4/246(22/13-09-345) Про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу - 08.10.2009 Прийняття

Ухвалою від 17.09.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –Данилової Т.Б., Муравйова О.В. касаційна скарга Товариства № 595 від 31.07.09 була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 08.10.09.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів, які б свідчили про її неотримання сторонами у справі, до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 08.10.09 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 08.10.09 представники Страхової компанії не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 08.10.09 клопотань про відкладення розгляду справи до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи, за участі представника Товариства.

У зв'язку з виходом з відпустки судді Ходаківської І.П., розпорядженням від 05.10.09 заступника Голови Вищого господарського суду України для перегляду справ, призначених до розгляду в касаційному порядку на 08.10.09 колегією суддів у складі головуючого –Першикова Є.В., суддів –

Данилової Т.Б., Муравйова О.В., створено колегію суддів у складі: головуючий –Першиков Є.В., судді –Данилова Т.Б., Ходаківська І.П., яка переглядає справу по суті.

Про вказані обставини представника Товариства повідомлено на початку судового засідання 08.10.09. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку по суті, не заявлено.

За згодою представника Товариства, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 08.10.09 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 23.04.09 господарського суду міста Києва (суддя Борисенко І.І.) /з урахуванням ухвали від 19.05.09 про виправлення описки в рішенні/ позовні вимоги Страхової компанії задоволено.

З Товариства на користь Страхової компанії стягнуто 10 040,69 грн. збитків (в порядку регресу), а також 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 09.07.09 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Островича С.Е., суддів –Іваненко Я.Л., Скрипки І.М.) апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а рішення від 19.05.09 господарського суду міста Києва –без змін.

Вказані судові рішення мотивовані приписами ст. 1191 Цивільного кодексу України та тим, що матеріалами справи (постановою суду) підтверджена вина водія автомобіля, застрахованого Товариством, у скоєнні ДТП, за наслідками якого завдану шкоду на спірну суму коштів.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 23.04.09 господарського суду міста Києва та постанову від 09.07.09 Київського апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Страховій компанії відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 993, 1166, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 27 Закону України "Про страхування", ст.ст. 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Страхова компанія щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, зокрема, довідки відділу забезпечення діяльності підрозділів ДПС УДАІ ГУ МВС України в Одеській області № 020919 та постанови Савранського районного суду Одеської області від 28.02.08 у адміністративній справі № 3-502, 24.01.08 гр.Сусленко О.В., керуючи автомобілем FORD державний номер 28850ОЕ в м.Одеса на перехресті вул.Успенська та вул.Катеринська не виконав вимоги дорожнього знаку "Дати дорогу", не переконався у відсутності автомобіля (який рухався по головній дорозі) ЗАЗ ТF 699Р (державний номерний знак ВН 4171 ВМ) під керуванням Петрова В.В., внаслідок чого допустив зіткнення транспортних засобів, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України.

Місцевим та апеляційним судами враховано, що ДТП сталася в результаті порушення водієм Сусленко О.В. вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) . Водночас, взято до уваги, що згідно вказаної постанови Савранського районного суду Одеської області від 28.02.08 у адміністративній справі № 3-502 Сусленко О.В. визнано винними у скоєнні відповідного правопорушення.

При вирішення спору по суті попередніми судовими інстанціями встановлено, що внаслідок ДТП було пошкоджено, зокрема, автомобіль ЗАЗ ТF 699Р (державний номерний знак ВН 4171 ВМ). При цьому, загальний розмір матеріальної шкоди, заподіяної автомобілю ЗАЗ ТF 699Р, відповідно до звіту складеного 26.02.08 відкритим акціонерним товариством "Одеса-Авто", складає 10 766,54 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вказаний транспортний засіб було застраховано власником у Страховій компанії відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту № 2007/32/582 від 20.12.07. У зв'язку з чим, на підставі страхового акту № 8/140 від 08.02.08 та заяви страхувальника Страхова компанія, виконуючи свої зобов'язання за вказаним договором страхування, сплатила своєму страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 10 550,69 грн., згідно страхових ордерів від 11.02.08 та 22.08.08.

Разом з тим, судами встановлено, що інший учасник ДТП –транспортний засіб FORD (державний номер 28850ОЕ), належить Петрову В.В., при цьому, цивільно-правова відповідальність Петрова В.В., як власника такого транспортного засобу, застрахована Товариством.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Згідно приписів ст. 1192 цього Кодексу з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктом 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

За змістом ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 37.4 вказаного Закону (1961-15) передбачено право страховика здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика.

Юридичний аналіз наведених правових положень свідчить про те, що необхідними умовами наявності у страховика (Страхової компанії) права вимоги є вина особи, яка спричинила збитки.

Матеріалами справи підтверджено, що вина Сусленко О.В. у вчиненні ДТП доведена належним чином, у зв'язку з чим у Товариства виник обов'язок відшкодувати завдані потерпілому збитки (або особі яка має право на таке відшкодування), в даному випадку –Страховій компанії, яка отримала право вимоги від потерпілого.

Таким чином, особами, відповідальними за завдані Петрову В.В. збитки, у даному випадку є Товариство, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" (1961-15) в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, та Сусленко О.В. відповідно до вимог ст. 1188 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню Товариством, як страховиком.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що як встановлено попередніми судовими інстанціями, та не спростовується Товариством, фактичні витрати Страхової компанії, пов'язані з даним страховим випадком, які підлягають відшкодуванню складають 10 040,69 грн.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Товариством в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З врахуванням того, що з’ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.