2-24/5633-2008 Про встановлення права земельного сервітуту - 26.03.2009 Прийняття

Розпорядженням заступника голови Вищого господарського суду України від 23.03.09 у зв’язку з відпусткою судді Гоголь Т.Г. і судді Добролюбової Т.В. було здійснено їх заміну на суддю Шаргала В.І. та суддю Мачульського Г.М.

Відкрите акціонерне товариство "Приморець" у травні 2008 року звернулося з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівельна компанія "Море" в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив встановити для позивача право постійного безоплатного сервітуту, який передбачає:

- право проходу (виходу) працівників ВАТ "Приморець" через КПП № 1 ВАТ "Феодосійська суднобудівельна компанія "Море" до місця роботи працівників, службовців, відряджених і гостей позивача (за маршрутом: центральна прохідна відповідача –ВАТ "Феодосійська суднобудівельна компанія "Море", поряд адміністративної будівлі відповідача та цеху № 4), з врахуванням всерединнооб’єктового пропускного режиму існуючого у відповідача, узгодженого Положенням про пропускний режим позивача та введеного в дію наказом № 66 від 24.06.03;

- право проїзду (в’їзду-виїзду) через КПП № 2 відповідача транспорту позивача та автотранспортних засобів які проїжджають до ВАТ "Приморець" (за маршрутом: КПП № 2 відповідача –ВАТ "Приморець", мимо адміністративної будівлі відповідача та цеху № 4, з врахуванням всерединнооб’єктового пропускного режиму існуючого у відповідача.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.07.08, ухваленим суддею Колосовою Г.Г., позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги господарський суд, посилаючись на приписи частини 1 статті 98, частини 2 статті 100 Земельного кодексу України, статей 401 - 404 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що враховуючи розташування земельної ділянки відповідача та належного позивачу майна, нормальне господарське використання позивачем земельної ділянки та належного йому нерухомого майна неможливо без встановлення земельного сервітуту, при цьому задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Севастопольський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Прокопанич Г.К. –головуючого, Остапової К.А., Лисенко В.А., постановою від 02.12.08 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з постановленими у справі судовими актами, ВАТ "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.07.08 і постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.12.08 скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами обох інстанцій приписів статей 401, 403 Цивільного кодексу України та статті 96 Земельного кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу Відкрите акціонерне товариство "Приморець" посилаючись на статтю 100 Земельного кодексу України та статтю 402 Цивільного кодексу України просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, земельна ділянка, яка відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 623823 від 19.12.07, знаходиться у власності Відкритого акціонерного товариства "Приморець" та на якій розташоване саме підприємство, з усіх боків оточена територією Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівельна компанія "Море".

Предметом заявленого позову є вимога Відкрите акціонерне товариство "Приморець" до Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівельна компанія "Море" про встановлення для позивача права постійного безоплатного земельного сервітуту.

Судами встановлено, що Відкрите акціонерне товариство "Приморець" листом від 30.11.07 звернулося до Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" з пропозицією щодо укладення договору про сервітут, відповідно до статей 98 –100 Земельного кодексу України (2768-14) , проте відповідь на вказаний лист не отримало.

За приписами статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Таким чином, сервітут –це право обмеженого користування чужим майном.

Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь –яким іншим способом.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь –якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном –сервітуту.

Статтею 404 Цивільного кодексу України, зокрема, визначено правові підстави права користування чужою земельною ділянкою, а саме, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності –від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Спеціальні норми стосовно об’єкта сервітуту, такого як земельна ділянка, викладені у Земельному кодексі України (2768-14) .

Згідно із статтею 98 Земельного кодексу України, зміст права земельного сервітуту полягає в тому, що власник (користувач) однієї земельної ділянки має право на обмежене користування суміжною земельною ділянкою з метою усунення недоліків своєї ділянки.

Статтею 99 вказаного кодексу передбачено види права земельного сервітуту, зокрема, як право проходу, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та інші земельні сервітути.

Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом.

Він повинен звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки за дозволом на обмежене постійне або тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.

Відповідно до статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Зі змісту вказаної статі вбачається, що встановлення сервітуту здійснюється у правових формах, як договір, закон, заповіт або рішення суду.

Цей перелік є вичерпним.

Таким чином, судове рішення є окремою формою сервітуту.

При цьому, підставою для такої форми сервітуту є відсутність домовленості сторін.

Вказане кореспондується зі статтею 100 Земельного кодексу України, відповідно до якої, власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.

У разі задоволення позовних вимог, у судовому рішенні повинно бути чітко визначено коло прав стосовно обмеженого користування чужим майном, зокрема, земельною ділянкою з урахуванням приписів статті 403 Цивільного кодексу України та статті 98 Земельного кодексу України.

Особа, яка вимагає встановлення сервітуту має право звернутися з позовною заявою, якщо не було досягнуто домовленості щодо встановлення сервітуту та його умов.

Позивач має в даному випадку довести у суді, що нормальне господарське використання його земельної ділянки або іншої нерухомості неможливо без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна, зокрема, земельної ділянки.

При цьому, необхідною умовою є те, що задоволення потреб сервітурія неможливо здійснити яким –не будь іншим способом.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку позовні вимоги щодо встановлення постійного земельного сервітуту у формі судового рішення були розглянуті судами першої та апеляційної інстанції без врахування вказаних норм цивільного та земельного законодавства та встановлення відповідних обставин справи.

Під час здійснення судового провадження судам необхідно було, насамперед, встановити наявність чи відсутність у позивача виникнення права на обмежене користування чужою земельною ділянкою у формі рішення суду.

Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Задовольняючи позовні вимоги та встановлюючи для позивача право постійного безоплатного земельного сервітуту, суди попередніх інстанцій не дали належної правової оцінки тій обставині, що з початку свого заснування позивач фактично користується земельною ділянкою Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" для ведення своєї господарської діяльності на платних договірних засадах, оскільки несе відповідні витрати на обслуговування території та підтримку в належному стані комунікацій, якими користуються спільно.

Крім того, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою ту обставину, що органом управління Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" є Фонд державного майна України, інтереси якого зачіпаються оскаржуваним рішенням.

Також господарські суди встановивши, що Відкрите акціонерне товариство "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" здійснює свою діяльність, яка пов’язана з державною таємницею та включене до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки України, не вирішили питання про необхідність залучення для участі у справі Службу безпеки України.

Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи порушення судом першої інстанції статей 47, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , які не виправлені судом апеляційної інстанції та не можуть бути усунуті касаційною інстанцією, в межах перегляду справи у касаційній інстанції, визначених статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, прийняті у справі рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду, суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, встановити наявність чи відсутність домовленості сторін про встановлення сервітуту, з’ясувати суб’єктивний склад сторін та залучити у певному процесуальному статусі осіб, на права та обов’язки яких може вплинути прийняте рішення; з метою забезпечення можливості реалізації процесуальних прав усіх учасників процесу, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та залучити до матеріалів справи всі документи, які стосуються предмету даного спору, дати їм належну правову оцінку, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія "Море" задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2008 року і рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 липня 2008 року у справі № 2-24/5633-2008 скасувати. Справу № 2-24/5633-2008 направити на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі.