Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін: не з'явились;

У жовтні 2008 року позивач –УПФУ в Білокуракінському районі Луганської області звернуся з позовом до відповідача –КСП "Червоноармієць" з позовом про стягнення суми переплати пенсій у розмірі 51604,58 грн. на підставі ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Ухвалою господарського суду Луганської області від 06.11.2008 (суддя Шеліхіна Р.) провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГРК України.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 19.01.2009 (колегія суддів у складі: Перлов Д.Ю. –головуючий, Лазненко ЛЛ., Медуниця О.Є.) ухвалу господарського суду Луганської області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що даний спір не підлягає вирішенню у господарського суді, оскільки УПФУ в даному випадку виступає як об'єкт владних повноважень, справа підлягає вирішенню відповідним адміністративним судом.

В касаційній скарзі УПФУ в Білокуракинському районі Луганської області просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачаться з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач –УПФУ в Білокуракинському районі Луганської області, керуючись ст. 2 ГПК України, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми переплат пенсій у розмірі 51 604,58 грн., що утворилася унаслідок подання недостовірних довідок про середню заробітну плату.

Позовні вимоги обґрунтував положеннями ч. 2 ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення", відповідно до якої підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внесок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів і відшкодовують її.

Пунктом 4 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Вказане положення містить два критерії, за якими спір можна віднести до категорії адміністративних. По-перше, позов до суду повинен бути пред'явлений суб'єктом владних повноважень, а по-друге - лише у випадках, встановлених законом.

Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті 7 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як зазначається у пункті 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 р. № 121/2001 (121/2001) , із змінами та доповненнями, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Згідно з пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 р. № 8-2 (z0441-02) , із змінами та доповненнями, (далі –Положення) управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами цього Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2.1 Положення управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах відповідно до покладених на нього завдань здійснює облік платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, збирає та акумулює в районі (місті) страхові внески та інші кошти, призначені для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомогу на поховання та інші соціальні виплати, що здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми пенсій, виплачені надміру внаслідок подання страхувальником недостовірних даних, стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, позов у даній справі не був заявлений на підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Отже, спірні правовідносини є публічно-правовими і розглядатися повинні за нормами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Відповідної правової позиції також дотримується й Вищий адміністративний суд України, зокрема в своїй ухвалі від 02.07.2007 р. у справі №6/214.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом після набрання Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) законної сили за правилами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що даний спір непідвідомчий господарським судам і повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції та не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу УПФУ в Білокуракинському районі Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 19 січня 2009 року у справі № 16/204 залишити без змін.