5023/3484/12 Про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу товарів - 03.12.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3467 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 16.10.12 р. у справі № 5023/3484/12

за позовом Прокурор Червонозаводського району м. Харкова в інтересах держави в особі: 1) Управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області, м. Харків

2) Державного підприємства "Підприємство Диканівської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№ 12), м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" м. Харків

про стягнення 33495,28 грн.

Прокурор Червонозаводського району м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі: Управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області та ДП "Підприємство Диканівської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№ 12) до Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" про стягнення з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" м. Харків на користь другого позивача 33495,28 грн. з яких: 31092,23 грн. сума заборгованості, 2403,05 грн. пені та судові витрати, з посиланням на невиконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу товарів № 15 від 19.01.2009 р.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Доленчук Д.О.) від 16.10.2012 р. у справі № 5023/3484/12 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" на користь другого позивача - Державного підприємства "Підприємство Диканівської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№ 12) 31092,23 грн. заборгованості, 2403,05 грн. пені та 1609,50 грн. судового збору на користь державного бюджету України.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення змінити, відмовивши у стягненні з Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" заборгованості у розмірі 31092,23 грн. та пені у розмірі 2403,05 грн., з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Другий позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 19 січня 2009 р. між другим позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладений договір купівлі - продажу товарів № 15 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити наступний товар: спеціальний одяг.

Відповідно до п. 1.2. договору передбачено, що загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у специфікації, що є додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 3.4. договору, датою передання товару вважається дата вручення товару уповноваженій особі покупця, що підтверджується підписанням накладних.

Згідно з п. 7.1. договору передбачено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця або в касу підприємства за кожну відвантажену партію товару у формі 50% передоплати.

Згідно з п. 7.2. договору, покупець зобов'язується сплатити продавцеві залишок загальної ціни товару протягом трьох банківських днів після відвантаження кожної партії товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на банківський рахунок продавця, який визначений у цьому договорі.

Як видно з матеріалів справи другий позивач відвантажив відповідачу товар на загальну суму 80580,23 грн. згідно з видатковими накладними: № 301 від 22.04.2009 р. на суму 12560,00 грн.; № 363 від 13.05.2009 р. на суму 25460,00 грн.; № 441 від 27.05.2009 р. на суму 6700,00 грн.; № 495 від 05.06.2009 р. на суму 8040,00 грн.; № 714 від 17.07.2009 р. на суму 18760,22 грн.; № 853 від 01.09.2009 р. на суму 5400,00 грн.; № 948 від 01.09.2009 р. на суму 1040,00 грн.; № 1049 від 22.09.2009 р. на суму 700,01 грн.; № 145 від 23.03.2010 р. на суму 1920,00 грн.

При цьому, між продавцем та покупцем існували відносини не тільки за договором купівлі - продажу товарів № 15 від 19 січня 2009 р.

Позивач зазначає про те, що станом на 01.01.2009 р. загальна заборгованість відповідача складала 190512,00 грн.

Відповідачем сплачено другому позивачеві за платіжними дорученнями: № 240 від 27.01.2009 р. суму 70000,00 грн. за договором № 30/03/118 від 30.03.2007 р.; № 645 від 24.02.2009 р. суму 60000,00 грн. за договором № 30/03/118 від 30.03.2007 р.; № 705 від 27.02.2009 р. суму 60000,00 грн. за договором № 30/03/118 від 30.03.2007 р.

Таким чином, за відповідачем рахувалася заборгованість у розмірі 512,00 грн.

На виконання умов договору (п. 7.1. договору) відповідачем перераховано передоплату другому позивачеві за платіжними дорученнями: № 602 від 19.02.2009 р. 25000,00 грн. (за договором № 15 від 19.01.2009 р.); № 870 від 16.03.2009 р. 25000,00 грн. (за договором № 15 від 19.01.2009 р.).

Таким чином, відповідачем перераховані грошові кошти на суму 50000,00 грн. за договором № 15 від 19.01.2009 р.

Згідно з накладними № 495 від 05.06.2009 р., № 714 від 17.07.2009 р., № 853 від 01.09.2009 р., № 948 від 01.09.2009 р., № 1049 від 22.09.2009 р., № 145 від 23.03.2010 р. за договором купівлі - продажу товарів № 15 другий позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 35860,23 грн.

Отже, з урахуванням передоплати та здійснених поставок і зарахувань заборгованість відповідача перед другим позивачем за договором купівлі - продажу товарів № 15 складає - 31092,23 грн.

Другий позивач та відповідач склали акт звірки взаєморозрахунків відповідно до якого сальдо на користь другого позивача становить - 31092,22 грн.

Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення прокурора до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки) товару.

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Факт отримання відповідачем певної кількості товару, підтверджується видатковими накладними на яких містяться підписи та штампи відповідача під позначкою щодо отримання товару.

Отже, факт виконання позивачем умов зазначеного договору та наявності заборгованості на загальну суму 31092,22 грн. підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами, а саме, накладними за якими відбувалася поставка товару, здійсненням зарахування та часткової оплати

Відповідачем жодним чином не доведено, що вказані в позовній заяві товарно-матеріальні цінності не були отримані.

Як вбачається з матеріалів справи другим позивачем та відповідачем складений акт звірки взаєморозрахунків (а. с. 26), відповідно до якого сальдо на користь другого позивача становить 31092,22 грн. з розходженням на списання за строком позовної давності суми 10412,00 грн. Визначені в акті розрахунки та зазначення первинних документів підтверджується останніми доданими до матеріалів справи.

Щодо посилань у акті звірки взаєморозрахунків на позовну давність вони не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а відповідачем по справі не було заявлено про застосування позовної давності під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того, суд зазначає, що наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками, тощо.

Проте, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем другому позивачу суми заборгованості у розмірі 31092,22 грн. за договором купівлі - продажу товарів № 15, а заборгованість відповідача підтверджується первинними документами по справі.

Зазначені обставини відповідачем, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, жодним чином не спростовані, належні та допустимі докази сплати заборгованості в розумінні ст. 34 ГПК України не надані.

Пунктами 1-2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором.

Враховуючи викладене, а також те, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару визначено умовами укладеного між сторонами договору № 15, і відповідач при цьому в обґрунтування своїх заперечень не надав суду доказів погашення заборгованості, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 31092,22 грн. заборгованості.

Відповідно до вимог ст.ст. 610- 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктом 8.7. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату поставленого товару відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день просрочки.

Проте, спірні зобов'язання, які є предметом позову по даній справі виникли в червні-вересні 2009 року, березні 2010 року, справа № Б-39/109-07 про банкрутство ВАТ "Харківській тракторний завод ім. Орджонікідзе" порушена ухвалою суду від 31.05.2007 р., у відповідності до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Отже, позивач по справі є поточним кредитором, у зв'язку з чим зазначені нарахування здійснені у період що не обмежено ухвалою суду від 31.05.2007 р. у справі № Б-39/109-07 про банкрутство ВАТ "Харківській тракторний завод ім. Орджонікідзе".

Перевіривши з урахуванням викладеного правильність нарахування другим позивачем пені за період з вересня 2011 року по лютий 2012 року (а. с. 13), який відповідає вимогам діючого законодавства, судова колегія також погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь другого позивача 2403,05 грн. штрафу.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на 49 ГПК України (1798-12) зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь державного бюджету України суму судового збору у розмірі 1609,50 грн.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія

Рішення господарського суду Харківської області від 16.10.12 р. по справі № 5023/3484/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.