Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Відкрите акціонерне товариство "Київський річковий порт" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом, в якому просило, стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки №12-206/07 від 01.12.2007 року у розмірі 88067,26 грн., з них: 80257,13 грн. - основний борг; 6783,04 грн.- пені, 83,79 грн. -інфляційні втрати, 943,30 грн.-3% річних. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач взяті на себе за договором зобов'язання щодо сплати за поставлений товар не виконав, що призвело до виникнення заборгованості .

Господарський суд міста Києва рішенням від 13.10.2008 року (суддя Літвінова М.Є.) позов задовольнив, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс" на користь позивача заборгованість за договором поставки №12-206/07 від 01.12.2007 року у розмірі 88067,26 грн., з них: 80257,13 грн. основного боргу, 6783,04 грн. пені, 83,79 грн. інфляційних втрат та 943,30 грн. річних за користування грошима. Рішення вмотивоване обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 02.12.2008 року (судді Шипко В.В., Борисенко І.В., Скрипка І.М.) рішення господарського суду змінив, позов задовольнив частково, відмовивши в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення пені у сумі 6783,04 грн, пославшись на те, що умовами договору сторонами не передбачено сплату штрафних санкцій (пені) за порушення взятих на себе зобов'язань. В іншій частині рішення залишене без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 року, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Скаржник мотивує скаргу, неправильним застосуванням господарськими судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема: статей 525, 526, 610, 629 Цивільного кодексу України, статей 193, 230 Господарського кодексу України, статей 83, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач у справі - Відкрите акціонерне товариство "Київський річковий порт", надав відзив на касаційну скаргу проти доводів якої заперечує, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх судових інстанцій встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством "Київський річковий порт" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс" (покупцем) укладено договір поставки № 12-206/07 від 01.12.2007 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передавати (поставляти) судовими партіями, а покупець приймати у власність товар - пісок річковий, видобутий судном "Кий", у загальній кількості 55 000 тонн, і оплачувати його на умовах цього договору (пункт 1.1 договору).

Договором № 12-206/07 від 01.12.2007 року визначено, що поставка товару здійснюється на умовах FОВ "Франко-борт, порт відвантаження (зазначений товар передано/завантажено через поручні судна в погодженому місті відвантаження)" згідно Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року (пункт 2.1 договору).

Пунктами 2.4 - 2.6 договору сторони передбачили, що обов'язок постачальника щодо поставки партії товару покупцеві вважається виконаним з моменту передачі партії товару покупцю у місці поставки згідно пунктом 2.1 даного договору та підписання уповноваженими його представниками актів навантаження товару судном "КИЙ". Постачальник своїми силами та засобами здійснює навантаження товару на судно покупця. Поставка є завершеною в момент переходу права власності на товар від постачальника до покупця. Право власності на партію товару від постачальника переходить до покупця з моменту, коли він поставлений відповідно до пункту 2.1 даного договору.

Порядок здійснення оплати за товар врегульовано пунктом 3.5 згідно з вимогами якого 80% від загальної вартості партії товару, що постачається –є передоплата; остаточний розрахунок здійснюється покупцем за фактично поставлену партію товару протягом 10 банківських днів з дня підписання сторонами видаткової накладної.

У відповідності до пункту 3.6 вказаного договору оплата за товар здійснюється покупцем на підставі рахунку-фактури постачальника (який виставляється відповідно до заявки покупця) та рахунку-фактури постачальника (який виставляється за фактично поставлену партію товару) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Пунктом 7.1 договору сторони передбачили, що договір діє до 31.12.2007 року, а в частині здійснення розрахунків - до повного їх виконання.

В ході розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що згідно з видатковою накладною № КР-0002819 від 13.12.2007 року, підписаною обома сторонами, позивач відвантажив, а відповідач отримав товар - пісок річний у кількості 6 420.57 т на суму 80 257,13 грн. Таким чином, у відповідності до умов укладеного договору оплата за отриманий товар на підставі рахунку-фактури № КР-0002656 від 13.12.2007 року на суму 80 257,13 грн. мала бути здійснена відповідачем у строк не пізніше 23.12.2007 року. Свої договірні зобов'язання щодо оплати відвантаженого піску відповідач не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 80 257,13 грн.

Згідно зі статтями 526, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Приписами статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати і товару.

Статтею 625 цього Кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вимог наведеного законодавства та встановлених судами обставин щодо факту поставки позивачем річкового піску і отримання його відповідачем, а також наявності боргу з його оплати, суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позовні вимоги про стягнення вказаної суми боргу, нарахованих на цю суму інфляційних втрат та річних.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що договір №12-206/07 від 01.12.2007 року підписаний особою, яка не мала відповідних повноважень, а відтак є неукладеним, Вищий господарський суд України зазначає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи спір в апеляційному провадженні, надавав йому належну правову оцінку. Він встановив, що отримавши пісок та підписавши видаткову накладну відповідач вчинив дії, які були направленні на схвалення договору.

Приписами статті 241 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

За таких обставин, неспроможними є доводи скаржника, викладені в касаційні скарзі, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі. Правова оцінка обставин та достовірності доказів є виключною прерогативою суду першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції.

Згідно з приписами частини 2 цієї норми до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 ?Про судове рішення (v0011700-76) ?, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з пунктом 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що постанова прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, касаційні доводи не спростовують висновків викладених в постанові Київського апеляційного господарського суду та не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятої у справі постанови, під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним судом на підставі повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням зазначеного, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 року у справі № 35/397 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Річфлотсервіс" –без задоволення.