Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. –головуючий,

Воліка І.М.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Лисичанський завод гумових технічних виробів" на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16жовтня 2008року у справі №15/90 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Лисичанський завод гумових технічних виробів", Луганська область, до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства "Лисичанський гумово-технічний завод", Луганська область, про стягнення 4968, 00грн.,

за участю представників:

позивача –не з'явився

відповідача –не з'явився

У червні 2008 року позивач –ВАТ "Лисичанський завод гумових технічних виробів" пред'явив у господарському суді позов до відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідне підприємство Лисичанський гумовотехнічний завод", про стягнення 4968,00грн.

Вказував, що 31.01.2007 між ним та ТОВ "Науково-дослідне підприємство Лисичанський гумовотехнічний завод" укладено договір на переробку давальницької сировини №13-102 юр, відповідно до умов якого ТОВ "Науково-дослідне підприємство Лисичанський гумовотехнічний завод" (виконавець) зобов'язується виготовити гумову суміш (готова продукція), шляхом переробки давальницької сировини ВАТ "Лисичанський завод гумових технічних виробів" (замовник) і поставити її згідно специфікацій №1, а замовник зобов'язується поставити виконавцю давальницьку сировину для виготовлення гумової суміші згідно специфікацій №2 та оплатити виконавцю вартість послуг з переробки давальницької сировини.

Відповідно до п.2.2 договору якість товару повинна відповідати ОСТам, ДОСТам та ТУ.

Посилаючись на неналежну якість поставленої відповідачем гумової суміші, частина якої містить скриті дефекти, а саме: передчасна підвулканізація 2 300 кг. гумової суміші, позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь 4 140, 00 грн. витрат на переробку давальницької сировини.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 19 серпня 2008 року (суддя Корнієнко В.В.), яке залишене без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2008 року (колегія суддів у складі: Єжової С.С.–головуючий, Журавльової Л.І., Семендяєвої І.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані посиланнями на не доведення позивачем факту поставки продукції неналежної якості, оскільки акт приймання продукції за якістю не відповідає Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку за якістю, що затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04. 1966 N П-7.)

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 22, 43 ГПК України, просив рішення та постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова зазначеним вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 31.01.2007 між ВАТ "Лисичанський завод ГТВ" (замовник) та ТОВ "Науково-дослідне підприємство Лисичанський ГТЗ" (виконавець) укладено договір на переробку давальницької сировини №13-102 юр, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується виготовити гумову суміш (готова продукція), шляхом переробки давальницької сировини замовника і поставити її згідно специфікацій №1, а замовник –поставити виконавцю давальницьку сировину для виготовлення гумової суміші згідно специфікацій №2 та оплатити вартість послуг з переробки давальницької сировини.

29.11.2007 згідно видаткової накладної №11,1 від 29.11.2007 відповідач поставив позивачу гумову суміш 66-2100-4-УД у кількості 6 918 кг.

Під час подальшої переробки гумової суміші позивачем було встановлено, що 2 300 кг. гумової суміші поставлено неналежної якості, що виключає можливість використання її для подальшого виробництва.

Відповідно до п.2.3 договору приймання товару за якістю та кількістю здійснюється відповідно до Інструкцій Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П6 (va006400-65) та №П7 (va007400-66) від 25.04.1996., з подальшими змінами та доповнення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій посилались на п.2.3 договору та виходили з того, що всупереч умов договору приймання продукції за якістю здійснювалось позивачем з порушенням вимог Інструкції №П-7 і відповідно акти про приймання продукції за якістю, на які посилається позивач, не можуть бути належним доказом поставки продукції неналежної якості.

Дані висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 2.3 договору визначено, що приймання товару за якістю та кількістю здійснюється відповідно до Інструкцій Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П6 (va006400-65) та №П7 (va007400-66) від 25.04.1996., з подальшими змінами та доповнення.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, факт поставки продукції неналежної якості за договором №13-102 юр від 31.01.2007 має підтверджуватись актом про прийняття продукції за якістю, що складений в порядку встановленому Інструкцією Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР №П7 від 25.04.1996.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що подані позивачем в обгрунтування своїх вимог акти приймання продукції за якістю №4 від 10.12.2007, №4 "а" від 11.12.2007 та акт відбору зразків (проб) від 10.12.2007 не відповідають відповідним положенням Інструкції П-7.

Так, згідно вимог п.16 Інструкції отримувач зобов'язаний викликати для участі в прийманні продукції та складанні двостороннього акта представника виробника, якщо це передбачено, зокрема, положеннями договору.

Пунктом 2.5 договору передбачено, що виклик представника виконавця при виявленні невідповідності якості або кількості в поставленій продукції є обов'язковим.

Вимоги, яким повинні відповідати процедура прийняття продукції за якістю та акт про її прийняття викладені, зокрема, в п.п. 20,29 Інструкції згідно яких в акті мають бути вказані прізвища, ініціали людей, які приймали участь у прийнятті продукції за якістю та складанні двостороннього акту, місце їх роботи, посада, дата та номер документа, що засвідчує повноваження представника на участь у прийнятті продукції за якістю.

Як встановлено судами та вбачається з наданого позивачем акту приймання продукції за якістю №4 від 10.12.2007, в ньому відсутні посилання на відповідні документи, що підтверджують повноваження представників відповідача брати участь у прийнятті продукції за якістю.

Також, судами встановлено, що акт №4 всупереч п.30 Інструкції не підписаний зазначеними в ньому представниками відповідача, при цьому, позивач не виконав вимоги п.п. 30.2 Інструкції та не викликав эксперта бюро товарных экспертиз, представника відповідної інспекції чи іншої компетентної організації."

До акту в порушення п.31 Інструкції не додані відповідні документи, а акт відбору зразків (проб) від 10.12.2007 не відповідає п.п.26, 27, 28 Інструкції, що визначають порядок відбору зразків (проб) та подальше їх зберігання.

Наданий позивачем акт №4"а" від 11.12.2007, як встановлено судами, також не відповідає положенням Інструкції, зокрема п.п. 16, 20, 21, 22, 23, які визначають порядок прийняття продукції за участю представника іншого підприємства.

За таких обставин, висновок господарських судів про небгрунтованість позовних вимог та відмову у задоволенні позову відповідає обставинам справи, яким надана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального права.

Посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій в порушення ст. 22 ГПК України безпідставно відхилили заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог є наслідком неправильного тлумачення положень чинного процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

За змістом вказаної статті під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося у позовній заяві.

Залишаючи без розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, господарські суди обгрунтовано виходили з того, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача вартості давальницької сировини в сумі 15 366, 09 грн. та транспортних витрат у сумі 844, 16 грн. є самостійними матеріально-правовими вимогами позивача до відповідача і не можуть бути заявлені як збільшення розміру позовної вимоги про стягнення з відповідача витрат на переробку давальницької сировини в сумі 4 140 грн.

Інші доводи касаційної скарги про порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права не знайшли свого підтвердження та зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції винесена з дотриманням норм процесуального законодавства щодо повного та всебічного дослідження обставин справи та належної оцінки доказів, є законною та обґрунтованою, тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Лисичанський завод гумових технічних виробів" залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 16жовтня 2008року у справі №15/90 залишити без змін.