815/4992/16 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" - 20.12.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Бутенко А.В. від 22 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Крусяна А.В., суддів: Вербицької Н.В., Джабурія О.В. від 29 березня 2017 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області від 23 вересня 2016 року №0018561302.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки висновки податкового органу про нереальний характер господарських операцій позивача із ТОВ "Нафто-Сервіс-Плюс" та ТОВ "КОНСТАНТА-ІМПЕКС" спростовуються первинними документами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області від 23 вересня 2016 року №0018561302.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що відповідач не довів правомірність оспорюваного рішення, а відтак, позивач мав право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість від здійснення господарських операцій з його контрагентами ТОВ "Нафто-Сервіс-Плюс" та ТОВ "КОНСТАНТА-ІМПЕКС" на підставі договорів купівлі-продажу нафтопродуктів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

7. В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної виїзної планової перевірки ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, дотримання трудового законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного соціального внеску за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року відповідачем складено акт від 08 липня 2016 року №000632/15-04-13-02/НОМЕР_1, яким встановлено порушення, зокрема, статті 44, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у лютому, березні, квітні 2014 року на загальну суму 38 397, 68 грн.

До таких висновків контролюючий орган дійшов з урахуванням даних результатів податкового контролю контрагентів позивача: акта Олександрійської ОДПІ ГУ ДФС (Світловодське відділення) від 18 серпня 2014 року №234/2200/37624342 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "КОНСТАНТА-ІМПЕКС" та акта Світловодської ОДПІ ГУ ДФС зустрічної звірки ТОВ "Нафто-Сервіс-Плюс" від 24 листопада 2014 року №281/2200/37377179 щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП "Аріс" за березень-квітень 2014 року, ТОВ ТД "Гарант" за березень 2014 року, відповідно до яких не підтверджено рух товару по ланцюгу постачання.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2016 року №0018561302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 38 397, 68 грн. - за основним платежем та 9 599, 42 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у лютому 2014 року позивач мав господарські правовідносини із ТОВ "КОНСТАНТА-ІМПЕКС" щодо поставки нафтопродуктів на підставі договору купівлі-продажу від 27 січня 2014 року №01-22к.

Контрагентом позивача оформлено податкову накладну від 25 лютого 2014 року №21 та виписано рахунок-фактуру від 25 лютого 2014 року №СФ-0000052 на оплату товару, який, в свою чергу, передано Товариству відповідно до видаткової накладної від 25 лютого 2014 року №РН-0000040.

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів від 25 лютого 2014 року №36 (форма №1-ТТН).

Оплата позивачем здійснена в безготівковому порядку, про що свідчать платіжні доручення від 25 лютого року №30, від 05 березня 2014 року №33, від 06 березня 2014 року №34, від 07 березня 2014 року №35.

У березні та квітні 2014 року позивач мав господарські правовідносини із ТОВ "Нафто-сервіс-плюс" на підставі договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 27 січня 2014 року №01-19Н.

Контрагентом позивача оформлено податкові накладні від 26 березня 2014 року №37, від 29 квітня 2014 року №49 та виписано рахунки-фактури на оплату товару від 25 березня 2014 року №СФ-0000050, від 25 квітня 2014 року №СФ-0000106, який передано Товариству відповідно до видаткових накладних від 26 березня 2014 року №РН-0000051, від 29 квітня 2014 року №РН-0000103.

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів від 26 березня 2014 року №566 (форма №1-ТТН), від 29 квітня 2014 року №110 (форма №1-ТТН).

Оплата позивачем здійснена в безготівковому порядку, про що свідчать платіжні доручення від 26 березня 2014 року №37, від 25 березня 2014 року №45, від 02 квітня 2014 року №48, від 08 травня 2014 року №72, від 08 травня 2014 року №73, від 12 травня 2014 року №74.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про протиправне збільшення позивачу сум грошових зобов'язань за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням є помилковими, оскільки встановлені під час проведення перевірки обставини, на думку контролюючого органу, спростовують реальне здійснення господарських операцій.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Податковий кодекс України (2755-17) (в редакції на час виникнення спірних правовідносин):

10.1. Пункт 44.1 статті 44.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

10.2. Пункт 198.1 статті 198.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

10.3. Пункт 198.2 статті 198.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

10.4. Пункт 198.3 статті 198.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

10.5. Пункт 198.6 статті 198.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

11. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) :

11.1. Стаття 1.

11.1.1. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

11.1.2. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

11.2. Частина перша статті 9.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

13. Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

14. Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

15. Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення спору судом першої інстанції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

16. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15 грудня 2017 року), в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

17. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

18. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо заниження податкових зобов'язань. Зокрема судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України є підставою для податкового обліку та містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення.

19. Касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не надано будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних податкових вигод.

20. Посилання ж податкового органу щодо непідтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, однак правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. У той же час, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є документом, який складається у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести таку звірку, свідчить про неможливість співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання для цілей документального підтвердження чи спростування його господарських відносин з платниками податків, а отже й про неможливість формування відповідної податкової інформації по таким взаємовідносинам. Відтак, при неможливості звірки контролюючим органом не можуть формуватися висновки за аналогією акта документальної перевірки, яка проводиться, у тому числі й на підставі первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, а тому неможливість проведення зустрічної звірки контрагента не є самостійною та достатньою підставою для висновку про нездійснення господарських операцій платників податків та про порушення саме позивачем податкового законодавства.

21. З урахуванням зазначеного, посилання у касаційній скарзі на виявлені під час здійснення податкового контролю контрагентів позивача недоліки у товарно-транспортних накладних, а також ненадання ними подорожніх листів, паспортів якості та сертифікатів відповідності є безпідставним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

22. Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

23. Враховуючи встановлені обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності беззаперечно свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

24. У ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону, що діяв на момент прийняття оскаржуваних рішень, підтверджено належними та допустимими доказами правомірність формування податкового кредиту за реально вчиненими господарськими операціями.

25. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України (2755-17) , дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

27. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року у справі №815/4992/16 - без змін.