Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                Прокопенка О.Б.,

суддів:                    Волкова О.Ф., Гриціва М.І., 

                           Кривенди О.В.,

при секретарі 

судового засідання         Ключник А.Ю.,

за участю:                            позивача ОСОБА_1,

                           представників: позивача - ОСОБА_2,

                           відповідачів - Вакарова В.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Північного територіального командування Внутрішніх військ МВС України (військова частина 3001) (далі - Управління), військової частини 3066 про стягнення грошової компенсації,

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати дії відповідачів у частині невиплати їй заборгованості грошової компенсації замість речового майна станом на 23 грудня 2010 року неправомірними, стягнути з відповідачів на її користь 5695 грн грошової компенсації за неотримане згідно з довідкою від 24 квітня 2011 року № 7 речове майно.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона проходила службу в Радянській Армії з 1985 по 1993 року, а з 1995 по 1998 роки - в Збройних Силах України за контрактом, після чого була переведена у Національну гвардію України. У зв'язку із розформуванням Національної гвардії України наказом Командувача Внутрішніх військ МВС України від 5 квітня 2000 року № 33 переведена в розпорядження командира військової частини 3078, а наказом Командувача Внутрішніх військ МВС України від 21 червня 2000 року № 58о/с переведена до Управління як технік-налагоджувальник поліграфічного устаткування друкарні. З 22 березня 2001 року по 23 грудня 2010 року ОСОБА_1 працювала відповідальним виконавцем оперативного відділу, має військове звання старшого прапорщика. Наказом начальника Управління від 23 грудня 2010 року № 245 її було виключено зі списків особового складу Управління та всіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням у відставку за пунктом "б" частини шостої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок та військову службу". ОСОБА_1 під час проходження служби перебувала на всіх видах забезпечення, в тому числі речовому, проте речовим майном забезпечена не була. Позивач письмово зверталась до начальника Управління з вимогою про виплату грошової компенсації за речове майно, однак у виплаті їй було відмовлено.

Печерський районний суд міста Києва постановою від 24 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2015 року, частково задовольнив позовні вимоги: визнав дії Управління щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість речового майна станом на 23 грудня 2010 року неправомірними; постановив стягнути з Управління на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість речового майна, не отриманого під час звільнення з військової служби, в розмірі 2491 грн, також вирішив питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 грудня 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 215 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС (2747-15) ) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління на зазначені вище судові рішення.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою Вищого адміністративного суду України, Управління звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС (2747-15) . Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 грудня 2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи наявність різного правозастосування, а саме положень пункту 2 статті 9-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII (2011-12) ), статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-III "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", пункту 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 (1444-2004-п) (далі - Положення (1444-2004-п) ), Управління послалося на рішення Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2015 року (№ 826/7063/13-а), Верховного Суду України від 19 березня 2013 року, 15 липня 2014 року, 31 березня 2015 року (справи №№ 21-38а13, 21-164а14, 21-79а15 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та невідповідність ухвали суду касаційної інстанції від 29 грудня 2015 року викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У судовому засіданні представник відповідачів підтримав заяву Управління і просив скасувати всі ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 приєдналися до заяви Управління про перегляд судових рішень, просили скасувати всі судові рішення, ухвалені у справі, та прийняти нове - про задоволення позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 у серпні 2011 року, зокрема, скасувати наказ Управління від 23 грудня 2010 року № 245 та поновити позивача на посаді, стягнути та її користь грошову компенсацію за неотримане згідно з довідкою від 24 квітня 2011 року № 7 речове майно, зобов'язати відповідача провести розрахунок.

Вислухавши пояснення сторін, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС (2747-15) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, фактично погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки Управління не надало суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування правомірності своєї бездіяльності, зокрема не вказало причини невидачі своєчасно речового забезпечення ОСОБА_1, внаслідок чого позивач була змушена під час проходження військової служби понести власні витрати з придбання військового одягу, то дії Управління щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації належного до видачі під час проходження служби речового майна є неправомірними, а тому слід стягнути з відповідача (Управління) на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частини фактично понесених витрат на його придбання у розмірі 2491 грн.

Натомість у рішенні касаційного суду від 12 травня 2015 року, наданому на порівняння, цей суд дійшов висновку, що на момент звернення особи для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII (2011-12) не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення (1444-2004-п) не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону № 2011-XII (2011-12) .

Отже, Вищий адміністративний суд України ухвалив зазначені судові рішення за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Що стосується наведених у заяві доводів Управління про невідповідність ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 грудня 2015 року викладеному у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2013 року, 15 липня 2014 року, 31 березня 2015 року висновку, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зазначає таке.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 237 КАС (2747-15) Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2013 року, 15 липня 2014 року, 31 березня 2015 року, які Управління долучило до заяви, також міститься висновок про те, що на момент звернення особи для отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII (2011-12) не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення (1444-2004-п) не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону № 2011-XII (2011-12) .

Аналіз наведених судових рішень не дає підстав для висновку про невідповідність оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанції викладеному у вказаних постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду справ, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Щодо доводів у судовому засіданні представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про задоволення позовних вимог, стосовно яких нижчестоящі суди не ухвалювали рішення, то вони є неприйнятними, оскільки відповідно до статті 235 КАС (2747-15) Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом (2747-15) .

Відповідно до частини першої статті 244 КАС (2747-15) Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви Управління Північного територіального командування Внутрішніх військ МВС України (військова частина 3001) відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.