Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У травні 2004 р. СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ВАТ "Завод "Дніпропрес" про звернення стягнення на активи відповідача основний борг в сумі 195000 грн. на користь держави та стягнення відсотків за отриману бюджетну позичку в сумі 425 766,47 грн., згідно договору про надання бюджетної позики № 36 від 08.06.1994 р., укладеного між відповідачем та Міністерством фінансів України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2004 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2004 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2005 р. судові рішення у справі скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з ВАТ "Завод "Дніпропрес" 681 537, 02 грн., з яких основний борг у сумі 195 000 грн. та відсотки за отриману позичку у сумі 486 537,02 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2005 р. (суддя Кожан М.П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що договір № 36 від 08.06.1994 р. не є договором про надання бюджетної позички, а має цивільно –правову природу, у зв'язку з чим до визначених ним зобов'язань повинен застосовуватися термін позовної давності 3 роки згідно статті 71 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладення договору, а тому беручи до уваги те, що термін повернення одержаних коштів та процентів за договором закінчився 01.06.1996 р., строк давності відраховується з цієї дати і закінчується 01.06.1999 р. позов не підлягає задоволенню.

За апеляційною скаргою СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Сизько І.А., Крутовських В.І., Дмитренко А.К.), переглянувши рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2005 р., постановою від 30.08.2006 р. скасував його, позовні вимоги задовольнив в повному обсязі, стягнув з ВАТ "Завод "Дніпропрес" основний борг у сумі 195 000 грн. та відсотки за отриману позичку у сумі 486 537,02 грн.

Суд апеляційної інстанції, керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт отримання товариством бюджетної позички, наданої Міністерством фінансів України та факт неповернення своєчасно та в повному розмірі грошових коштів.

ВАТ "Завод "Дніпропрес" оскаржив постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.2006 р. до Вищого адміністративного суду України та просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2005 р. залишити без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги з посиланням, зокрема, на приписи статей 159, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (том 3 а.с. 25-33).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.12.2007 р. відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ВАТ "Завод "Дніпропрес" (том 3 а.с. 45).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.04.2008 р. справу призначено до касаційного розгляду (том 3 а.с. 50).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.05.2008 р. касаційну скаргу ВАТ "Завод "Дніпропрес" задоволено частково, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.2006 р. скасовано, апеляційне провадження за апеляційною скаргою СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2005 р. у справі № 36/97 (37/114) закрито, справу направлено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду (том 3 а.с. 105 -106).

Вищий адміністративний суд України в ухвалі зазначив, що спір у даній справі не є адміністративним і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а порушення апеляційного провадження та перегляд рішення суду першої інстанції від 19.07.2005 р. за приписами КАС України (2747-15) було здійснене Дніпропетровським апеляційним господарським судом з порушенням норм процесуального права.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.07.2008 р. було призначено розгляд апеляційної скарги СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2005 р. на підставі статей 91, 92, 98 Господарського процесуального кодексу України (том 3 а.с. 109).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.10.2008 р. (судді: Кузнецова І.Л., Верхогляд Т.А., Прокопенко А.Є.) переглянувши рішення суду першої інстанції від 19.07.2005 р., залишив його без змін.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську та Міністерство фінансів України подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги, в яких просять постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.10.2008 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2005 р. скасувати, задовольнити позовні вимоги СДПІ у повному обсязі.

Скаржники зазначають, що судами порушені норми статті 2 Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року, а саме в тому, що суд застосував строки позовної давності зазначені в цьому Кодексі, статтею 2 якого передбачено, що до майнових відносин, основаних на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових і бюджетних відносин цей Кодекс не застосовується, а договором № 36, на думку скаржників, надано саме бюджетну позичку відповідачу, що в свою чергу є бюджетними відносинами.

Заявники касаційних скарг також зазначають, що якщо припустити що договір № 36 про надання бюджетної позички має цивільно –правовий характер, то судами не було встановлено дату коли позивач дізнався про порушене право та дату виникнення права пред'явлення позову.

Заслухавши доповідь судді –доповідача та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2005 р. (оформленого 07.04.2006 р.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

03.05.2006 р. СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою за приписами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Дніпропетровським апеляційним господарським судом апеляційна скарга була прийнята та розглянута за приписами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , про що винесена відповідна постанова від 30.08.2006 р.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.05.2008 р. постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.2006 р. скасовано, а апеляційне провадження за апеляційною скаргою СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2005 р. у справі № 36/97 (37/114) закрито, з посиланням на те, що спір, який виник між сторонами не є адміністративним і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте, не звертаючи уваги на вказане, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, за відсутністю належним чином оформленої та поданої апеляційної скарги за приписами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , ухвалою від 31.07.2008 р. помилково порушив апеляційне провадження за апеляційною скаргою від 03.05.2006 р.

Апеляційна скарга СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2005 р. оформлена за приписами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) надійшла до суду апеляційної інстанції лише 16.09.2008 р. (том 3 а.с. 115-118).

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

В силу імперативних положень частини 2 статті 93 Господарського процесуального кодексу України, відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Враховуючи викладене та приписи чинного законодавства стосовно того, що подання апеляційної скарги після спливу трьохмісячного строку, встановленого на подання апеляційної скарги, виключає можливість її прийняття до розгляду та перегляду оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що Дніпропетровським апеляційним господарським судом, в порушення норм процесуального законодавства, помилково була призначена та розглянута апеляційна скарга СДПІ по роботі з великими платниками податку на рішення від 19.07.2005 р., у зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції від 28.10.2008 р. підлягає скасуванню.

При цьому, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську та Міністерством фінансів України до Вищого господарського суду України також було оскаржено рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2005 р.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.

За приписами вказаної норми, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , правила Цивільного кодексу України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

За приписами статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність –це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 цього кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для правильного обчислення позовної давності важливим є визначення її початкового моменту, оскільки від нього залежить правильне обчислення строку позовної давності і в кінцевому результаті –захист порушеного права.

За загальним правилом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права.

Таким чином, частина 1 статті 267 цього кодексу пов’язує початок перебігу позовної давності лише фактом обізнаності саме тієї дієздатної особи, якій належить порушене право.

Проте, розглядаючи даний спір суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, обставини справи щодо визначення початку перебігу строку позовної давності судом першої інстанції, виходячи з приписів цивільного законодавства, не встановлювались.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування рішення та постанови у даній справі та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Клопотання СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про відкладення розгляду справи колегія суддів вважає таким, що не підлягає задоволенню з огляду на те, що явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а доводи СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську викладені у поданій ним касаційній скарзі.

Керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.10.2008 р. у справі № 36/97 (37/114) скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Касаційні скарги задовольнити частково.