6/2-36 Про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок водного фонду та стягнення збитків - 29.01.2009 Прийняття

Тернопільським міжрайонним природоохоронним прокурором у вересні 2007 року заявлений позов в інтересах держави в особі Зборівської районної державної адміністрації до Відкритого акціонерного товариства "Тернопільський облрибокомбінат" про вилучення самовільно зайнятих земельних ділянок водного фонду (водних об’єктів), загальною площею 724,5 га на території Зборівського району Тернопільської області та стягнення 761 216,62 грн упущеної вигоди, за користування землями водного фонду. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказував на те, що відповідач самовільно, без документів на право власності чи користування, використовує землі водного фонду на території Зборівського району Тернопільської області, а саме: Погрібецької, Кобзарівської, Мильнівської, Ратищівської, Ренівської сільських рад, смт. Залізці та в місті Зборові. Прокурор вважав, що через не укладення відповідачем необхідних договорів оренди цих земель, місцеві бюджети, упродовж 1999 –2005 років недоотримали 761 216,62 грн орендної плати, чим державі заподіяно збитків у вигляді упущеної вигоди. При цьому, прокурор посилався на приписи статей 59, 212 Земельного кодексу України, статті 51 Водного кодексу України, статті 13 Закону України "Про плату за землю", статей 16, 22 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 28.03.08, ухваленим суддею Шумським І.П., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанцій дійшов висновку про недоведеність прокурором факту заподіяння відповідачем збитків у вигляді упущеної вигоди на суму заявлену до стягнення. При цьому, суд виходив з ненадання позивачем та прокурором доказів існування пропозицій від третіх осіб щодо оренди спірних земель. Судом установлено, що відповідач з 2000 до 2007 року був платником фіксованого сільськогосподарського податку, проте, обов'язку сплачувати оренду плату у нього не виникло через відсутність договору, котрий повинен бути підставою для сплати орендної плати за землю.

Водночас, місцевий суд застосував трирічний строк позовної давності, передбачений статтею 71 Цивільного кодексу УРСР, до вимог про стягнення збитків за період з 1999 до 2000 року. В частині вимог прокурора про вилучення самовільно зайнятих земельних ділянок судом також відмовлено з огляду на те, що спірні земельні ділянки не знаходяться в користуванні відповідача, окрім тих, на яких знаходяться орендовані ним об’єкти загальнодержавної власності - гідротехнічні споруди. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 6, 71, 80 Цивільного кодексу УРСР, статті 22 Цивільного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України, статей 2, 13 Закону України "Про плату за землю", статті 1 Закону України " Про фіксований сільськогосподарський податок", статей 13, 14, 15, 16, 21 Закону України "Про оренду землі", статті 93 Земельного кодексу України.

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Мельника Г.І. –головуючого, Новосад Д.Ф., Михалюка О.В., постановою від 02.09.08, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційне подання Тернопільського міжрайонного природоохоронного прокурора залишив без задоволення.

Заступник прокурора Тернопільської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення та постанову у справі скасувати, а матеріали справи просить передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказує на неврахування судами того, що через перетворення Дочірнього підприємства Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату на ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат", право користування землями водного фонду відповідачем припинилося на підставі статті 27 Земельного кодексу України, тому відповідач згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України повинен був оформити право користування землями водного фонду, однак останній ці вимоги закону не виконав і продовжував користуватися землею без оформлення у встановленому порядку документів. Прокурор наголошує і на тому, що з 01.01.02, набрав чинності новий Земельний кодекс України (2768-14) , тому відповідач втратив право на оформлення права постійного користування землями водного фонду, оскільки таке право набувають лише підприємства, що належать до державної або комунальної власності. Скаржник наголошує на тому, що судами обох інстанцій не встановлено підстав сплати відповідачем фіксованого сільськогосподарського податку та залишено поза увагою, що відповідно до листа Державної податкової адміністрації у Тернопільській області від 30.08.06 платник фіксованого податку не звільняється від сплати орендної плати за землю. Разом з цим, прокурор зазначає, що фактом реального існування упущеної вигоди, є самовільне користування відповідачем спірними земельними ділянками, що порушує інтереси держави, яка не може надати водні об'єкти у користування третім особам з метою отримання орендної плати. На думку скаржника, судом помилково застосовано строк позовної давності, оскільки відповідні клопотання відповідачем не подавались.

Водночас, скаржник вважає хибним висновок судів про те, що спірні ділянки не знаходяться у користуванні відповідача, окрім тих, на яких знаходяться гідротехнічні споруди, оскільки факт реєстрації відповідача як платника фіксованого сільськогосподарського податку та те, що Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області було продовжено термін дії дозволу на спецводокористування до 31.12.07 свідчить про наявність у відповідача зазначених земель водного фонду, які ним використовуються.

Від Зборівської районної державної адміністрації, Відкритого акціонерного товариства "Тернопільський облрибокомбінат", Управління державного казначейства у Зборівському районі відзиву на касаційне подання судом не отримано.

Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників прокуратури та відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" засноване відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 12.10.98 №1009 шляхом перетворення Державного підприємства Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату у відкрите акціонерне товариство. Наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.03 №126/752 (v0126555-03) "Про передачу гідротехнічних споруд" до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди та зобов'язано здійснити передачу цього майна на баланс Державного підприємства "Укрриба". Судами установлено, що 01.08.03 між ДП "Укрриба" та ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" укладено договір №4 оренди майна, що належить до державної власності, за умовами якого, товариство прийняло в строкове платне користування нерухоме майно, яке знаходиться на балансі ДП "Укрриба". Згідно з актом приймання –передачі від 01.08.03 в оренду державного майна ДП "Укрриба" передало товариству в оренду нерухоме майно в кількості 52 гідротехнічні споруди, які розташовані в Бережанському, Лановецькому, Збаразькому, Шумському, Козівському, Зборівському, Гусятинському, Чортківському, Підгаєцькому, Бучанському районах Тернопільської області та Бродівському районі Львівської області. Судами також установлено, що Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Тернопільській області проводились перевірки дотримання ВАТ "Тернопільський облрибкомбінат" вимог земельного законодавства, за результатами яких встановлено, використання земельних ділянок, загальною площею 739,0122 га із земель водного фонду, в тому числі сільських рад, для ведення рибного господарства без правовстановлюючих документів, про що було складено відповідні акти від 10.03.06, 11.05.06, 13.06.06. На підставі цих перевірок Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Тернопільській області видано приписи №000538 від 10.03.06 та №000584 від 11.05.06, якими зобов'язано відповідача виготовити документацію на право користування земельними ділянками водного фонду, розташованими в Зборівському районі Тернопільської області, для ведення рибного господарства. За невиконання цих вимог постановою начальника Зборівського районного відділу земельних ресурсів від 18.05.06 голову правління товариства притягнуто до адміністративної відповідальності. Установлено судами і те, що 01.09.06 Контрольно-ревізійним відділом в Козівському районі проведено ревізію ВАТ "Тернопільський облрибкомбінат" з окремих питань фінансово-господарської діяльності за період з 1999-2006 років, про що складено Акт №21-21/42 від 01.09.06. Ревізією з'ясовано, що товариство використовує землі, загальною площею 739,0122 га, в тому числі під водою 724,5 га, які знаходяться на території Залозецькій селищній раді, Милинівської, Погрібецькрї, Рівненської, Кобзарівської, Ратищевської сільських рад без правовстановлюючих документів, в тому числі, за відсутності договорів оренди цих ділянок у зв’язку з чим місцевими бюджетами в 1999-2005 роках недоотримано 61 216,62 грн. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет позову і підстава позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову –це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу, до яких входять юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов‘язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов‘язків суб‘єктів спірного матеріального правовідношення. Як вбачається з матеріалів справи та установлено судами, предметом позову є вимога Тернопільського міжрайонного природоохоронного прокурора заявлена в інтересах держави в особі Зборівської районної державної адміністрації до Відкритого акціонерного товариства "Тернопільський облрибокомбінат" про вилучення самовільно зайнятих земельних ділянок водного фонду (водних об’єктів), загальною площею 724,5 га на території Зборівського району Тернопільської області та стягнення 761 216,62 грн збитків у вигляді упущеної вигоди, за користування землями водного фонду. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Проте, такий висновок колегія суддів визнає передчасним. В пункті 2 статті 121 Конституції України зазначено, що на прокуратуру України, як на єдину систему, покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій чи бездіяльності фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, до таких підстав відносяться позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Відповідно до положень частини 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Як вбачається з позовної заяви прокурор обґрунтовує необхідність захисту інтересів позивача тим, що використання відповідачем земельних ресурсів водного фонду місцевих рад без укладення договорів оренди та відповідно несплати до місцевого бюджету орендних платежів, спричиняє збитків державному бюджету. Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України (213/95-ВР) , Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1264-12) , та іншими нормативними актами. Земельні відносини, що виникають при використанні вод, регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) та іншими нормативно - правовими актами.

Відповідно до статті 3 Водного кодексу України усі водні об'єкти на території України становлять її водний фонд. До водного фонду належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водостоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2) підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море. До земель водного фонду згідно зі статтею 4 Водного кодексу України та статтею 58 Земельного кодексу України належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; зайняті гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них. Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлено земельним законодавством.

Згідно зі статтею 5 Водного кодексу України водні об'єкти поділяються на: об'єкти загальнодержавного та місцевого значення. Порядок передачі в оренду озер, водосховищ, інших водних об'єктів регулюється статтею 51 Водного кодексу України. За приписами вказаної статті орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради.

Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам. Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Розподіл повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Враховуючи викладене, судами попередніх інстанцій не було з‘ясовано питання приналежності спірних земельних ділянок до об’єктів загальнодержавного чи місцевого значення, а відтак і питання правомірності звернення прокурора з позовом саме в особі Зборівської районної державної адміністрації. Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з ненадання прокурором та позивачем доказів на підтвердження факту самовільного використання відповідачем спірних земельних ділянок водного фонду.

Частина 3 статті 125 Земельного Кодексу України містить загальне правило щодо заборони використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації. Порушення даної норми тягне за собою відповідальність, визначену статтею 212 Земельного Кодексу України - повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, яке провадиться за рішенням суду. Главою 15 Земельного кодексу України (2768-14) визначено два види користування землею - право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.

Статтею 125 цього Кодексу визначено підстави виникнення права користування земельної ділянки, а саме - одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, і виникнення права оренди земельної ділянки, а саме - укладення договору оренди і його державна реєстрація. За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельних ділянок –це будь–які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. У мотивувальній частині рішення вказуються: обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін.

Статтею 32 названого Кодексу унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суди повинні навести зміст всіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Зі змісту рішення та постанови вбачається, що суди перелічили документи, які надані прокурором, в підтвердження факту використання відповідачем спірних земельних ділянок водного фонду, а саме, акти перевірки складені Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Тернопільській області, приписи від 10.03.06, 11.05.06 про усунення порушень вимог діючого земельного законодавства, постанову від 18.05.06 про притягнення голову правління товариства до адміністративної відповідальності, акт Контрольно –ревізійного відділу в Козівському районі, проте, оцінки вказаним доказам судами не надано. Крім того, встановивши, що у користуванні відповідача знаходяться лише ті земельні ділянки, на яких розташовані орендовані ним гідротехнічні споруди, судами не було з'ясовано питання щодо мети використання цих споруд, адже, за умовами договору о ренди №4 від 01.08.03, гідротехнічні споруди передані відповідачеві з метою розведення товарної риби, що відповідно потребує дослідження судами обставин стосовно місця застосування цих споруд. Водночас, судами попередніх інстанцій установлено, що ВАТ "Тернопільський облрибокомбінат" є платником фіксованого сільськогосподарського податку.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах). Проте, суди попередніх інстанцій визнаючи, що товариство є платником фіксованого сільськогосподарського податку, обмежились лише посиланням на те, що в цей податок входив податок за користування земельними ділянками водного фонду, на яких розташовані орендовані ним гідротехнічні споруди, при цьому, судами не з'ясовано з якого розміру площі земель водного фонду нараховувався товариством цей податок в цілому. Разом з цим, судами не надано правої оцінки і доводам прокуратури про не набуття відповідачем права користування спірними земельними ділянками водного фонду після перетворення Державного підприємства Тернопільського обласного виробничого рибокомбінату у відкрите акціонерне товариство.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи та ухваленні судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Відтак, доводи, викладені в касаційному поданні про порушення судами вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, всі рішення у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.