Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В засіданні взяли участь представники:

У листопаді 2006 року ПП ОСОБА_1 звернулась до господарського суду з позовом до ПП "Булат-2003" про стягнення 554850,00 грн. збитків.

Справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 12.03.2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2008 року рішення місцевого господарського суду від 12.03.2008 року залишено без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПП ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2008 року та рішення господарського суду м. Києва від 12.03.2008 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

В судовому засіданні була оголошена перерва на 19.03.2009 року.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Судова колегія вважає, що судові рішення попередніх інстанцій цим вимогам не відповідають, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2006 між позивачем (замовником) та відповідачем (виконавець) був укладений договір № 285/05, відповідно до якого відповідач зобов'язання надавати послуги з нагляду за майном, яке належить позивачу і знаходиться на об'єкті, позначеному на план-схемі.

Виходячи зі змісту ст. 978 ЦК України, суб'єктного складу сторін та суті зобов'язань сторін, даний договір за правовою природою є договором охорони майна позивача, яке знаходиться на визначеному план-схемою об'єкті.

Відповідно до п.1.6 договору об'єкт вважається прийнятим під нагляд ПЦН з моменту введення в експлуатацію засобів охоронної сигналізації згідно акту.

Згідно з п.2.3 відповідач зобов'язується забезпечити негайний виїзд інспекторів реагування на "Об'єкт" у випадку спрацювання технічних засобів оповіщення та своєчасне прибуття нарядів на "Об'єкт" з метою встановлення причин спрацювання технічних засобів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.09.06 в період часу з 01 год. 47 хв. до 02 год. 47 хв. відбулось проникнення невстановленої особи на охоронюваний об'єкт, що за твердженням позивача стало наслідком спричинення йому збитків внаслідок крадіжки майна.

Відповідно до 4.1 договору, відповідач несе перед позивачем матеріальну відповідальність у розмірі матеріальних цінностей, грошових коштів, які підтверджуються відповідними бухгалтерськими документами, за вчинені сторонніми особами збитки при проникненні їх на об'єкт в період нагляду, якщо буде встановлена вина відповідача у їх допущенні. Факти скоєння протиправних дій щодо майна позивача сторонніми особами, які проникли на "Об'єкт" в період нагляду та вина відповідача встановлюється слідчими органами в терміни та порядку, які встановлені законами України.

Пунктом 4.6 договору сторони погодили випадки у яких виконавець звільняється від матеріальної відповідальності за збитки, спричинені замовнику.

Згідно з приписами ст. 22 ЦК України, ст. 224 ГК України під збитками розуміється втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та не одержані доходи, які управнена особа одержала б у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Збитки підлягають відшкодуванню у разі наявності протиправної поведінки (дії чи бездіяльності), збитків, причинно-наслідкового зв'язку між ними та вини заподіювача шкоди.

Враховуючи приписи зазначених статей, п.4.1 договору, судова колегія в даному випадку погоджується з висновками попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача збитків завданих позивачу на підставі договору від 01.06.2006 року, оскільки в діях відповідача є склад цивільного правопорушення, за наявності якого настає відповідальність за завдані збитки.

Дійшовши вірного висновку про те, що відповідач зобов"язаний відшкодувати завданні позивачу збитки у зв"язку з крадіжкою майна, яке знаходилось під його охороною, суди попередніх інстанцій дійшли до передчасного висновку про відмову у стягненні цих збитків з підстав їх недоведеності позивачем та суперечністю бухгалтерських документів ПП ОСОБА_1.

Відповідно до п. 4.3 договору відшкодування збитків, спричинених замовнику через неналежне виконання виконавцем договірних зобов"язань, проводиться у розмірі, який встановлюється відповідальними працівниками сторін, підтверджується відповідними документами і розрахунками вартості викраденого, пошкодженого чи знищеного майна, збитком вважається вартість цих предметів, виходячи з діючих роздрібних цін. Якщо на окремі предмети немає роздрібних цін, то їх вартість визначається відповідно до діючих цін на однойменні товари. Розмір збитків має бути підтверджений відповідними документами і розрахунками вартості вкрадених, знищених чи пошкоджених товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, складених за участю виконавця та звіреними з бухгалтерськими документами.

Враховуючи, що при визначені розміру заподіяних позивачу збитків, судами попередніх інстанцій було виявлено розбіжності між самими бухгалтерськими документами ПП ОСОБА_1. та їхніми даними із даними про залишки, що подані позивачем (а.с.25-27, 28-31 т.1), судова колегія вважає, що суд в даному випадку повинен був призначити судову товарно-бухгалтерську експертизу, для визначення розміру заподіяних позивачу збитків з урахуванням його бухгалтерських документів, а також визначення правильності ведення ПП ОСОБА_1. бухгалтерського обліку.

З урахуванням викладеного, судова колегія приходить до висновку, що судові рішення попередніх інстанцій прийняті з порушенням вимог ст. 43 ГПК України, тобто без повного, всебічного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору.

Згідно з ч.2 ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.

Враховуючи вище наведене, судова колегія вважає, що судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, витребувати докази у відповідності з вимогами ст. 36 ГПК України, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, призначити відповідну судову експертизу, перевірити доводи позивача та відповідача, дати їм належну юридичну оцінку і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9 - - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2008 року та рішення господарського суду м. Києва від 12.03.2008 року у справі № 4/484-16/31 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.