Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

В судовому засіданні 11.03.2009р. оголошувалась перерва до 18.03.2009р., відповідно до ст. 77 ГПК України, про що учасники процесу повідомлені.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 26.06.2008р. (суддя Фесюра М.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2008р. (судді Моторний О.А. -головуючий, Кошіль В.В., Шапран В.В.), позов задоволено частково; визнано право Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 на користування нежитловою будівлею, площею 974,4м-2 у м.Ніжин по АДРЕСА_1 на умовах договору оренди нежитлових приміщень №31 від 12.03.2003р. на строк до 12.03.2013р.; в решті позову відмовлено; стягнуто з відповідача на користь позивача 6760грн. судових витрат, в тому числі 28,3грн. державного мита та 39,30грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач в касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду у даній справі та постановити нову, якою в позовних вимогах відмовити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач спростовує доводи скарги і просить рішення та постанову залишити без змін, а скаргу -без задоволення.

Заявлений позивачем 18.02.2009р. відвід колегії суддів у даній справі відхилений ухвалою Заступника Голови Вищого господарського суду України від 19.02.2009р.

Відводів колегії суддів в судових засіданнях 11.03.2009р. та 18.03.2009р. у встановленому порядку не заявлено.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.03.2003 між позивачем, як орендарем, та Міністерством оборони України в особі начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління, як орендодавцем, укладено договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 974,4м2, будівля інв. № 1/206, розташованого за адресою: м. Ніжин, Чернігівської області, АДРЕСА_1 в/м № 1, що знаходиться на балансі Конотопської КЕЧ району, вартість якого згідно експертної оцінки становить 32400грн. з ПДВ.

Відповідно до п.2.3 договору зазначене нерухоме майно орендодавець передає для торгівельно-розважального комплексу.

Пунктом 10.1 договору встановлено, що договір діє з 12.03.2003 строком на п'ять років і відповідно до п. 10.6 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Згідно з актом технічного стану дитячого садка від 06.03.2003 комісія зробила висновок, що будівля знаходиться в незадовільному стані та потребує капітального ремонту.

06.03.2003 був складений акт прийому-передачі зазначеного приміщення орендарю.

Як вбачається із акту інвентаризації об'єкту оренди в будинку дитячого садку інв. №206, м. Ніжин, АДРЕСА_1, складеного за участю орендодавця та орендаря, в орендованому приміщенні були наявні лише стіни та земляна підлога у незадовільному стані, решта майна (двері, вікна, дерев'яна підлога, труби опалення та водопостачання, електрообладнання, сантехобладнання) - відсутня.

Рішеннями Виконавчого комітету Ніжинської міськради №224 від 10.04.2003р., №698 від 20.11.2003р.було надано орендодавцю дозвіл на переобладнання будівлі дитячого садка по АДРЕСА_1 під торгівельно-розважальний комплекс.

08.12.2003 був складений акт державної технічної комісії про готовність до експлуатації першої черги торгівельно-розважального центру, який був затверджений рішенням виконкому № 781 від 18.12.2003.

13.05.2005 Ніжинською міською радою було прийнято рішення "Про прийняття в комунальну власність м. Ніжина від Конотопської квартирно-експлуатаційної частини району житлових будинків та споруд з внутрішніми та зовнішніми системами забезпечення", а 16.10.2006 був складений акт прийняття-передачі військового майна військових містечок №№1, 2, 10, 11, 13, 17, 21, 25, 27, 31.

24.12.2006р. між виконкомом Ніжинської міської ради та позивачем. був укладений договір про внесення змін до договору оренди від 12.03.2003 №31, яким, зокрема, було замінено орендодавця Міністерство оборони на виконком Ніжинської міської ради.

Пунктом 4 зазначеного договору від 24.12.2006 визначено термін дії договору до 12.03.2008 для розміщення торговельно-розважального комплексу.

Згідно аудиторського висновку від 18.06.2007, складеного ПП "Аудиторська фірма "ВЕСТА", сума витрат на поліпшення орендованого майна, понесена позивачем, складає 229398,51грн. без ПДВ.

20.03.2008 виконкомом Ніжинської міської ради прийнято рішення № 150 "Про продовження та непродовження договорів оренди". Спірними пунктами 2 та 2.1 вказаного рішення передбачено, що у зв'язку з невиконанням умов договору оренди від 12.03.2003 № 31, закінченням строку його дії вирішено не продовжувати договір оренди з позивачем та передати приміщення в оперативне управління управлінню житлово-комунального господарства та будівництва для переобладнання в дошкільний навчальний заклад.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним рішення відповідача, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що хоча відповідач і не надав жодного доказу невиконання умов договору оренди, але прийняття даного рішення обумовив також закінченням строку дії договору, а останнє є правом виконкому здійснювати власне волевиявлення, що не суперечить чинному законодавству.

Щодо позовних вимог про визнання права позивача на користування нежитловою будівлею на умовах договору оренди, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відтак, для правильного розгляду справи суттєвим є встановлення обставин повідомлення належним чином та у встановлений строк орендодавцем орендаря про припинення договору внаслідок закінчення його дії, відмову від подальшої пролонгації.

Після прийняття зазначеного рішення відповідач склав супровідний лист від 25.03.2008 №3-12/341, який, як він зазначав, відправив рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення. Як на докази направлення та вручення рішення про непродовження строку дії договору оренди відповідач посилався на копію фіскального чеку УДППЗ "Укрпошта" від 27.03.2008 №0031 та копію повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши зазначені докази та надавши їм правову оцінку, суди попередніх інстанцій встановили, що зазначені відповідачем докази не доводять факту направлення саме спірного рішення та отримання його в місячний строк після закінчення строку договору оренди.

Так, відповідно до п. 78 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 №1155 (1155-2002-п) перелік документів, які направляються поштою, можливо вказати лише при складанні опису вкладення, а відповідач цього не зробив.

Пунктом 121 Правил встановлено, що під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення (поштового переказу) з повідомленням про вручення працівник об'єкта поштового зв'язку на підставі пред'явленого документа зазначає на бланку повідомлення про вручення прізвище, ім'я, по батькові особи, якій вручено реєстроване поштове відправлення (поштовий переказ). На бланку повідомлення про вручення внутрішнього та міжнародного поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто" адресат (одержувач) також ставить свій підпис.

Як вбачається з поштового повідомлення, рекомендований лист направлявся без позначки "Вручити особисто", отже особистий підпис одержувача, яким є позивач, в даному випадку не передбачений.

Наказом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" від 12.05.2006 "211 затверджено Порядок пересилання поштових відправлень, відповідно до п.3.5.3.2. якого повідомлення про вручення доставляються адресатові на домашню адресу, службову адресу, до запитання чи з використанням абонементної скриньки. Рекомендоване повідомлення про вручення вручається адресатові під розписку в ф. 8.

Із відповіді начальника центру поштового зв'язку № 2 та книги ф.8 слідує, що листоноша не вручила рекомендованого листа особисто ОСОБА_1., а в книзі розписалася сама.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані відповідачем документи, які стосуються поштового відправлення, можуть свідчити лише про наміри направити позивачу рекомендованого листа, однак не можуть в повній мірі доводити факту належного повідомлення орендаря про непродовження строку дії договору оренди. Відтак, право позивача на користування спірним приміщенням за договором оренди №31 від 12.03.2003р. підлягає захисту.

Разом з тим позовні вимоги в частині визнання права володіння приміщенням, яке є предметом договору оренди, є безпідставними, оскільки за цим договором не передбачено виникнення права володіння приміщенням, а визначено, що майно передається в строкове платне користування. Відповідно до ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Отже, підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права володіння спірним приміщенням, як правильно визначилися суди, відсутні.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене та виходячи з меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Викладені у касаційній скарзі доводи заявника, судова колегія вважає непереконливими та такими, що зводяться до оцінки доказів у справі, розгляд яких за приписами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

За таких обставин, переглянута у справі постанова апеляційного господарського суду відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2008р. у справі №16/64 залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.