Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області у березні 2008 року звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський судноремонтний завод" про зобов'язання підписати договір про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу від 05.09.03 в редакції позивача.

В обґрунтування позовних вимог Регіональне відділення ФДМ України по Одеській області послалося на Методику розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затверджену постановою Кабінету Міністрів України N 1846 від 27.12.06 (1846-2006-п) , згідно з додатком № 1 якої, орендна ставка за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств з виробництва транспортних засобів і устаткування та їх ремонту складає 8%.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21 листопада 2008 року, ухваленим суддею Петровою В.С., у задоволенні позову відмовлено. Рішення вмотивоване посиланнями на статтю 188 Господарського кодексу України, статті 632, 651 Цивільного кодексу України, в силу яких договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Крім того, суд зазначив, що статтею 118 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", наказом Фонду державного майна України № 43 "Про затвердження Порядку перегляду договорів оренди нерухомого державного майна" не передбачено обов'язкового перегляду договорів оренди цілісних майнових комплексів та не встановлено граничного терміну для їх перегляду. Положеннями спірного договору передбачено внесення змін до договору за взаємною згодою сторін, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що внесення змін до договору щодо орендної плати є правом сторін, а не обов'язком. Посилаючись на статтю 24 Закону України "Про транспорт" господарський суд вказав, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський судноремонтний завод" відноситься до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, є підприємством морського транспорту, а відтак дійшов висновку, що до відповідача згідно Методики розрахунку порядку використання плати за оренду державного майна необхідно застосовувати орендну ставку в розмірі 6%. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався також приписами статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України, зазначивши про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права не є належним способом в розумінні вищезазначених правових норм.

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Жукової А.М. –головуючого, Величко Т.А., Поліщук Л.В., постановою від 23 грудня 2008 року перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Регіональне відділення ФДМ України по Одеській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами обох інстанцій приписів статті 188 Господарського кодексу України, статей 651, 653 Цивільного кодексу України, статей 18, 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Скаржник зазначив, що ТОВ "Іллічівський судноремонтний завод" будучи орендарем цілісного майнового комплексу державного підприємства, профіль виробничої діяльності якого –виробництво транспортних засобів і устаткування та їх ремонту, не може використовувати об'єкт оренди за орендною ставкою, передбаченою для підприємств морського транспорту, тому й орендна ставка за використання цілісного майнового комплексу повинна становити 8 %..

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як встановлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 05.09.03 між Фондом державного майна України та ТОВ "Верф"(правонаступником якого є ТОВ "ІСРЗ") був укладений договір оренди цілісного майнового комплексу ДП "ІСРЗ"№ 687, за умовами якого орендодавець (позивач) зобов'язався передати, а орендар (відповідач) - прийняти у строкове платне користування цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Іллічівський судноремонтний завод" (далі –Договір оренди). Протягом дії договору оренди до нього були укладені договори про внесення змін, у тому числі щодо його пролонгації, а саме: зміни та доповнення, внесені додатковими угодами № 852 від 21.11.03, № 701 від 20.10.04, № 687/4/246 від 04.06.06, № 687/3/ від 26.04.06, від 10.10.07. Згідно з наказом Фонду державного майна України № 221 від 09.02.07 "Про передачу повноважень орендодавця"повноваження орендодавця за вказаним договором оренди ЦМК були передані Регіональному відділенню, а 10.10.07 між Регіональним відділенням та ТОВ "ІСРЗ"був укладений договір про внесення змін до договору оренди № 687 ЦМК ДП "ІСРЗ"від 05.09.03 згідно з яким орендодавцем за договором стало Регіональне відділення. Пунктами 3.1, 3.2 Договору оренди, з урахуванням внесених змін, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати і становить без ПДВ за базовий місяць оренди –серпень 2007 року –163392,00 грн. Орендна плата за місяць жовтень 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць серпень 2007 року на індекси інфляції за вересень та жовтень 2007 року включно. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Предметом позову у даній справі є вимога Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області до ТОВ "Іллічівський судноремонтний завод" про зобов'язання підписати договір про внесення змін до договору оренди цілісного майнового комплексу від 05.09.03 в редакції позивача, якими збільшити ставку орендної плати з 4% до 8 %.

Відносини щодо оренди державного майна регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) . Відповідно до частини 1 статті 2 вказаного Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. За змістом статей 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" однією з істотних умов договору оренди є, зокрема, орендна плата (з урахуванням її індексації), яка встановлюється згідно з методикою розрахунку орендної плати. Для об'єктів, що перебувають у державній власності така Методика визначається Кабінетом Міністрів України. Правила щодо зміни розмірів орендної плати встановлені статтею 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з якою розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Зазначене положення передбачене також п. 3.6. спірного Договору.

Орендна плата за державне та комунальне майно визначається відповідно до її ринкової вартості у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до 1 січня 2007 року (крім договорів на оренду державного та комунального майна, укладених бюджетними установами, Пенсійним фондом України та його органами, а також щодо цілісних майнових комплексів), у шестимісячний термін підлягають обов'язковому перегляду відповідно до встановленої норми". Таким чином, приписами наведеної норми надано право Кабінету Міністрів України затверджувати індикативні ставки орендної плати для державного та комунального майна, яке передається в оренду та зобов’язано орендодавців у шестимісячний термін з моменту набрання цим законом чинності здійснити відповідно перегляд договорів, що укладені до 01.01.07. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.06 № 1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" (1846-2006-п) внесено зміни в зазначену методику та визначено орендну ставку згідно з додатком 2 до Методики (далі –Методика).

Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за умовами Договору оренди, в редакції змін від 10.10.07, орендна ставка визначена виходячи з Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (786-95-п) , відповідно до мети використання орендованого майна та виду економічної діяльності ДП "ІСРЗ"у розмірі 4% (згідно довідки з ЄДРПОУ основний вид діяльності ТОВ "ІСРЗ"за КВЕД: 35.11.0 –будування та ремонт суден), що відповідало орендній ставці, передбаченій за використання ЦМК державних підприємств морського і автомобільного транспорту, будівельних матеріалів, побутового обслуговування, машинобудування та металообробки тощо.

Судами встановлено, що позивачем запропоновані зміни до Договору оренди на підставі положень Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.06 N 1846 (1846-2006-п) , згідно з додатком 1 якої, орендна ставка за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств з виробництва транспортних засобів і устаткування та їх ремонту складає 8%. Приймаючи оскаржувані рішення, суди обох інстанцій дійшли висновку, що ТОВ "ІСРЗ", як судноремонтне підприємство відноситься до підприємств морського транспорту, видом діяльності якого не є виробництво транспортних засобів, а відтак відсутні обов'язкові умови віднесення ТОВ "ІСРЗ"до підприємства з виробництва транспортних засобів.

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про транспорт"до складу морського транспорту включені судноремонтні заводи, а згідно з п.п. 2 п. 4 Положення "Про міністерство транспорту України"Мінтранс здійснює координацію діяльності підприємств морського транспорту. Відповідно до умов договору оренди відповідач зобов’язаний звітувати Міністерству транспорту України щодо виконання Інвестиційної програми з реконструкції судноремонтного виробництва. Вказані обставини обумовлюють віднесення ТОВ "ІСРЗ"до сфери управління Міністерства транспорту України.

Міністерством транспорту та зв’язку України були погоджені дві інвестиційні програми: 18.11.2003 р. - "Інвестиційна програми розвитку ДП "ІСРЗ"з планом-графіком інвестування"та 23.07.2007 р. - "Інвестиційна програма реконструкції Іллічівського судноремонтного заводу та спорудження контейнерного терміналу перепускною потужністю 650 тис. TEU на рік". Зі змісту вказаних інвестиційних програм вбачається, що: ТОВ "ІСРЗ" належить до складу судноремонтних підприємств Мінтрансу України; спеціалізацію підприємства є судноремонт; для ТОВ "ІСРЗ"не передбачений такий вид діяльності, як виробництво транспортних засобів і устаткування до них.

З постанови КМУ від 27.12.2006 р. № 1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" (1846-2006-п) , вбачається, що ставка оренди залежить від галузевої належності підприємства, а не певного виду діяльності, позначеного тим чи іншим кодом КВЕД. Відповідно до додатку 1 до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.06 N 1846 (1846-2006-п) , орендні ставки за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств"були змінені і для підприємств морського, залізничного та автомобільного транспорту складали 6%.

Статтею 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до приписів частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Приписами статті 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що п.10.3. спірного договору передбачено, що зміни і доповнення до Договору оренди допускаються за взаємною згодою сторін і оформлюються додатковими угодами. Зміни і доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Матеріалами справи підтверджено, що листом від 24.12.07 № 1/8538 позивач повідомив відповідача про необхідність перегляду умов Договору в частині розміру орендної плати з метою приведення у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.06 № 1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" (1846-2006-п) .

Разом з тим, встановлено, що на вказану претензію відповідач відповів листом за вих. № 41/20 від 11.02.08, яким погодився підписати договір про внесення змін до Договору оренди № 687 за ставкою 6 % як для підприємств, що відносяться до галузі морського транспорту.

Якщо сторони не досягли згоди щодо внесення змін до договору чи його розірвання, заінтересована сторона може вимагати зміни або розірвання договору в судовому порядку за наявності достатніх підстав. Такі підстави визначені у статтях 651, 652 Цивільного кодексу України. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Стаття 652 Цивільного кодексу України, на підставі якої пред'явлено даний позов, передбачає можливість зміни договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Зміна договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можлива за наявності одночасно чотирьох умов, вказаних у частині другій статті 652 названого Кодексу, а саме: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень.

Суд апеляційної інстанції встановив відсутність усієї сукупності умов, передбачених статтею 652 Цивільного кодексу України для внесення змін до спірної угоди за рішенням суду.

З огляду на це, колегія суддів визнає правильним висновок судів про відмову у задоволенні позову. Крім того, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що посилання позивача на приписи частини 2 статті 188 Господарського кодексу України, як на підставу задоволення своїх вимог, є безпідставними, оскільки ці норми не регулюють питання щодо внесення змін до договору за рішенням суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що при винесенні оскаржуваних судових рішень, суди обох інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин статтю 16 Цивільного кодексу України і статтю 20 Господарського кодексу України, вказуючи на те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права, проте, застосування судами вказаних норм права не вплинуло на правильність вирішення даного спору по суті.

Викладене свідчить про те, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний суд дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаного висновку суду, та, крім того, пов’язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувана постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а тому не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2008 року у справі № 15-34/67-08-1205 –без змін.