5011-76/1149-2012 Про визнання недійсним договору поруки - 20.11.2012 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2012 року у справі № 5011 76/1149-2012 задоволено в повному обсязі позов товариства з обмеженою відповідальністю "Житло киянам" до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання недійсним договору поруки та додаткових угод до договору поруки, укладених між сторонами, а саме: визнано недійсним договір поруки від 07.05.2008 року №/3, укладений між закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (правонаступником прав і обов'язків якого є публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк") та товариством з обмеженою відповідальністю "Житло киянам"; визнано недійсною додаткову угоду від 08.05.2008 року до договору поруки від 07.05.2008 року №/3, укладену між закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (правонаступником прав і обов'язків якого є публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк") та товариством з обмеженою відповідальністю "Житло киянам"; визнано недійсною додаткову угоду від 12.05.2008 року до договору поруки від 07.05.2008 року № SMERS00936/3, укладену між закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (правонаступником прав і обов'язків якого є публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк") та товариством з обмеженою відповідальністю "Житло киянам"; визнано недійсною додаткову угоду від 14.05.2008 року до договору поруки від 07.05.2008 року №/3, укладену між закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (правонаступником прав і обов'язків якого є публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк") та товариством з обмеженою відповідальністю "Житло киянам". При цьому, стягнуто з відповідача на користь позивача 1 073 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПАТ "Альфа-Банк" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити, судові витрати покласти на ТОВ "Житло киянам".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2012 року вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.11.2012 року.

У судовому засіданні 20.11.2012 року представник апелянта повністю підтримала вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та подав до суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх представників, колегія апеляційного господарського суду встановила наступне.

07.05.2008 року між закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк", правонаступником прав і обов'язків якого є публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", та Пшегодським Миколою Станіславовичем було укладено Рамкову угоду №, відповідно до умов якої Банк на умовах цієї угоди та договорів про відкриття кредитної лінії, договорів надання траншу, договорів про надання овердрафту, договорів про відкриття акредитиву, договорів про надання гарантій надає клієнту кредитні продукти в межах строку, що становить 180 місяців з дати укладення цієї угоди, в загальному розмірі, визначеному пунктом 1.2 Рамкової угоди, та на умовах, передбачених статтею 2 вказаної угоди (підпункт 1.1 пункту 1 Рамкової угоди).

07.05.2008 року, 08.05.2008 року, 12.05.2008 року та 14.05.2008 року між ЗАТ "Альфа-Банк", правонаступником прав і обов'язків якого є ПАТ "Альфа-Банк", та Пшегодським Миколою Станіславовичем було укладено договори про надання траншу №, № SME0012637, № SME0012705 та № SME0012813 відповідно, загальний розмір кредитних продуктів за якими становив 3 000 000 доларів США.

Судом також встановлено, що 07.05.2008 року між ТОВ "Житло киянам" та ЗАТ "Альфа-Банк", правонаступником прав і обов'язків якого є ПАТ "Альфа-Банк", укладено договір поруки №/3, відповідно до пункту 1.1 статті 1 якого поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати за зобов'язаннями Пшегодського М.С. за Рамковою угодою та договором про надання траншу від 07.05.2008 року № SME0011911.

08.05.2008 року, 12.05.2008 року та 14.05.2008 року між ТОВ "Житло киянам" та ЗАТ "Альфа-Банк", правонаступником прав і обов'язків якого є ПАТ "Альфа-Банк", укладено додаткові угоди до договору поруки, якими доповнено зобов'язання позивача перед відповідачем відповідати за зобов'язаннями Пшегодського М.С. за договорами траншу від 08.05.2008 року № SME0012637, від 12.05.2008 року № SME0012705 та від 14.05.2008 року № SME0012813.

Як вірно встановлено місцевим судом, згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Пунктом 11.14 Статуту позивача передбачено, що директор товариства вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, які відповідно до чинного законодавства чи Статуту товариства відносяться до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

Частинами 1, 2 статті 98 ЦК України визначено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічне положення містить підпункт 11.4.15 пункту 11.4 Статуту ТОВ "Житло киянам" в редакції, що діяла на момент укладення спірного правочину та додаткових угод до нього.

Аналізуючи зазначену правову норму, а також положення Статуту ТОВ «Житло Киянам» судова колегія приходить до висновку про те, що хоча договір поруки, та додаткові договору до нього, укладений між ТОВ «Житло Киянам» та ПАТ «Альфа Банк» є не майновими, однак направлений в подальшому ( в разі невиконання умов договорів між ПАТ «Альфа Банк» та Пшегодським М.С. про відкриття кредитної лінії, договорів надання траншу, договорів про надання овердрафту) на відшкодування ТОВ «Житло Киянам» на суму, що становить 50 та більше відсотків усього його майна та відповідно до вимог ч. 2 ст. 98 ЦК України та пункту 11.ч 15 Статуту позивача, тому укладення зазначеного договору можливе виключно за наявності попереднього рішення загальних зборів учасників позивача.

Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З огляду на зазначене, апеляційний суд підтверджується з висновком Господарського суду міста Києва, що порука за своєю правовою природою є одночасно і способом забезпечення зобов'язань, і разом з тим має зобов'язальний, договірний характер, а тому на правовідносини поруки поширюють свою дію загальні положення про зобов'язання та про договори.

Відчуженням майна в цивільному праві є будь-які дії особи, внаслідок вчинення яких така особа у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що їй належить, а в контексті частини 2 ст. 92 та ст. 509 ЦК України під відчуженням необхідно розуміти і взяття на себе зобов'язання, наслідком виконання якого буде втрата такого майна.

Посилання апелянта на ст. ст. 512 та 556 ЦК України не спростовують висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, оскільки вказані положення закону не гарантують повернення боржником майна, переданого поручителем кредитору. У зв'язку з виконанням поручителем обов'язку боржника до нього перейде лише право вимоги до боржника, а не саме майно.

При цьому, судова колегія приймає до уваги той факт, що рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2012 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 року та Вищого господарського суду України від 28.08.2012 року у справі № 5011-38/628-2012, визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ "Житло киянам", оформлені відповідними протоколами від 15.04.2008 року № 17, від 12.05.2008 року № 19 та від 14.05.2008 року № 20, які стали підставою укладення спірного договору поруки та додаткових угод до нього.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що недійсне рішення загальних зборів учасників товариства не породжує будь-яких прав та обов'язків. В матеріалах справи відсутні докази прийняття загальними зборами учасників позивача іншого рішення, спрямованого на укладення оскаржуваного договору поруки та додаткових угод до нього чи їх схвалення компетентним органом управління ТОВ "Житло киянам", як і відсутні докази уповноваження директора позивача на підписання додаткової угоди від 08.05.2008 року до договору поруки.

Згідно з ч. 4 ст. 145 ЦК України питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства. Тому, спірний договір поруки укладено позивачем в особі директора з перевищенням наданих йому повноважень і всупереч приписам ст. 92, ч. 2 ст. 98, ст. 145 ЦК України та підпункту 11.4.15, п. 11.14, п. 11.15 Статуту ТОВ "Житло киянам".

Посилання апелянта на необхідність застосування у даній судовій справі висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 06.06.11 у справі № 3-50гс11, колегія суддів не приймає до уваги оскільки обставини справи № 3-50гс11 не є подібними правовідносинами, які виникли між сторонами у даній справі і зазначена постанова Верховного Суду України прийнята за інших фактичних обставин, судова колегія не вбачає підстав для застосування у даній судовій справі висновків Верховного Суду України.

Оскільки, Верховний Суд України у справі № 4/105-10 прийшов до висновку, що спірні правочини прийнятті до виконання оскільки схвалені відповідно до ст. 241 ЦК України. Разом з тим, у даній судовій справі відсутні докази схваленні позивачем спірного правочину та додаткових угод до нього.

Підставою для скасування рішень загальних зборів учасників товариства у справі № К19/021 09/4 (рішення господарського суду Київської області від 29.03.10, що було покладено в основу судових рішень у справі № 4/105-10) були формальні порушення порядку скликання загальних зборів учасників за наявності кворуму, що не виключає волевиявлення учасників товариства, в той час як у справі № 5011-38/628-2012 встановлено факт виконання підписів від імені учасників ТОВ "Житло киянам", що володіють сімдесятьма відсотками голосів, на протоколі не учасниками ТОВ "Житло киянам", що свідчить про підроблення рішень загальних зборів учасників позивача та виключає їх волевиявлення на прийняття цих рішень.

Відповідно до обставин справи № 3-50гс11 Верховний Суд України виходив з того, що банк не був учасником корпоративного спору між акціонером і товариством, в той час як рішення судів у справі № 5011-38/628-2012 прийнято за участі ПАТ "Альфа-Банк" на підставі його апеляційної і касаційної скарг.

Окрім того, місцевий суд у даній справі дійшов висновку про невідповідність спірного договору та додаткових угод до нього вимогами, у тому числі, частинами 2 ст. 98, ст. 145 ЦК України. При цьому, постанова Верховного Суду України у справі № 3-50гс11 не містить посилань на зазначені норми права.

Апеляційний суд дослідив також доводи апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права (пунктів 2, 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України) і спростовує їх наступним.

Згідно з пунктом 2 ч. 1 ст. 80 Кодексу господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. При цьому, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції").

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим судом, основною фактичною підставою позову у даній справі є укладення спірного договору поруки директором ТОВ "Житло киянам" з порушенням вимог підпункту 11.4.15 пункту 11.4 Статуту товариства та частини 2 ст. 98 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що відчуження майна товариства на суму, що становить 50 (п'ятдесят) і більше відсотків майна товариства, віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

Водночас, підставою позову, який був предметом розгляду справи № 42/406, є порушення директором ТОВ "Житло киянам" підпункту 11.4.17 пункту 11.4 Статуту товариства, відповідно до якого до компетенції загальних зборів учасників товариства віднесено затвердження договорів на суму вище 10 000 (десять тисяч) розмірів мінімальної заробітної плати.

Таким чином, підстави позовів у справі № 42/406 та у даній справі є різними, а тому Господарський суд міста Києва дійшов правильного висновку про відсутність підстав для припинення провадження у справі за пунктом 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, в апеляційній скарзі ПАТ "Альфа-Банк" посилається на порушення місцевим судом пункту 5 ч. 1 ст. 80 Кодексу, оскільки, як вважає скаржник, суд повинен був припинити провадження у даній справі з огляду на наявність третейського застереження у спірному договорі поруки щодо розгляду цього спору Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" (п. 4.4 договору поруки).

Перевіривши доводи апелянта в цій частині скарги, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що в контексті частини 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та рішення Конституційного Суду України від 10.01.08 № 1-рп/2008 (v001p710-08) у справі № 1-3/2008 третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції та не здійснюють правосуддя, а тому враховуючи приписи пункту 11 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди", спори щодо визнання правочину недійсним розглядаються виключно судами загальної юрисдикції і не можуть бути передані на вирішення третейському суду.

Беручи до уваги положення ст. 124 Конституції України, ст. ст. 17, 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 12 ГПК України, спір між сторонами у даній судовій справі підвідомчий господарським судам, а тому підстав для припинення провадження у цій справі за пунктом 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України немає.

Відповідно до ст. ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні, а відтак апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам у справі та виніс законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Підстав для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2012 року у даній справі не вбачається.