22/44 Про стягнення заборгованості та процентів за договором купівлі-продажу - 15.04.2009 Прийняття

У серпні 2008 р. Підприємство звернулось до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення 63475,63 грн. заборгованості, 4058,28 грн. пені, 6568,53 грн. інфляційних нарахувань, 593,13 грн. процентів річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.10.2008 р. (суддя Самсін Р.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 р. (судді: Зеленін В.О., Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.), позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 17.05.2007 р. між Підприємством (продавець) та Товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 874 (на умовах відстрочки платежу) (надалі -Договір) відповідно до умов якого продавець зобов'язався продати у власність покупцю за його заявками товари народного споживання належної якості, а покупець зобов'язався своєчасно сплачувати його вартість.

Згідно п. 4.1 Договору ціна на товар вказана у накладній, а згідно п. 4.3 договору покупець здійснює оплату товару на поточний рахунок продавця в гривнях у розмірі повної вартості отриманого за накладною товару не пізніше 30 діб від дати приймання товару.

Судами встановлено, що на виконання умов Договору позивачем передано відповідачу товар згідно видаткових накладних. Проте, відповідач свої зобов'язання щодо сплати вартості товару виконав лише частково, внаслідок чого у нього утворився борг перед позивачем у розмірі 63475,63 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову в частині стягнення заборгованості в сумі 63475,63 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4.4 Договору визначено, що в разі затримки оплати за товар, покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Враховуючи ті обставини, що відповідачем не виконано умови Договору та взяті на себе грошові зобов'язання, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правомірно задовольнили вимоги в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що апеляційним судом порушено його право на участь в судовому засіданні є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи є почтове повідомлення про отримання ним ухвали Київського апеляційного господарського суду.

Відповідно до п. 1 ст. - 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. - 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 4-3, 4-7, 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України (1798-12) всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. - 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.