Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В вересні 2007 р. Підприємство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про дострокове розірвання договору оренди та звільнення нежитлового приміщення.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Товариством своїх зобов'язань за договором оренди № 115 від 18.07.2001 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.12.2007 р. (суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2008 р. (судді: Губенко Н.М., Барицької Т.Л., Ропій Л.М.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.06.2008 р. постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2008 р. та рішення господарського суду міста Києва від 25.12.2007р. скасовані, справа передана до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

За наслідками нового розгляду рішенням господарського суду міста Києва від 23.10.2008 р. (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2008 р. (судді: Мартюк А.І., Зубець Л.П., Лосев А.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 18.07.2001 р. між Підприємством (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 115, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Притисько-Микільська, 7 (надалі –Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач (орендодавець), на підставі розпорядження Подільської райдержадміністрації від 18.07.2001 р. № 811 та ордеру № 18 від 18.07.2001 р. передає, а відповідач (орендар), приймає в орендне користування приміщення загальною площею 234,89 кв.м. для розміщення офісу та складу по вул. Притисько-Микільській, 7.

Згідно п. 2.9 Договору відповідач зобов'язаний застрахувати орендоване нежитлове приміщення в місячний строк після підписання даного договору на термін його дії.

Пунктом 6.2 Договору строк дії договору встановлений з 18.07.2001 р. по 18.07.2012 р., при цьому Договір був підписаний з боку відповідача 20.09.2001 р., а з боку позивача 25.09.2001 р.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство посилається на не виконання Товариством п. 2.9. Договору.

Судами встановлено, що на момент звернення з позовом об'єкт оренди було застраховано, що підтверджується наявним в матеріалах справи договором страхування майна № 7126858 від 01.08.2007 р., укладеного на користь Підприємства, між Товариством та ЗАТ "Українська акціонерна страхова компанія "АСКА", предметом даного договору є майновий інтерес, пов'язаний зі збереженістю майна, вказаного в додатку № 1 до даного договору, а саме: приміщення на першому поверсі, великий зал - 190 кв.м., на цьому ж поверсі дві кімнати і санвузол - 44,89 кв.м. в м. Києві по вул. Притисько-Микільська, 7, а отже посилання оскаржувача, з яким правомірно не погодились суди, щодо невиконання орендарем умов договору в частині страхування орендованого майна є безпідставним та необґрунтованим.

Посилання позивача на те, що орендарем порушувались умови Договору, щодо страхування орендованого майна до укладення договору страхування майна № 7126858 від 01.08.2007 р., є безпідставними оскільки пропозиція про розірвання договору була направлена відповідачеві лише 04.09.2007 р.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на положення ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України згідно яких зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка порушення умов договору як істотне повинна здійснюватись судом відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 ЦК України, а саме істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно частини третьої ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Зазначена норма закону не передбачає обов’язковість розірвання договору оренди в разі порушення орендарем зобов’язань за договором, а надає можливість її застосування в залежності від конкретних обставин справи.

З наведених обставин вбачається, що підставою для розірвання договору може бути належним чином доведений факт невиконання орендарем передбачених законом або договором зобов'язань, що призводить до завдання іншій стороні значної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України перевіривши в порядку касації прийняті у дані справі рішення та постанову дійшла висновку про законність та обґрунтованість прийнятих судових актів, оскільки Підприємством не було належним чином доведено порушень умов договору та завданої цими порушеннями шкоди, внаслідок яких Підприємство значною мірою було позбавлено того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

З урахуванням приписів ч.ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України, ст. 26 Закону "Про оренду державного та комунального майна" та з огляду на встановлені судами обставини справи колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність передбачених законом підстав для примусового розірвання Договору.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

Касаційну скаргу КП "Аптека-музей" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2008р. у справі № 2/354-4/356 залишити без змін.