Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

за участю представників

внесено касаційне подання: не ’явився,-

Позивач, звернувшись до суду з даним позовом, просив суд визнати за ним право власності на самочинно збудовані нежитлові приміщення, а саме - виробничо-побутовий корпус літ. Д 1 розміром (23, 40*96, 60)+(66, 90*6, 02) –(8, 40*1, 30)/2 загальною площею –2 634, 9 м2, прохідну літ. В розміром (6, 50*5, 26) загальною площею –24, 20 м2, навіс літ. В1 розміром (6, 50*1, 70), вбиральню літ. З розміром (1, 60*2, 70), що знаходиться за адресою: місто Миколаїв, вул. Айвазовського, 19/1, обґрунтовуючи позов положеннями ст. 376 ЦК України.

Оскарженим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.01.2008р. (суддя Філінюк І.Г.) цей позов задоволено.

В касаційному поданні Перший заступник прокурора Миколаївської області просить вказане рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.ст. 375, 376 Цивільного кодексу України, ст.12, п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відзиву на касаційне подання не надійшло.

Відповідачі, третя особа, та особа, в інтересах якої внесено касаційне подання не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом, на земельній ділянці площею 24 530 м2, що знаходиться за адресою: місто Миколаїв, вул. Айвазовського, 19/1, наданій позивачу на умовах оренди за договором від 07.04.2005р., укладеним з Миколаївською міською радою, позивач здійснив самочинну забудову, а саме - виробничо-побутовий корпус літ. Д 1 розміром (23, 40*96, 60)+(66, 90*6, 02) –(8, 40*1, 30)/2 загальною площею –2 634, 9 м2, прохідну літ. В розміром (6, 50*5, 26) загальною площею –24, 20 м2, навіс літ. В1 розміром (6, 50*1, 70), вбиральню літ. З розміром (1, 60*2, 70).

Визнання за позивачем права власності на вказане самочинно збудоване нерухоме майно послужило причиною звернення з позовом до господарського суду.

Місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив з того, що Головне управління містобудування і архітектури управління архітектурної діяльності Миколаївської міської ради, Міська санітарно-епідеміологічна станція м. Миколаєва, Управління МНС України в Миколаївській області не заперечують проти визнання за позивачем права власності на самочинно збудовані приміщення.

Про те судове рішення є незаконним з наступних підстав.

Розглядаючи даний позов суд першої інстанції виходив із наявності самочинно збудованого позивачем нерухомого майна, наявності правової норми, яка передбачає можливість визнання за рішенням суду за особою, яка здійснила таке будівництво, права на це майно, а також виходив із того, що це не порушує права інших осіб.

Про те вказаних обставин не достатньо для того, щоб вважати що між сторонами виник спір, і що даний позов підлягає задоволенню.

Так, згідно приписів ст. 1 ГПК України особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до приписів ст.42 цього кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Виходячи із змісту наведених норм права у судовому порядку захисту підлягають порушене право і охоронювані законом інтереси, або таке право, що не визнається чи оспорюється.

Між тим судом таких обставин не встановлено, постановляючи рішення про задоволення позову та визнання права власності на майно за позивачем, місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини справи щодо дійсних прав та обов'язків сторін і не зазначив, які дії відповідача свідчать про те, що ним оспорюється чи не визнається право власності позивача на вказане майно.

Таким чином вже з цих підстав судове рішення є незаконним і підлягає скасуванню, а згідно вказаних норм права суд має з’ясовувати які права чи охоронювані законом інтереси позивача порушуються, не визнаються чи оспорюються.

Також, розглядаючи позов суд першої інстанції припустився і інших порушень норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Між тим, із судового рішення не вбачається за якою, чи якими, із ознак, визначених у цій нормі, вказані об’єкти вважаються самочинним будівництвом.

Крім того, господарський суд не врахував, що відповідно до положень ст.95 ЗК України та ст. 25 Закону України "Про оренду землі" орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови згоди на це орендодавця.

Таким чином судове рішення підлягає скасуванню відповідно до приписів ст. 111-10 ч.2 п.3 ГПК України оскільки стосується прав і обов’язків орендодавця, який не був залучений до участі у справі.

Також, судом не перевірено чи всі споруди є пов'язаними з фундаментом, а відтак чи підлягають державній реєстрації, виходячи з положень п.1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року з наступними змінами.

Крім того, з урахуванням положень ст.ст. 1- 3, 8, 16, 17 Закону України "Про основи містобудування", суд мав з’ясувати чи відповідають самочинно збудовані об’єкти Державним стандартам, будівельним нормам і правилам, а відтак чи вони є безпечними для експлуатації.

Відповідно до частини першої статті 4-7, частини першої статті 43 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи шляхом всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судове рішення, прийняте у справі, вказаним вимогам не відповідає, а відтак підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 3, 111-10 ч.ч.1, 2 п.3, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційне подання Першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.01.2008р. скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.