2-2/8246-2008 Про визнання права постійного користування земельною ділянкою - 07.04.2009 Прийняття

У липні 2008 року Дочірнє підприємство "Шляхове-будівельне управління № 44 Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Кореїзської селищної ради про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 9 230 м-2 за адресою: м. Ялта, смт. Кореїз, Міждорожний спуск, № 4 і № 6, для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що у відповідності зі статтями 42, 92 Земельного кодексу України він є належним користувачем спірної земельної ділянки і має право на постійне користування нею, а відповідач своїми діями не визнає за позивачем вказане вище право постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.07.2008 року (суддя Толпиго В.І.) по справі № 2-2/8246-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим позовні вимоги задоволено. Визнано за Дочірнім підприємством "Шляхове-будівельне управління № 44 Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" право постійного користування земельною ділянкою площею 9 230, 00 м-2 за адресою: м. Ялта, смт. Кореїз, Міждорожний спуск, № 4 і № 6, для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків. Стягнуто з Кореїзської селищної ради на користь Дочірнього підприємства "Шляхове-будівельне управління № 44 Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" 85, 00 грн. державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Мотивуючи судове рішення господарський суд з посиланням на статті 12, 42, 92, 120, 123, 152, 158 Земельного кодексу України, статтю 415 Цивільного кодексу України зазначає про те, що суд вважає надані позивачем докази на підтвердження своїх вимог достатніми для їх задоволення.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.2008 року (судді: Латинін О.А. -головуючий, Лисенко В.А., Заплава Л.М.) по справі № 2-2/8246-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.07.2008 року у справі № 2-2/8246-2008 (з урахуванням ухвали Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.12.2008 року) змінено, викладено резолютивну частину рішення наступній редакції: "Позов Дочірнього підприємства "Шляхове-будівельне управління № 44 Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" задоволено частково. Визнано за Дочірнім підприємством "Шляхове-будівельне управління № 44 Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" право постійного користування земельною ділянкою площею 8 630, 00 м-2 за адресою -м. Ялта, смт. Кореїз, Міждорожний спуск, № 4 і № 6, для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків. Стягнуто з Кореїзської селищної ради на користь Дочірнього підприємства "Шляхове-будівельне управління № 44 Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" 79, 47 грн. державного мита та 110, 33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

Мотивуючи постанову, апеляційний господарський суд зазначає про те, що частина земельної ділянки в районі буд. 6 по Міждорожньому спуску в смт. Кореїз м. Ялта площею 0, 06 га передана на праві власності ОСОБА_1, що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 075387.За таких обставин, за позивачем підлягає визнанню право постійного користування земельною ділянкою площею лише 8630 м-2.

Не погоджуючиcь з постановою суду, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Межидорожній-4" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.2008 року по справі № 2-2/8246-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим, в якій просить постанову та рішення у справі скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 19, 20, 42 Земельного кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на підтвердження права землекористування попереднього власника будівель та споруд, які перейшли до позивача у користування, а тому безпідставні твердження позивача, що до нього перейшло право користування на земельну ділянку.

Не погоджуючиcь з постановою суду, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Межидорожній-6" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.11.2008 року по справі № 2-2/8246-2008 господарського суду Автономної Республіки Крим, в якій просить постанову та рішення у справі скасувати, а в задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 19, 20, 42 Земельного кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на підтвердження права землекористування попереднього власника будівель та споруд, які перейшли до позивача у користування, а тому безпідставні твердження позивача, що до нього перейшло право користування на земельну ділянку.

ОСОБА_1надав відгук на касаційні скарги, в якому просить рішення та постанову у справі скасувати, касаційні скарги - задовольнити.

Представник заявників касаційних скарг надав письмові пояснення по справі, в яких просить рішення та постанову у справі - скасувати, в задоволенні позову -відмовити.

Від позивача надійшла заява, в якій позивач заперечує проти оголошення резолютивної частини постанови.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до Роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених пунктах 1, 6 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи; вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Судові рішення цим вимогам не відповідають.

Як встановлено судами, рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради депутатів трудящих № 66 від 02.02.1963 року Дорожньому ремонтно-будівельному управлінню № 44 було відведено під будівництво ремонтної бази земельну ділянку площею 3,00 га із земель бригади Місхор, Кореїзьського відділення В/С Лівадія, В/К Масандра.

Рішенням виконавчого комітету Кримської обласної ради депутатів трудящих № 38-б від 08.02.1963 року "Про відведення ділянки площею 3,00га ДРБУ-44 під ремонтну базу із земель винсовгоспу "Лівадія" в районі сел.Кореїз м. Ялти" було затверджено вказане вище рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради депутатів трудящих № 66 від 02.02.1963 року та вирішено відвести ДРБУ-44 ділянку площею 3,00га під ремонтну базу.

Відповідно до пункту 2 рішення № 38-б від 08.12.1963 року, відведення земельної ділянки ДРБУ-44 здійснювалось в постійне користування.

Судами встановлено, що з метою забезпечення прав працівників ДРБУ-44 і поліпшення їх житлових умов, виконавчим комітетом Ялтинської міської ради було узгоджено будівництво ДРБУ-44 двох житлових будинків на земельній ділянці площею 3,00га.

Рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради депутатів трудящих від 30.06.1964 року № 466 було затверджено акт прийому житлових будинків на 10 та 8 квартир в експлуатацію.

Судами відзначено, що із вказаного вище акта вбачається, що забудовником будинків було ДРБУ-44, будівництво здійснювалось за проектом №МК-8-2-2/5, затвердженим Міністерством автодоріг в серпні 1963 року на підставі дозволу Держархбудконтролю на здійснення робіт №265 від 13.12.1963 року.

Відповідно до пункту 6 наказу Міністерства автомобільного транспорту та шосейних доріг Української УРСР від 16.01.1965 року № 23 дорожньо-ремонтно-будівельне управління № 44 було перейменовано в дорожньо-будівельне управління № 44.

Згідно наказу № 7 від 05.02.1965 року по тресту "Південьшляхбуд" до складу вказаного тресту було включено, в тому числі, дорожньо-ремонтно-будівельне управління № 44. Пунктом 2 вказаного наказу дорожнє ремонтно-будівельне управління № 44 також було перейменовано у дорожньо-будівельне управління № 44.

Наказом № 95 від 03.09.1997 року Дорожньо-будівельне управління № 44 тресту "Південьшляхбуд" з 03.09.1997 року було перейменовано в Дочірнє підприємство "Дорожньо-будівельне управління № 44" Відкритого акціонерного товариства "Південьшляхбуд".

Судами відзначено, що Дочірнє підприємство є правонаступником майнових прав та обов'язків ДБУ № 44 тресту "Південьшляхбуд" у відповідних частинах згідно з передаточним балансом.

Судами встановлено, що на даний час адресою побудованих позивачем житлових будинків є: вул. Межидорожній узвіз № 4 та № 6 в смт.Кореїз м. Ялта Автономної Республіки Крим, що також підтверджується довідкою КП "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" № 21940 від 16.10.2006 року.

Відзначено судом апеляційної інстанції і те, що із змісту листа КП "Ялтинське бюро технічної інвентаризації" від 05.11.2008 року № 1254 вбачається, що домоволодіння № 4 та №6 по Межидорожньому узвозу в смт. Кореїз в цілому зареєстровані за Дорожньо ремонтно-будівельним управлінням № 44 на підставі рішень Ялтинського міськвиконкому від 02.02.1963 року № 66 та від 30.04.1964 року № 466.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що фактичним балансоутримувачем житлових будинків є Дочірнє підприємство "Дорожньо-будівельне управління № 44" Відкритого акціонерного товариства "Південьшляхбуд".

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судами не звернуто уваги на наступне.

Відповідно до статті 27 Земельного кодексу України (в редакції від 05.05.1993 року) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Статтею 37 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

Як вбачається з матеріалів справи земельна ділянка надавалась у користування Дорожньому ремонтно-будівельному управлінню № 44, відповідно до рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради депутатів трудящих №66 від 02.02.1963 року.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 1.1-1.2 статуту Дочірнього підприємства "Дорожньо-будівельне управління № 44" Відкритого акціонерного товариства "Південьшляхбуд", зареєстрованого розпорядженням голови Ялтинської міської ради від 03.09.1997 року № 436-р, останнє є юридичною особою та здійснює свою діяльність на підставі законодавства України, даного Статуту та рішень Відкритого акціонерного товариства "Південьшляхбуд". Дочірнє підприємство є правонаступником майнових прав та обов'язків ДБУ № 44 тресту "Південьшляхбуд" у відповідних частинах згідно з передаточним балансом. Земельний кодекс України (2768-14) не передбачає жодних виняткових підстав для набуття права користування земельними ділянками правонаступниками колишніх землекористувачів.

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України визначено виключне коло суб'єктів, які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності. Ними, зокрема, є підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності. Відповідно до статті 63 Господарського кодексу України комунальним підприємством є підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади, а державним підприємством -підприємство, що діє на основі державної власності.

Частиною 1 статті 124 вказаного вище кодексу передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно із статтею 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (стаття 126 Земельного кодексу України).

Судами не звернуто уваги на те, що у позовній заяві позивач, зокрема, зазначив, що враховуючи, що у відповідності з частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельними ділянками набувають лише підприємства, установи, організації державної та комунальної власності, ДП ДБУ звернулось 12.12.2006 року до Кореїзької селищної ради з клопотанням дозволити скласти проект відводу земельної ділянки орієнтовною площею 1га для будівництва та обслуговування жилих будинків за адресою: смт. Кореїз, Міждорожній спуск, №4 та № 6 для подальшого отримання його в оренду.

Дані обставини мають суттєве значення для вирішення даного спору, однак вони не були з'ясовані судами першої та апеляційної інстанції.

Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті - 111-10 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо, справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Згідно із статтею 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду від 10.12.2002 року № 75 на звороті у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа, який залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Пунктом 3.5.1 вказаної вище Інструкції передбачено, що ухвала про порушення провадження у справі і призначення її до розгляду надсилається службою діловодства в день її прийняття всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. Повідомлення з відміткою про вручення ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, на звороті ухвали господарського суду Автономної Республіки Крим про порушення провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду від 04.07.2008 року відсутній відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа сторонам та відсутні повідомлення про вручення даної ухвали сторонам.

Розглянувши справу у відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, суд першої інстанції позбавив останнього можливості надати докази на захист своїх інтересів.

На зазначене не звернув уваги і суд апеляційної інстанції.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція- не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарськими судами порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.