357/11497/16-а Про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження - 12.12.2018 Прийняття

за позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Білоцерківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, прийняту 14 квітня 2017 року у складі головуючого судді Кошель Б.І., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 18 вересня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Бєлової., суддів: Безименної Н.В., Желтобрюх І.Л.,

І. Обставини справи:

1. У жовтні 2016 року Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області (далі - позивач, УПФУ у м. Білій Церкві Київської області) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі також - відповідач), в якому просило:

скасувати постанову старшого державного виконавця примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 22 серпня 2016 року про відкриття виконавчого провадження №51695386.

2. Білоцерківський міськрайонний суд Київської області постановою від 14 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2017 року, у задоволенні позову відмовив.

2.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач діяв у спосіб та у межах повноважень, передбачених положеннями Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

4. Позивач, вважаючи судові рішення судів попередніх інстанцій ухваленими з порушенням норм матеріального і процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просить їх рішення скасувати.

ІІІ. Джерела права й акти їх застосування

5. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

6. Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

7. Відповідно до частини третьої статті 181 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи), яка повністю кореспондується з частиною третьою статті 287 КАС України в чинній редакції, відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

8. Згідно із Положенням про Державну виконавчу службу України, затвердженим постановою КМУ № 229 від 02 липня 2014 року (229-2014-п) , Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів відповідно до закону.

9. З 07 квітня 2015 року вищевказане Положення про ДВС втратило чинність у зв'язку із прийняттям постанови КМУ № 150 від 31 березня 2015 року (150-2015-п) , якою погоджено пропозицією Міністерства юстиції щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 "Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції" (17-2015-п) функцій і повноважень Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, які припинені.

10. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 (17-2015-п) ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності. Крім того, пунктом 2 встановлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.

11. Згідно статті 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" систему органів примусового виконання рішень становлять:

1) Міністерство юстиції України;

2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

12. Відповідно до п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5 "Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України" (z1302-16) , який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1302/29432 (z1302-16) , органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

13. Наказом Міністерства юстиції від 20 квітня 2016 року № 1183/5 затверджено Типове положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

14. Відповідно до пункту 1 зазначеного Типового положення управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне територіальне управління юстиції).

До складу Управління входить відділ примусового виконання рішень.

15. Отже, в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби. У зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, це виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

16. Враховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, у разі подання позовної заяви до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 КАС України здійснювати заміну неналежного відповідача на належного.

17. Відповідно до частини першої статті 195 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

18. Частиною четвертою статті 195 КАС України в тій же редакції, встановлено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

19. Частиною першою статті 52 КАС України передбачено, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первісного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

20. Отже вказаними нормами статті встановлено, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.

21. За правилами статті 242 КАС України (в чинній редакції) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ІV. Оцінка Верховного Суду

22. Виходячи із зазначених положень закону, а також предмету позовних вимог, Верховний суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в даній справі позивач звернувся до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

23. Однак, ці обставини не були враховані судом першої інстанції, заміна відповідача проведена не була, отже судом допущені порушення норм процесуального законодавства.

24. Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача, зазначені обставини є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

25. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є правильним по суті, однак постановлені з порушенням норм процесуального права.

26. За приписами частин другої статті 350 КАС України, не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

27. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

V. Судові витрати

28. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.