Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Вербовий О.В. (дов. №2-17 від 18.01.2009); - відповідача Воронін Я.Г. (дов. №02/19 від 19.01.2009); - прокуратури Громадський С.О. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України);

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.07.2008 у справі №1/273/09 в позові Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі позивач) до Закритого акціонерного товариства "ЗАНГАС-НГС" (надалі відповідач) про зобов'язання відповідача повернути (перерахувати) грошові кошти у розмірі 286 052 890,80 грн. відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.2008 у справі №1/273/08 вказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

До Вищого господарського суду України надійшло касаційне подання заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та касаційна скарга Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на вказані судові рішення. Касаційне подання та касаційна скарга обґрунтовуються тим, що судами попередніх судових інстанцій при розгляді даної справи порушено норми матеріального права, а саме: ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 538 ЦК України, ст. 43 ГПК України; у зв'язку з чим скаржники просять ухвалені у даній справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що в розумінні ст. 111-2 ГПК України не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути судові рішення, що оскаржуються.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу у позові, встановив наступні обставини та прийшов до наступних висновків:

- 25.07.2003 між позивачем та відповідачем укладено генеральний договір підряду №1/46 на виконання робіт при будівництві газопроводу "Армянськ - Джанкой" в Автономній Республіці Крим (надалі договір підряду), згідно з п. 2.1. якого, відповідач, за договором підрядник, відповідно до строків, визначених календарним планом робіт (додаток №2), виконує при власному керівництві, нагляді та власними робочими силами "роботи під ключ", що передбачені проектною документацією, розробку якої також забезпечує підрядник: проводить будівництво, монтаж та випробування робіт, постачає матеріали і обладнання;

- пунктом 4.2. договору підряду в редакції додаткової угоди №2 від 07.06.2007 сторони погодили, що позивач, за договором замовник, після підписання вказаної додаткової угоди до договору перераховує на розрахунковий рахунок відповідача (підрядника) аванс на придбання матеріалів та устаткування, а також на покриття витрат, пов'язаних з виконанням будівельно-монтажних робіт, в сумі 374 360 024, 00 грн.; підрядник, в свою чергу, зобов'язаний надати замовнику звіт з підтверджуючими документами щодо цільового використання одержаних авансів;

- згідно з п. 4.2.1. договору підряду з урахуванням змін та доповнень, внесених додатковою угодою №2 від 07.06.2007, протягом будівництва замовник (позивач) перераховує аванси підряднику (відповідачу) для покриття витрат на будівельно-монтажні роботи згідно з календарним графіком виконання робіт;

- на виконання вказаного п. 4.2.1. договору підряду, позивач (замовник) перерахував на рахунок відповідача (підрядника) аванс у сумі 321 300 000,00 грн.;

- додатковою угодою №4 від 28.12.2007 (а.с. 38-39) до договору підряду сторони внесли відповідні зміни, зокрема, до п. 4.2., яким визначили, що замовник (позивач) перерахував на розрахунковий рахунок підрядника (відповідача) аванс на придбання труб, матеріалів та устаткування, а також на покриття витрат, пов'язаних з виконанням будівельно-монтажних робіт, в сумі 321 300 000,00 грн.; відповідач, як підрядник зобов'язався щомісячно надавати позивачу, як замовнику звіти, щодо використання авансу у встановленій замовником (позивачем) формі;

- підставою для звернення позивача із даним позовом стало неналежне виконання відповідачем умов договору підряду щодо своєчасного надання щомісячних звітів та недотримання відповідачем строків виконання робіт згідно з затвердженим календарним планом;

- на підставі встановлених обставин, господарський суд першої інстанції, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 629 ЦК України, п. 4.2.1.1. ст. 4 договору підряду у редакції додаткової угоди №4 до нього, яким встановлено, що замовник має право призупинити платежі та розірвати договір у разі ненадання підрядником звітів, п. 19.3. ст. 19 договору підряду, прийшов до висновку, що замовник (позивач) не наділений правом вимагати від підрядника повернення авансового платежу на підставі договору підряду, оскільки такого права вказаним договором та додатковими угодами до нього не передбачено;

- крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що законодавством України також не передбачено такого права кредитора вимагати повернення авансу, оскільки така вимога в односторонньому прядку змінює умови договору підряду та угод до нього, що є порушенням ст. 525 ЦК України та ст. 188 ГК України;

- позивач не надав доказів недотримання відповідачем строків виконання робіт згідно з затвердженим календарним планом, так само як і не надав доказів ненадання відповідачем звітів, оскільки в матеріалах справи міститься лист-реєстр підрядника №02/613 від 15.02.2008 (а.с. 73), згідно з яким сума розхідної частини по використанню авансу становить 414 251 651,64 грн., що перевищує суму отриманого від позивача авансу.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін вказане рішення господарського суду Миколаївської області, погодився із вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи і чинному законодавству, ґрунтуються на всебічному, повному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що судові рішення попередніх судових інстанцій вказаним вимогам не відповідають, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій між позивачем та відповідачем укладено договір підряду №1/46 на виконання робіт при будівництві газопроводу "Армянськ - Джанкой" в Автономній Республіці Крим, який за своєю правовою природою є договором будівельного підряду.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивача суми перерахованого ним відповідачу авансу на підтвердження освоєння якого відповідач не надає позивачу звіти разом з підтверджуючими документами.

Відповідно до ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач та відповідач, сторони за вказаним договором підряду №1/46, у пункті 4.2. в редакції додаткової угоди №4 від 28.12.2007 обумовили, що замовником (позивачем) перераховано на розрахунковий рахунок підрядника (відповідача) аванс на придбання труб, матеріалів та устаткування, а також на покриття витрат, пов'язаних з виконанням будівельно-монтажних робіт, в сумі 321 300 000,00 грн. Підрядник зобов'язаний щомісячно надавати замовнику звіти щодо використання авансу у встановленій замовником формі.

Судами встановлено, а сторонами не заперечується факт перерахування позивачем відповідачу авансового платежу у сумі 321 300 000,00 грн.

Суди попередніх судових інстанцій, відмовляючи позивачу у позові, виходили із того, що відповідачем на вимогу позивача і в установленій ним формі (лист замовника від 13.02.2008 №51 –ОЛ, а с. 74) наданий звіт №02/68 від 15.02.2008 (а. с. 73), згідно з яким сума розхідної частини по використанню авансу склала 414 251 651,64 грн., що перевищує суму отриманого відповідачем авансу, і, відповідно, свідчить про надання відповідачем звіту на всю суму авансу.

Проте, такий висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, є необґрунтованим та таким, що зроблений не у відповідності з матеріалами справи, оскільки поза увагою судів попередніх судових інстанцій залишилася вимога позивача, викладена у його листі від 13.02.2008 №51 –ОЛ, на який послалися суди, надати не тільки звіт у вигляді реєстру про використання авансу, а й додати до цього звіту документи на підтвердження розхідної частини. Однак, матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували розхідну частину наданого відповідачем звіту на суму 414 251 651,64 грн., не витребовувалися ці документи від відповідача і судами попередніх судових інстанцій, а відтак, висновок судів про надання відповідачем позивачу звіту у встановленій позивачем формі, що свідчить про належне виконання відповідачем (підрядником) умов договору підряду є поспішним та таким, що суперечить матеріалам справи.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною четвертою статті 4 ЦК України встановлено, що постанови Кабінету Міністрів України є актами цивільного законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1764 (1764-2001-п) затверджений Порядок державного фінансування капітального будівництва, згідно з п. 3 Загальних положень якого, він є обов'язковим для підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що здійснюють капітальне будівництво, у разі його фінансування за рахунок державних і змішаних капітальних вкладень (надалі Порядок). Так, згідно з пунктом 19 вказаного Порядку замовник перераховує підряднику аванс, якщо це передбачено договором (контрактом); розмір авансу не може перевищувати 30 відсотків вартості річного обсягу робіт; підрядник зобов'язується використати одержаний аванс на придбання і постачання необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів протягом трьох місяців після одержання авансу; по закінченні тримісячного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику.

Таким чином, попередні судові інстанції однозначно стверджуючи про відсутність у чинному законодавстві України відповідної норми, яка надає право кредитору вимагати від боржника повернення авансу, не врахували приписів вказаного Порядку та не досліджували питання щодо застосування його положень до даних правовідносин, позаяк, залишились не встановленими і такі факти, як: чи мав та/або має місце факт невикористання авансу в сумі 286 052 890,80 грн., про що стверджує позивач; чи перебільшує тривалість невикористання спірної суми авансу відповідний тримісячний строк.

Отже, за таких обставин, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційне подання заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та касаційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.2008 та рішення господарського суду Миколаївської області від 01.07.2008 у справі №1/273/08 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.