015 року №9214989162, від 19 листопада 2015 року №9237277298, від 20 грудня 2015 року №9257243340, від 19 січня 2016 року №9273710538, від 17 березня 2016 року №9038085324, від 18 квітня 2016 року №9059035580, від 18 серпня 2016 року №9149547676, від 17 вересня 2016 року №9171150590, від 17 вересня 2016 року №9171150590, від 17 листопада 2016 року №9220426754, від 17 грудня 2016 року №9244866101, від 18 січня 2017 року №9266452051, від 20 лютого 2017 року №9023699197, від 16 березня 2017 року №9043591452, від 17 травня 2017 року №9091898303, від 19 червня 2017 року №9116645646, від 19 липня 2017 року №9140292780, від 17 серпня 2017 року №9165649100, від 19 вересня 2017 року №9191397204, від 18 жовтня 2017 року №9216122784, від 18 листопада 2017 року №9243893316, від 16 січня 2018 року №9295155114, від 19 лютого 2018 року №9024507128, від 20 березня 2018 року №9048664447.

У зв`язку з тим, що відповідач вчасно не сплатив вказані вище грошові зобов`язання податковий борг збільшився згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 21 квітня 2016 року №0006601302, від 27 вересня 2017 року №0070681303, від 30 листопада 2017 року №0269741303. Вказані податкові повідомлення - рішення відповідачем залишаються несплаченими та не оскаржувались ні в адміністративному, ні в судовому порядку. Відтак загальна заборгованість по податку на додану вартість становить 152022,49 грн, в тому числі недоїмка в сумі 125306,22 грн, пеня в розмірі 26 716,27 грн.

Податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування виник за рахунок несплати відповідачем сум грошового зобов`язання згідно з податковими деклараціями про майновий стан і доходи від 08 лютого 2015 року №9080349351, від 09 лютого 2016 року №9275594289, від 08 лютого 2017 року №9269547308, від 09 лютого 2018 року №928530375. Загальна заборгованість відповідача по податку на доходи фізичних осіб становить 15549,27 грн, в тому числі недоїмка в сумі 10493,96 грн, пеня в розмірі 5055,31 грн.

Податковим органом відповідно до статті 59 Податкового кодексу України відповідачу направлена податкова вимога від 22 жовтня 2015 року №13882-23 на суму 85543,74 грн.

Перевіривши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги Суд приходить до висновку про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування судових рішень, виходячи з наступного.

За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 179.7 статті 179 Податкового кодексу України фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними з підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податкові повідомлення-рішення від 21 квітня 2016 року №0006601302, від 27 вересня 2017 року №0070681303, від 30 листопада 2017 року №0269741303 та вимога про сплату боргу від 22 жовтня 2015 року №13882-23 надсилалися відповідачу за адресою АДРЕСА_1, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, та зазначена відповідачем в апеляційній та касаційній скаргах. Вказані рішення податкового органу повернулися з відмітками про невручення.

Відповідно до пункту 58.3. статті 58 Податкового кодексу України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів відповідача про його необізнаність з наявністю вказаних рішень податкового органу, оскільки останні направлялися платнику податків у встановленому законом порядку та вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Крім того, посилання відповідача на ту обставину, що йому не було відомо про позов податкового органу про стягнення з нього податкового боргу, судом апеляційної інстанції визнано неприйнятним, оскільки матеріалами справи підтверджено надсилання відповідачу копії ухвали про відкриття провадження на адресу, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, осіб-підприємців та громадський формувань, проте конверт з копією ухвали повернувся з відміткою за не запитом, що відповідно до частини одинадцятої статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України вважається належним повідомленням.

Щодо доводів відповідача про відсутність підстав у податкового органу для зарахування вчасно сплачених позивачем сум грошових зобов`язань з податку на додану вартість в рахунок попереднього боргу, Суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Отже обов`язок податкового органу зарахувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, який встановлений пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.

Крім того, згідно абзацу сьомого пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість, кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що джерелом погашення податкового боргу з податку на додану вартість можуть бути кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №805/4337/16-а (№К/9901/337/17).

Відтак, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зарахування сум сплати на погашення податкового боргу відбулося з дотриманням черговості його виникнення, тобто в першу чергу на погашення податкового боргу по мірі його виникнення.

Щодо податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами, слід зазначити наступне.

Підпунктом 177.5.1. пункту 177.5. статті 177 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менш як 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу (до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада).

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Неприйнятним є посилання заявника касаційної скарги на порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу по податковій декларації за 2014 рік, з огляду на те, що строк звернення до суду встановлюється Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) або іншими законами. В межах спірних відносин іншим законом є Податковий кодекс України (2755-17) , за положеннями пункту 102.4 статті 102 цього Кодексу грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом може бути стягнено протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за позивачем обліковується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами, з 2014 року у зв`язку з несплатою платником податків вказаного грошового зобов`язання у встановлений законом строк (до 15 серпня 2015 року). Доказів відсутності чи погашення вказаного боргу позивачем не надано.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, аналізуючи положення Податкового кодексу України (2755-17) , враховуючи відсутність факту сплати відповідачем податкового боргу, що зумовлює наявність у відповідача заборгованості з відповідних податків, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав у податкового органу для стягнення з відповідача боргу в загальному розмірі 167571,76 грн у судовому порядку.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.