Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

за участю представників:

До початку судового засідання від ТОВ "ВКФ "Полмет ГмбХ" надійшло повторне клопотання (у формі телеграми від 06.03.2009) про відкладення розгляду справи з причин неможливості явки представника товариства, яке (клопотання) підлягає відхиленню, як безпідставне, оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від 24.02.2009 вже задовольнялося аналогічне клопотання товариства (телеграма від 23.02.2009) та розгляд справи було відкладено на 10.03.2009 року, а подальше відкладення розгляду справи призведе до порушення процесуального строку, встановленого для касаційного перегляду судових рішень.

Рішенням господарського суду м.Києва від 04.04.2008 (суддя Хрипун О.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2008 (судді: Моторний О.А., Кошіль В.В., Шапран В.В.), позов задоволено –на підставі ч.3 ст. 152 та ч.1 ст. 155 Земельного кодексу України скасовано рішення Севастопольської міської ради від 16.05.2007 №2052 "Про тимчасову заборону (призупинення) використання земельної ділянки площею 0,0600 га біля будинку №121 по проспекту Генерала Острякова для будівництва торгівельного комплексу ТОВ "ВКФ "Полмет ГмбХ" як таке, що порушує право позивача на користування орендованою земельною ділянкою.

Севастопольська міська рада у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права та процесуального права, а саме ст.ст. 10, 11, 16 Закону України "Про планування і забудову територій" та ст. 34 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що ст. 16 Закону України "Про планування і забудову територій" визначає єдиний спосіб встановлення прибудинкових територій житлових будинків, їх площі та меж –затвердження радою проекту розподілу території, а тому єдиним засобом доказування факту відсутності або наявності накладки спірної земельної ділянки на прибудинкові території може бути лише затверджений радою проект розподілу території даного мікрорайону. Крім того, спірне рішення мало на меті подальше виконання та затвердження проекту розподілу території мікрорайону, належне встановлення меж земельних ділянок для будівництва торговельного комплексу та прибудинкових територій, та запобігання можливому порушенню прав суміжних землекористувачів у разі накладки земельних ділянок. Факт відведення позивачу спірної земельної ділянки з порушенням норм законодавства про планування та забудову територій не було встановлено судами належним чином.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова –скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

13.07.2004 року Севастопольською міською радою було прийнято рішення №2082 "Про надання в оренду земельних ділянок під об'єкти містобудування юридичним особам та громадянам-суб'єктам підприємницької діяльності", яким позивачу було передано в оренду земельну ділянку площею 0,0600 га, яка розташована у м.Севастополі по проспекту Генерала Острякова (біля будинку №121), строком на 25 років для будівництва торгівельного комплексу.

05.07.2005 року на підставі рішення №2082 від 13.07.2004 між відповідачем та позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідач надає, а позивач приймає у строкове (на 25 років) платне користування земельну ділянку для будівництва торгівельного комплексу з віднесенням земель до категорії земель житлової та громадської забудови, наданих для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, яка знаходиться у м.Севастополі по проспекту Генерала Острякова (біля будинку №121). Таким чином, позивач у встановленому законом порядку набув право користування спірною земельною ділянкою.

16.05.2007р. Севастопольською міською радою було прийняте рішення №2052 "Про тимчасову заборону (призупинення) використання земельної ділянки площею 0,0600 га біля будинку №121 по просп.Генерала Острякова для будівництва торгівельного комплексу ТОВ "ВКФ "Полмет-ГмбХ", відповідно до якого позивачу заборонено використання вказаної земельної ділянки для будівництва торгівельного комплексу до затвердження міською радою проекту розподілу території частини кварталу та визначення прибудинкової території будинків №121 та №123 по проспекту Генерала Острякова.

Однак, як свідчать матеріали перевірок з питань дотримання позивачем земельного законодавства, проведених Управлінням по контролю за використанням та охороною земель в місті Севастополі, по використанню переданої в оренду земельної ділянки по проспекту Генерала Острякова (в районі будинку №121) у м.Севастополі для будівництва торгівельного комплексу порушень земельного законодавства не встановлено (акти від 23.05.2006 №799 та від 22.12.2006 №2430). Робочий проект будівництва торгівельного комплексу узгоджено позивачем в Управлінні містобудування та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації (висновок №С-132/07). Відсутність порушень з боку позивача в сфері містобудування зафіксовано також державною архітектурно-будівельною інспекцією (лист від 16.01.2007 №63).

Проте, колегія не може погодитися з висновками судів з огляду на таке.

Частиною першою статті 93 Господарського процесуального кодексу України встановлено строк подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання. Цей строк становить десять днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засідання було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційну скаргу Севастопольської міської ради, на підставі якої Київський апеляційний господарський суд переглянув рішення господарського суду м.Києва від 04.04.2008 в апеляційному порядку, подано 10 липня 2008 року, тобто більше ніж через три місяці після прийняття рішення судом першої інстанції.

Частина друга статті 93 Господарського процесуального кодексу України містить обмеження строку, протягом якого може бути відновлено пропущений процесуальний строк на стадії перегляду судових рішень в апеляційному порядку. Зокрема, відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги сторонами та внесення апеляційного подання прокурором можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. За змістом частини другої статті 93 Господарського процесуального кодексу України подання апеляційної скарги (апеляційного подання) після закінчення установленого нею тримісячного строку виключає перегляд судових рішень місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Відновивши пропущений відповідачем процесуальний строк після закінчення зазначеного трьохмісячного строку, що не передбачено законом, Київський апеляційний господарський суд діяв всупереч наданим йому процесуальним повноваженням, а, відтак, не мав законних підстав для перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

При цьому колегія враховує, що рішення господарського суду м.Києва від 04.04.2008 отримане органом місцевого самоврядування 02.06.2008р. (а.с.108), тобто більш як місяць до закінчення перебігу присічного трьохмісячного процесуального строку, що вказує на наявність у апелянта більш ніж достатньо часу для підготовки та подання апеляційної скарги без порушення імперативних приписів ч.2 ст. 93 ГПК України.

Допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права є достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду постанов Вищого господарського суду України, прийнятих з порушенням норм процесуального права (постанова ВСУ від 17.04.2007 у справі №25/87-06-2123).

Разом з тим, рішення суду першої інстанції також не може бути залишено без змін з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ТОВ "ВКФ "Полмет-ГмбХ" (а.с.3-5), товариством пред'явлено позов про визнання недійсним рішення Севастопольської міської ради від 16.05.2007 №2052. Водночас рішенням господарського суду м.Києва від 04.04.2008 у даній справі рішення Севастопольської міської ради від 16.05.2007 №2052 скасовано. При цьому суд керувався нормами ст.ст. 152, 155 Земельного кодексу України, якими передбачено такий спосіб захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, як визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Виходячи зі змісту ч.4 ст. 22 ГПК України зміна позивачем підстави або предмета позову допускається до прийняття судом першої інстанції рішення по справі.

Водночас згідно з п.2 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Однак, доказів зміни позивачем предмета позову (з визнання недійсним рішення на його скасування) чи заявлення клопотання про вихід за межі позовних вимог шляхом скасування спірного рішення Севастопольської міської ради матеріали справи не містять.

Касаційна інстанція враховує, що оскаржуване рішення також не містить посилань на ст. 83 ГПК України в обгрунтування розгляду саме позовної вимоги про скасування рішення Севастопольської міської ради від 16.05.2007 №2052.

Таким чином, господарським судом м.Києва при прийнятті рішення порушено норми процесуального права (ст.ст. 22, 83 ГПК України) шляхом безпідставного фактичного розгляду позовної вимоги, яка позивачем не заявлялася.

Окрім того, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою та не враховано дію щодо спірних правовідносин положень спеціального закону, а саме ст. 16 Закону України "Про планування і забудову територій", згідно якої проект розподілу території - це містобудівна документація, яка розробляється для мікрорайону (кварталу) чи його частини з метою розмежування земельних ділянок. Проектом розподілу території визначаються, зокрема площі та межі прибудинкових територій існуючих і запроектованих жилих будинків та земельних ділянок, на яких розміщують громадські споруди та інші об'єкти містобудування. Рішення про розроблення та затвердження проектів розподілу території приймаються відповідними радами. Проект розподілу території є основою для визначення меж земельних ділянок на територіях існуючої забудови для розташування будинків і споруд, розроблення відповідної землевпорядної документації та оформлення в установленому законодавством порядку правовстановлюючих документів власникам, співвласникам, орендарям, а також встановлення меж земельної ділянки в натурі. Площі окремих земельних ділянок та територій при розробленні проекту розподілу території визначаються з урахуванням державних будівельних норм і детального плану території (проекту забудови території).

Таким чином, відсутність затвердженого Севастопольською міською радою проекту розподілу території даного мікрорайону, розроблення якого ведеться на даний час та стало підставою для прийняття відповідачем спірного рішення, унеможливлює належне та чітке встановлення меж земельної ділянки, орендованої позивачем для будівництва торговельного комплексу, та меж земельних ділянок прибудинкових територій прилеглих житлових будинків (№121 та №123 по проспекту Генерала Острякова в м.Севастополі).

Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судами першої та апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не надано ретельної правової оцінки, а згідно імперативних вимог ч.2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.

Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування інших обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Севастопольської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду м.Києва від 04.04.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2008 у справі №32/112 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду м.Києва.