Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива" про стягнення 454712,00 грн., які складаються з 403210,00грн. втрат від інфляції, 51502,00грн. 3% річних, нарахованих за несвоєчасну виплату вартості належної позивачу частини майна товариства.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.05.2009 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Доповідач: Волковицька Н.О.

ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 05.05.2009 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2009 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Також скаржник просить стягнути судові витрати та витрати на послуги адвоката.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального права.

Заявою від 28.09.2009 року заявник змінив свої касаційні вимоги та просить припинити провадження у справі, оскільки спори з приводу знецінення грошових коштів не є корпоративними.

В судовому засіданні 29.09.2009 року позивач вдруге змінив свої касаційні вимоги та просив справу направити на новий розгляд в зв'язку з тим, що судами не виконані всі вимоги процесуального законодавства по об'єктивному і повному дослідженню матеріалів справи, в зв'язку з чим прийнято необґрунтоване рішення.

Заслухавши суддю –доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи предметом спору у даному випадку є стягнення грошових коштів, нарахованих за несвоєчасну виплату вартості належної позивачу частини майна товариства.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що згідно пункту 6.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива", затвердженого загальними зборами учасників 23.12.2005 року та зареєстрованого Бердянською райдержадміністрацією Запорізької області 24.05.2006 року позивачу належало 22,7 відсотка статутного капіталу відповідача.

Заявою від 06.12.2006 року (а.с.17) позивач повідомив відповідача про вихід зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива" та просив належну їй частку в майні товариства видати в установленому законом порядку.

Згідно з висновком спеціаліста-економіста № 664-08 від 21.04.2008 року (а.с.21-26), а також висновком № 16/08 судово-економічної експертизи у справі № 7/237/08 від 24.11.2008 року (а.с.27-32) вартість частки позивача у вартості майна відповідача, пропорційно її частки в статутному фонді товариства, станом на 31.12.2006 року складає 2503174,00 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.02.2009 року у справі № 7/237/08 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива" про стягнення 2503174,00 грн. (а.с.42-43) на підставі п. 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України провадження припинено в частині стягнення 1550810,00 грн., у зв'язку із сплатою Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива" позивачу в рахунок компенсації вартості належного їй майна. В решті провадження у справі припинено на підставі пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою позивача в частині стягнення 952364,00 грн. Як зазначено у вказаній ухвалі та встановлено судами кошти в сумі 1550810,00 грн. було сплачено відповідачем позивачу в період з 25.12.2008 року по 15.01.2009 року.

Звертаючись з позовом у даній справі позивач просив стягнути з відповідача 454712,00грн., які складаються з 403210,00 грн. втрат від інфляції, 51502,00 грн. 3% річних за період з 08.12.2007 року по 15.01.2009 року, нарахованих за несвоєчасну виплату вартості належної позивачу частини майна товариства.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що виділення із статутного капіталу товариства частки учасника, у разі його виходу із товариства в грошовому еквіваленті, не є тим грошовим зобов’язанням, до якого можуть бути застосовані наслідки, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки суди дійшли його без усебічного з'ясування дійсних обставин справи в їх сукупності, чим порушили вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Так, судами не прийнято до уваги, що згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Зобов'язанням відповідно статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Розглядаючи даний спір по суті суди не надали правову оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами.

Крім того, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Запорізької області від 05.05.2009 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 30.06.2009 року у справі № 14/100/09 господарського суду Запорізької області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.