Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Рішенням від 02.12.08 господарський суд Харківської області (суддя Прохоров С.А.) задовольнив позовні вимоги прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, розірвавши укладений між сторонами договір №3849-В-С від 23.01.08 купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 226,3 м-2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а також стягнувши з відповідача на користь позивача неустойку в розмірі 55512 грн.

Постановою від 04.02.09 Харківський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Бондаренко В.П. - головуючого, Камишевої Л.М., Лакізи В.В.) рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову новим рішенням.

Постанова мотивована встановленням обставин розірвання спірного договору за згодою сторін та припиненням у зв'язку з цим зобов'язання покупця сплатити неустойку за несплату вартості майна у визначений сторонами строк.

Ухвалою від 02.04.09 Вищий господарський суд України порушив касацій не провадження за касаційним поданням заступника прокурора Харківської області, в якому заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції. Касаційне подання мотивовано невідповідністю висновків суду апеляційної інстанції обставинам у справі та законодавству.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Прокурор м. Харкова звернувся з позовом в інтересах держави в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, заявивши вимоги про розірвання укладеного між сторонами договору №3849-В-С від 23.01.08 купівлі-продажу нежитлової будівлі та стягнення з відповідача 55512 грн. неустойки.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі рішень Харківської міської ради №151/07 від 04.07.07 "Про програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2007-2011 р.р." і №117/05 від 06.07.05 "Про внесення змін та доповнень до рішень сесій Харківської міської ради з питань Програми приватизації об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2003-2006 р.р." між сторонами у справі укладено договір №3849-В-С від 23.01.08 купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 226,3 м-2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п. 3.2 договору сторони домовилися, що відповідач сплачує позивачеві вартість нежитлових приміщень в сумі 277560 грн. протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення Договору. При умові внесення покупцем не менше 50 відсотків від ціни продажу термін оплати продовжується ще на 30 календарних днів.

22 лютого 2008 року на адресу позивача надійшов лист відповідача з проханням надати згоду на розірвання договору купівлі-продажу №3849-В-С з 23.01.08 у зв'язку з його матеріальними труднощами та поганим станом здоров'я (інвалідність 2 групи). Позивач листом №5144 від 22.04.08 повідомив відповідача про надання згоди на розірвання договору купівлі-продажу та необхідність сплатити неустойку.

З огляду на вказані листи сторін суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків. Суд першої інстанції визнав позов обґрунтованим у повному обсязі з посиланням на ст. 611 ЦК України, а суд апеляційної інстанції визнав позов необґрунтованим, посилаючись на п. 1 ст. 604, п. 2 ст. 653, п. 1 ст. 654 ЦК України.

Звертаючись з касаційним поданням, прокурор доводить обґрунтованість висновків суду першої інстанції, оскільки відповідь позивача на лист відповідача надано після збігу 20 днів, передбачених ст. 188 ГК України для розгляду пропозиції про розірвання договору.

З встановлених судами обставин вбачається, що відповідач звернувся до позивача до закінчення передбаченого п. 3.2 договору строку, а позивач надав згоду на розірвання цього договору до звернення з позовом у даній справі. З огляду на таке підставою для розірвання спірного договору слід вважати згоду сторін, але при цьому необхідно враховувати обставини стосовно дотримання сторонами вимог ст. 654 ЦК України щодо форми розірвання договору. Вказана норма не передбачає нікчемність відповідного правочину в разі недотримання його форми, а його недійсність може бути визнана в судовому порядку.

Оскільки узгодження розірвання спірного договору здійснено шляхом листування між сторонами у порядку, передбаченому п. 1 ст. 207 ЦК України, а не вчиненням нотаріально посвідченого правочину про розірвання договору, судам при розгляді справи слід було встановити відповідність такого правочину чинному законодавству і лише на підставі висновків щодо наявності або відсутності порушення вимог закону чи умов договору визнати договір купівлі-продажу розірваним або чинним на момент звернення з позовом у справі.

Проте, здійснивши розгляд справи, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу та не надали правової оцінки підставам та змісту звернення відповідача з листом від 22.02.08 на адресу позивача -неможливості виконання ним зобов'язання з економічних та фізичних обставин згідно з положеннями ст. 607 ЦК України, які підлягали доведенню. Також суди не надали належної правової оцінки фактичним обставинами стосовно волевиявлення сторін у спірних відносинах щодо продовження, розірвання чи припинення договору із застосуванням до цих обставин чинного законодавства. Зокрема, судами не з'ясовано фактичний стан предмету спірного договору купівлі-продажу і розпорядження цим майном продавцем або покупцем на момент розгляду справи в суді тощо.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст.ст. 4-3, 4-7, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо розірвання спірного договору та дійсних намірів сторін, спрямованих на припинення зобов'язань за цим договором або їх виконання.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційне подання задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.02.09 та рішення господарського суду Харківської області від 02.12.08 у справі №27/126-08 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.