Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від (по первісному позову):

Справа в господарських судах розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 29.07.2008р. (суддя Журавчак Л.С.) позов у переданій на новий розгляд частині задоволено повністю; визнано недійсним договір купівлі-продажу майна –будівлі гуртожитку (літера А), що знаходиться в місті Тячів, вул.Заводська, 1, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 20.12.2006р. за №15743, із застосуванням правових наслідків правочину щодо зобов’язання кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все одержане на виконання цього правочину.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2008р. (судді Кордюк Г.Т. –головуючий, Давид Л.Л., Мурська Х.В.) рішення господарського суду Закарпатської області від 29.07.2008р. скасовано; прийнято нове рішення; в позові відмовлено; стягнуто з позивача на користь ВАТ "Кордон" 42,50грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Позивач в касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

В касаційному поданні Перший заступник прокурора Закарпатської області просить скасувати постанову апеляційної інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Також з касаційною скаргою звернулись фізичні особи, які, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного господарського суду та частково змінити рішення місцевого господарського суду, визнавши спірний договір нікчемним, таким, що не породив будь-яких правових наслідків. Скаржники –фізичні особи, які не є сторонами у справі, посилаються на те, що прийняті рішення стосуються їх прав.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, дійшла висновку, що касаційні скарги та касаційне подання підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, цілісний майновий комплекс в м. Тячів, вул. Заводська, 1, перейшов з державної власності у приватну власність на визначених законодавством підставах, відповідно, ВАТ "Кордон" є правонаступником ВАТ "Тячівконсерв", як підприємства, що створене у процесі приватизації цілісного майнового комплексу по переробці сільськогосподарської сировини на підставі Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) у відповідності до наказів позивача від 22.07.1994р. №2/219 "Про приватизацію майна Тячівського консервного заводу", від 06.05.1996р. №3/768 "Про затвердження Плану приватизації і перетворення у відкрите акціонерне товариство Тячівського консервного заводу" та від 06.05.1996р. №3/769 "Про утворення відкритого акціонерного товариства "Тячівконсерв".

20.12.2006 року між ВАТ "Кордон" та ТОВ "Норіс" було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - будівлі гуртожитку (літера А) загальною площею 2621,44кв.м., що знаходиться в м. Тячів, вул. Заводська, 1. Документом, що підтверджує право власності продавця на вказане майно, є Свідоцтво про право колективної власності на нерухоме майно №91 від 14.06.2000р., видане виконавчим комітетом Тячівської міської ради на підставі рішення виконкому №121 від 30.05.2000р. та зареєстроване Тячівським державним підприємством технічної інвентаризації 14.06.2000р. в реєстровій книзі №1-в за реєстровим №132.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсним спірний правочин, місцевий господарський суд виходив з того, що на момент укладення вказаного договору ВАТ "Кордон" не набуло права власності на об’єкт, що відчужувався, оскільки постановою Тячівського районного суду від 12.12.2005р. по справі №2-1560/05 (яка набула законної сили 30.03.2006р.), залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області та ухвалою Вищого адміністративного суду України, визнано недійсними вищевказані накази Регіонального відділення ФДМУ в Закарпатській області в частині приватизації відповідачем-1 гуртожитку та вилучено його зі статутного фонду ВАТ "Кордон". Також даними судовими актами частково визнано недійсними рішення виконавчого комітету Тячівської міської ради від 30.05.2000р. за №121 та свідоцтво про право колективної власності від 14.06.2000р. за №91 в частині оформлення права власності на гуртожиток в м. Тячів, вул. Комсомольська (Заводська), 1 за ВАТ "Кордон", відповідно, даний набув статусу майна, яке не увійшло до статутного фонду господарського товариства, але перебуває на його балансі.

На виконання постанови Тячівського районного суду від 12.12.2005р. по справі №2-1560/05 наказом позивача від 15.08.2006р. №09-01/145 гуртожиток по вул.Комспольській (Заводській), 1 в м.Тячів повернуто в державну власність без зміни розміру статутного фонду ВАТ "Кодон" та прийнято рішення про його передачу до комунальної власності територіальної громади с.Тячів.

Натомість апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування рішення місцевого господарського суду і прийняття нового про відмову в задоволенні позову. Такий висновок суду обґрунтований тим, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто з застосуванням правового механізму, встановленого ч.2 ст. 216 Цивільного кодексу України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. Наслідки недійсності угоди стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди. Захист прав такої особи, на думку апеляційного господарського суду, можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені статтею 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 4- 7 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Вищевикладені висновки судів попередніх інстанцій не можна визнати в достатній мірі обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст. 127 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Згідно з п.п.2 та 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986р. №208 (208-86-п) , гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання; під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Ст.6 ЖК УРСР визначає, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Ст.4 ЖК УРСР встановлює, що жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Як вбачається зі ст.3 ЖК УРСР, відносини щодо використання житлового фонду (житлові відносини) регулюються цим Кодексом та іншими актами житлового законодавства.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України в постанові від 31.10.2007р. у даній справі вказував на необхідність врахування вищезазначеного та перевірки обставин щодо можливого фактичного знаходження приміщень спірного гуртожитку у користуванні громадян, та, відповідно, чи не стосується даний спір житлових прав громадян-наймачів кімнат в гуртожитку. Адже, згідно з частинами 1 і 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Перехід права власності на спірний гуртожиток впливає на житлові права його мешканців, оскільки обсяг цих прав може бути зменшений новим власником в порівнянні з житловими правами мешканців квартир (кімнат) в об’єктах державного житлового фонду.

Відповідно до ч.1 ст. 111- 12 ГПК України (1798-12) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Проте, під час нового розгляду справи в порушення вимог зазначеної норми процесуального права, ні суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд не врахували, що відсутність залучення фізичних осіб –мешканців приміщення гуртожитку при прийнятті судових рішень може зачіпати та істотно обмежувати житлові права громадян, а, відтак, перешкоджає правильному об'єктивному та всебічному вирішенню даного спору з урахуванням прав та охоронюваних законом інтересів усіх учасників спірних правовідносин.

Між тим, фізичні особи Роман Р.Р., Цубера М.М., Юришинець О.І., Алечко В.М., Григорьєвої М.І., Гаро В.В., Роман О.В., Пітух-Черничко Л.М., Декет Х.І., Ляшко М.І., Горкавчук (Продан) С.В., Немеш Т.С. у касаційній скарзі доводять, що судові рішення у даній справі було прийнято без залучення скаржників, чим порушено їх житлові права. В касаційній скарзі її заявники посилаються на те, що спірний договір купівлі-продажу будівлі гуртожитку спрямований на незаконне заволодіння ним та порушення конституційних прав і свобод мешканців гуртожитку, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) , Житловим кодексом України (5464-10) , Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) .

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вказані в касаційній скарзі та вищевикладені обставини мають бути перевірені місцевим господарським судом.

Також господарським судам необхідно перевірити обставини щодо фактичної передачі будівлі гуртожитку до комунальної власності територіальної громади с.Тячів згідно наказу позивача від 15.08.2006р. №09-01/145.

Відповідно до пункту 3 частини 2 ст. 111-10 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

З огляду на зазначене постановлені у справі рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа згідно з пунктом 3 ст. 111-9 ГПК України –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Господарському суду першої інстанції, врахувавши викладене та встановивши обставини справи з дотриманням вимог ст. 43 ГПК України, належить вирішити спір у відповідності з чинним законодавством.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п.3 ч.1 ст. 111-9, 111-10, ст. 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –

Касаційне подання та касаційні скарги задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2008 року та рішення господарського суду Закарпатської області від 29.07.2008 року у справі №2/2 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.