Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

суддів Грека Б.М. Стратієнко Л.В.

У серпні 2008 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача 216 292,90 грн., з яких 89 349,02 грн. –заборгованість за лізинговими платежами, 933,2 грн. –3% річних, 4 433,13 грн. –втрати від знецінення коштів внаслідок інфляції, 114 676 грн. –штраф за неналежне виконання договірних зобов’язань за договорами фінансового лізингу від 21.09.2007 р. № 070921-38/ФЛ-Ю-С, № 07921-39/ФЛ-Ю-С, № 07921-40/ФЛ-Ю-С.

В останній заяві від 28.10.2008 р. про зменшення позовних вимог просив стягнути 5 032,19 грн. пені, 3% річних в сумі 933,2 грн., 4 433,13 грн. –втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, 114 676 грн. штрафу за ненадання інформації згідно п. 8.2.1 договорів фінансового лізингу (а.с.140 –143, т.1).

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.1.2008 р. (суддя Підченко Ю.О.) позов задоволено частково.

Припинено на підставі п.11 1 ст. 80 ГПК України провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу у сумі 89 349,02 грн. у зв’язку з його сплатою відповідачем.

Стягнуто з ТОВ "Дора-Транс" на користь ТОВ "Ві Ей Бі Лізинг" пеню в сумі 5 032,19 грн., 3% річних в сумі 933,20 грн., 4 433,13 грн. втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції, штраф в сумі 114 676 грн. та судові витрати.

У задоволенні вимог в частині стягнення пені в сумі 1 869,33 грн. відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.01.2009 р. (головуючий –Мирошниченко С.В., судді –Колядко Т.М., Алєєва І.В.) рішення господарського суду Донецької області від 17.1.2008 р. скасовано в частині припинення провадження у справі та в частині відмови у стягненні пені в сумі 1 869,33 грн. у зв’язку з тим, що у заяві про зменшення позовних вимог позивач не ставив питання про стягнення основного боргу та просив стягнути пеню саме у розмірі 5 032,19 грн., а тому суд при постановленні рішення вийшов за межі позовних вимог.

В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині стягнення з нього 114 676 грн. штрафу і відмовити в задоволенні цих позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

21.09.2007р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Ві Ей Бі Лізинг" (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дора-Транс" (лізингоодержувач) були укладені договори фінансового лізингу №070921-38/ФЛ-Ю-С, №070921-39/ФЛ-Ю-С, №070921-40/ФЛ-Ю-С.

Відповідно до умов вищезазначених договорів, позивач зобов’язується передати відповідачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в специфікаціях до договорів, а відповідач зобов’язується прийняти майно, своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строки, передбачені договорами.

Всупереч встановленим обов’язкам, відповідач зобов’язання за договорами щодо сплати періодичних лізингових платежів виконував неналежним чином, сплачуючи їх з затримкою, внаслідок чого за період з червня по липень 2008р. виникла заборгованість:

1) за договором фінансового лізингу від 21.09.07р. № 070921-38/ФЛ-Ю-С заборгованість за період з 28.06.08р. на момент подання позову становила 29102грн.09коп.;

2) за договором фінансового лізингу від 21.09.07р. № 070921-39/ФЛ-Ю-С заборгованість за період з 28.06.08р. на момент подання позову становила 43282грн.54коп.;

3)за договором фінансового лізингу від 21.09.07р. № 070921-40/ФЛ-Ю-С заборгованість за період з 28.07.08р. на момент подання позову становила 89349грн.02коп.

Під час розгляду справи в суді вказана заборгованість була погашена відповідачем, в зв’язку з чим позивач зменшив свої позовні вимоги на вказану суму.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з відповідача за період з 28.10.2007 р. по 11.08.2008 р. 3% річних за договорами фінансового лізингу у сумі 933,2 грн. та 4 433,13 грн. втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції є законним і відповідає обставинам справи.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 549 ЦК України визначає що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Згідно з п.11.2.1. договорів за порушення обов’язку зі своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1. даних договорів та графіків сплати лізингових платежів, інших платежів, передбачених договорами, лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх обов’язків, а саме - сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню.

За таких обставин суд обгрунтовано стягнув з відповідача пеню:

за договором фінансового лізингу від 21.09.2007р. №070921-38/ФЛ-Ю-С за період з 28.01.2008р. по 24.07.2008р. в сумі 2 302,48 грн.;

за договором фінансового лізингу від 21.09.2007р. №070921-39/ФЛ-Ю-С за період з 28.01.2008р. по 24.07.2008р. в сумі 1 460,21 грн.;

за договором фінансового лізингу від 21.09.2007р. №070921-40/ФЛ-Ю-С за період з 28.01.2008р. по 24.07.2008р. в сумі 1 269,5 грн., а всього –5 032,19 грн.

Рішення в цій частині відповідачем не оскаржується.

Відповідно до п.8.2.1. договорів лізингоодержувач зобов’язаний щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення лізингодавцю звіту у встановленій сторонами формі. При цьому п.18.6. договорів сторони передбачили, що необхідним і достатнім доказом надсилання одним одному письмового повідомлення є поштова квитанція (касовий чек) поштового відділення про прийняття від надсилаючої сторони поштових відправлень - рекомендованих листів на адресу другої сторони.

Судом встановлено, що протягом ІІІ-ІV кварталів 2007р. та І-ІІ кварталів 2008р. такі звіти відповідач не надав, оскільки надані відповідачем завірені ксерокопії авіанакладних № 6943-05150; № 6943-03953 не можуть бути доказами надсилання позивачу поштових відправлень, адже у графах: "подпись получателя"; "получил" відсутні відмітки про отримання, а у графі "дата доставки" не вказана така дата.

Відповідно до вимог п.11.2.3. договорів за ненадання інформації про стан та місцезнаходження майна винна сторона сплачує штраф в розмірі 1% загальної вартості майна на момент укладання договору за кожен випадок такого порушення. Оскільки договором передбачений щоквартальний звіт відповідача, то з урахуванням вимог п.11.2.3. договорів штраф нараховується за кожен випадок ненадання інформації, тобто за кожен квартал.

Загальна сума штрафу, виходячи з вартості переданого у лізинг майна, стягнута судом у розмірі 114 676 грн.

Разом з тим, стягуючи штраф у вказаному розмірі, суд не врахував та не застосував положень ч.1 ст. 233 ГК України, відповідно до якої, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Оскільки позивачем не надано будь-яких доказів щодо заподіяння йому збитків чи інших негативних наслідків внаслідок ненадання відповідачем інформації, передбаченої п.8.2.1. договорів інформації, сума штрафу значно перевищує суму боргу з лізингових платежів, яка була повністю погашена після звернення з позовом, суд вважає можливим зменшити розмір штрафу, який підлягає стягненню з відповідача до 20 000 грн., змінивши рішення в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дора-Транс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 17 листопада 2008 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08 січня 2009 року у справі за № 40/181 змінити, зменшивши суму штрафу, яка підлягає стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Дора-Транс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ві Ей Бі Лізинг" з 114 676 грн. до 20 000 грн.

В решті судові рішення залишити без змін.

Доручити господарського суду Донецької області видати відповідний наказ.

Зупинення виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 08 січня 2009 року у справі за № 40/181 скасувати.