425/1998/16-а Про визнання протиправними дії УПФУ щодо відмови особі перерахувати розмір пенсії державного службовця, зобов'язання УПФУ перерахувати розмір пенсії державного службовця на час виходу особи на пенсію - 11.12.2018 Прийняття

зобов'язати УПФУ у м. Рубіжному Луганської області відшкодувати позивачу за рахунок держави матеріальну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями та/або бездіяльністю територіальних органів Пенсійного фонду України, а саме: виплатити позивачу недоотримані у зв'язку з неправильним визначенням розміру пенсії, кошти, починаючи з 16 квітня 2014 року по теперішній час.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 серпня 2016 року позов було задоволено частково, внаслідок чого: визнано неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України в місті Рубіжному Луганської області з приводу відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_2 згідно Закону України "Про державну службу"; зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в місті Рубіжному Луганської області здійснити ОСОБА_2 з 16 квітня 2014 року перерахунок пенсії в розмірі 80 відсотків від суми заробітної плати з урахуванням всіх складових заробітної плати, які зазначені у довідках про складові заробітної плати від 16 квітня 2014 року № 34-02/223 та від 16 квітня 2014 року № 34-02/224, які видані Південно-східною державною інспекцією з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України, що подаються для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (в редакції станом на 16 квітня 2014 року); зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в місті Рубіжному Луганської області виплатити ОСОБА_2 різницю між перерахованою пенсією і фактично отриманою починаючи з 16 квітня 2014 року; визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська про призначення пенсії ОСОБА_2 в частині визначення розміру пенсії; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та виплатити різницю між перерахованою пенсією і фактично отриманою з 16 квітня 2014 року по 28 грудня 2015 року - залишено без розгляду.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 серпня 2016 року у справі № 425/1998/16-а - задоволено частково. Постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 серпня 2016 року у справі № 425/1998/16-а - скасовано. Прийнято нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України в місті Рубіжному Луганської області з приводу відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_2 згідно Закону України "Про державну службу". Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області здійснити ОСОБА_2 з 29 грудня 2015 року перерахунок пенсії в розмірі 80 відсотків від суми заробітної плати з урахуванням всіх складових заробітної плати, які зазначені у довідках про складові заробітної плати № 34-02/223 від 16 квітня 2014 року та № 34-02/224 від 16 квітня 2014 року, які видані Південно-східною державною інспекцією з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України, що подаються для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу". Зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України в місті Рубіжному Луганської області виплатити ОСОБА_2 різницю між перерахованою пенсією і фактично отриманою починаючи з 29 грудня 2015 року. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська про призначення пенсії ОСОБА_2 в частині визначення розміру пенсії. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 серпня 2016 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі або направити справу на новий розгляд.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року змінити в частині визначення:

дати, з якої здійснюється перерахунок розміру пенсії позивачу, а саме: змінити дату в шостому абзаці резолютивної частини з 29 грудня 2015 року на 16 квітня 2014 року;

дати, з якої виплачується позивачу різниця між перерахованою пенсією і фактично отриманою, а саме: змінити дату в сьомому абзаці резолютивної частини з 29 грудня 2015 року на 16 квітня 2014 року.

Крім того, позивач просить залишити постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 серпня 2016 року без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга Управління подана 04 листопада 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 425/1998/16-а за касаційною скаргою Управління, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Касаційна скарга позивача подана 07 листопада 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 425/1998/16-а за касаційною скаргою позивача, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалами від 08 червня 2018 року та 05 грудня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 425/1998/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 10 грудня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 11 грудня 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 16 квітня 2014 року позивача було переведено на пенсію по інвалідності згідно норм Закону України "Про державну службу", виходячи з 80% від суми його середньомісячної заробітної плати, згідно розпорядження Управління ПФУ в Ленінському районі міста Луганська.

Згідно копії трудової книжки позивача, 15 квітня 2016 року він звільнений з посади начальника Південно-східної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки заступника Головного державного інспектора з ядерної та радіаційної безпеки України за власним бажанням та у зв'язку з виходом державного службовця на пенсію достроково, як інваліда другої групи, відповідно до статті 38 КЗпП України та статті 37 Закону України "Про державну службу".

Згідно з копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 позивач є інвалідом 2-ї групи за загальним захворюванням.

Згідно копії паспорту позивача, його зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_1.

Згідно довідки від 29 жовтня 2014 року № 917000026 позивач взятий на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в Управлінні праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради. Тимчасова адреса місця проживання позивача - АДРЕСА_2.

27 серпня 2014 року позивач звернувся до УПФУ в м. Рубіжному з заявою про призначення/перерахунок пенсії, в якій просить взяти на облік, вид пенсії по інвалідності за Законом України "Про державну службу".

Згідно розпоряджень від 11 вересня 2014 року № 111 УПФУ в м. Рубіжному позивачу з 27 серпня 2014 року було проведено перерахунок, призначеної в минулих роках, пенсії по інвалідності внаслідок роботи на держслужбі та з 01 серпня 2014 року взято на облік в управлінні.

02 грудня 2015 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій, зокрема, просив перерахувати розмір призначеної йому пенсії та виплатити суму, яку він недоотримав внаслідок неправильного його визначення за період від дати виходу на пенсію 16 квітня 2014 року і по теперішній час, оскільки Управління ПФУ в Ленінському районі м. Луганська при визначені розміру пенсії не врахувало частину заробітної плати позивача. Ця заява була отримана відповідачем 02 грудня 2015 року, що підтверджується відбитком штемпеля на заяві.

17 грудня 2015 року позивач повторно звернувся до відповідача з заявою, в якій також просив перерахувати розмір призначеної йому пенсії, який був помилково порахований Управлінням ПФУ в Ленінському районі м. Луганська у квітні 2014 року, також позивач до заяви додав копії документів про його заробітну плату за період з 01 квітня 2012 року по 31 березня 2014 року, які подавалися до УПФУ в Ленінському районі м. Луганська для призначення пенсії з інвалідності відповідно до Закону України "Про державну службу". Ця заява була отримана відповідачем 17 грудня 2015 року, що підтверджується відбитком штемпеля на заяві.

30 грудня 2015 року відповідач в своєму листі № 177/р-14 у відповідь на заяву позивача від 17 грудня 2015 року зазначив, що згідно заяви позивача від 27 серпня 2014 року з 01 вересня 2014 року його було взято на облік управлінням за даними електронної пенсійної справи, як тимчасово переміщену особу, розрахунок пенсії на 01 серпня 2014 року склав 6394,20 гривень. З питання проведення перерахунку розміру пенсії, призначеної позивачу УПФУ в Ленінському районі м. Луганська зазначено, що для здійснення будь-якого індивідуального перерахунку розміру раніше призначеної пенсії позивачу необхідно надати до управління оригінал пенсійної паперової справи позивача, оскільки його було взято на облік відповідачем за даними електронної пенсійної справи.

15 січня 2016 року позивач втретє звернувся до відповідача з заявою, в якій, зокрема, просив перерахувати розмір призначеної йому пенсії і виплатити суму, яку він недоотримав внаслідок неправильного його визначення за період від дати виходу на пенсію 16 квітня 2014 року і по теперішній час. Також, позивач надав відповідачу оригінали та копії документів, які він подавав до УПФУ в Ленінському районі м. Луганська при призначенні йому пенсії. В зверненні позивача також наявне пояснення позивача щодо неможливості надати до управління оригіналу його пенсійної паперової справи, яка залишилася в УПФУ в Ленінському районі м. Луганська, в місті, яке є окупованим і не підконтрольним українській владі. Ця заява позивача була отримана відповідачем 15 січня 2016 року, що підтверджується відбитком штемпеля на ній.

27 січня 2016 року відповідач у своєму листі № 4/Р-14 у відповідь на заяву позивача від 15 січня 2016 року щодо перерахунку раніше призначеної позивачу пенсії зазначив, що УПФУ в Ленінському районі м. Луганська 16 квітня 2014 року перевело позивача на пенсію по інвалідності згідно Закону України "Про державну службу", про що було цим управлінням прийняте відповідне розпорядження, яке знаходиться у паперовій пенсійній справі позивача, як і всі оригінали документів. Також, в листі зазначено, що УПФУ у м. Рубіжному не є правонаступником УПФУ у Ленінському районі м. Луганська, а тому не має правових підстав скасувати це розпорядження; рішення про скасування цього розпорядження та зобов'язання управління здійснити перерахунок раніше призначеної позивачу пенсії можливо лише в судовому порядку.

З довідки від 16 квітня 2014 року № 34-02/223 про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавка за ранг, або кваліфікаційні класи, або класний чин, або спеціальні звання, або дипломатичний ранг, надбавка (винагорода) за вислугу років), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", яка видана Південно-східною державною інспекцією з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України, вбачається, що позивач справді працював на посаді начальника Південно-східної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки заступника Головного державного інспектора з ядерної та радіаційної безпеки України, заробітна плата позивача станом на 15 квітня 2014 року становила 3 412,50 гривень та складалася з: посадового окладу 2 610 гривень; надбавки за ранг (6 ранг) 120 гривень; надбавки за вислугу років (25%) за стаж державної служби 18 років 682,50 гривень.

З довідки від 16 квітня 2014 року № 34-02/224 про складові заробітної плати (за останні 24 календарні місяці роботи або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" вбачається, що надбавки, премії та інші виплати позивачу за період з 01 квітня 2012 року до 31 березня 2014 року становили 130 228,62 гривень: надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи 16 550,08 гривень; премії 66 392,57 гривень; інші виплати 47 285,97 гривень, які складаються з: надбавки державним інспекторам Державної інспекції ядерного регулювання та її територіальних органів згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2008 року № 809 "Про встановлення надбавки за особливі умови роботи державним інспекторам Державної інспекції ядерного регулювання" (809-2008-п) - 25 901,46 гривень; індексації 9 320,91 гривень; матеріальної допомоги 5 220,00 гривень; компенсації за невикористану відпустку 6 843,60 гривень.

У зазначених довідках вказано, що на всі виплати, уключені в довідки, нараховано страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01 січня 2011 року єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; сума заробітної плати на яку нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01 січня 2011 року єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування становить 130 228,62 гривень; довідки видані на підставі особових рахунків, платіжних відомостей або інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального, частково задоволено позовні вимоги. Відповідач наголошує, що у своїй діяльності керується Конституцією України (254к/96-ВР) та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) . Відповідач зазначає, що заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплат раніше призначеної пенсії приймається органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Відповідач наголошує, що чинним законодавством не передбачено перерахунку пенсій. Крім того зазначає, що матеріальна допомога та інші одноразові виплати, які позивач вимагає донарахувати - не входять до складових заробітної плати, а тому законодавчих підстав включати їх до складових заробітної плати немає.

26 грудня 2016 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу відповідача, в якій він просить залишити без задоволення зазначену скаргу, а також просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року змінити в частині визначення: дати, з якої здійснюється перерахунок розміру пенсії позивачу, а саме: змінити дату в шостому абзаці резолютивної частини з 29 грудня 2015 року на 16 квітня 2014 року; дати, з якої виплачується позивачу різниця між перерахованою пенсією і фактично отриманою, а саме: змінити дату в сьомому абзаці резолютивної частини з 29 грудня 2015 року на 16 квітня 2014 року. Крім того, позивач просить залишити постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 серпня 2016 року без змін.

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що він не згодний з ухвалою суду апеляційної інстанції в частині залишення без розгляду його позовних вимог до відповідача про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та виплатити різницю між перерахованою пенсією і фактично отриманою з 16 квітня 2014 року по 28 грудня 2015 року. Також зазначає, що пропущення шестимісячного строку звернення до суду відбулося із поважних причин, і їх поважність була правомірно визнана ухвалою суду першої інстанції від 03 серпня 2016 року. Крім того, зазначає, що залишення судом апеляційної інстанції без розгляду позовних вимог з 16 квітня 2014 року по 28 грудня 2015 року є порушенням статті 3, 8 та 22 Конституції України.

Від відповідача відзиву або заперечення на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З приводу доводів касаційної скарги позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при прийнятті ухвали та постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року щодо залишення без розгляду його позовних вимог з 16 квітня 2014 року по 28 грудня 2015 року та порушенням цим судом його конституційних прав суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 99 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами.

Згідно із частиною п'ятою статті 99 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини першої статті 100 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У відповідності до статті 102 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 03 серпня 2016 року було визнано причини пропуску ОСОБА_2 шестимісячного строку звернення до адміністративного суду поважними.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з позовом до суду позивач звернувся 29 червня 2016 року, хоча ставить питання про порушення свого права з 16 квітня 2014 року.

При постановлені ухвали від 12 жовтня 2016 року щодо залишення без розгляду позовних вимог з 16 квітня 2014 року по 28 грудня 2015 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач про порушення свого права, якщо він вважав його порушеним, повинен був дізнатися при виплаті йому відповідачем щомісячно пенсії.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів Верховного Суду, при цьому зазначає, що позивачем в касаційні скарзі не наводиться жодних обґрунтованих доводів, які б дозволили вважати, що зазначений суд дійшов помилкового висновку щодо наявності поважних причин пропуску позивачем строку на звернення з позовом до суду.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 (v017p710-11) обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя, тому твердження позивача в касаційній скарзі, що оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції про залишення його позовних вимог без розгляду за період з 16 квітня 2014 року по 28 грудня 2018 року у зв'язку із пропуском строку звернення до суду з позовом порушуються його конституційні права суд вважає безпідставними.

Суд касаційної інстанції у цій справі також враховує встановлені судами попередніх інстанцій факти того, що з належною заявою та документами позивач звернувся до відповідача лише 15 січня 2016 року, коли було подано заяву, в якій, зокрема, позивач просив перерахувати розмір призначеної йому пенсії та надав відповідачу оригінали та копії документів, які він подавав до УПФУ в Ленінському районі м. Луганська при призначенні йому пенсії.

З приводу доводів касаційної скарги Управління, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на одержання пенсії державних службовців мають право, зокрема, чоловіки, які досягли віку 62 роки, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 38 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

У статті 2 Закону України "Про оплату праці" визначена структура заробітної плати, яка складається: основна заробітна плата винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці, встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У наказі Державного комітету статистики України "Про затвердження інструкції зі статистики заробітної плати" від 13 січня 2004 року № 5 визначено, що структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, зокрема, до додаткової заробітної плати належать: доплати, надбавки, премії, винагороди, виплати у тому числі компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, суми виплат, пов'язані з індексацією заробітної плати, матеріальна допомога, яка надається всім або більшості працівників, та виплати соціального характеру.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про державну службу", заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплата за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 66 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Аналізуючи вищенаведені положення законів, колегія суддів дійшла висновку, що надбавки, премії, матеріальна допомога та суми виплат, пов'язані з індексацією заробітної плати, та інші виплати тощо, входять до системи оплати праці державних службовців.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються, зокрема: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону; суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум; суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною третьою статті 24 цього Закону.

Таким чином, колегія суддів вважає, що за змістом вище наведених норм законів, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких фактично сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються до заробітку (доходу) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 21-430а11, від 14 травня 2013 року у справі № 21-125а13, від 28 травня 2013 року в справі № 21-97а13, в яких визначено, що отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

При цьому, колегія суддів зазначає, що пенсія позивачу повинна бути перерахована відповідачем згідно Закону України "Про державну службу" з урахуванням всіх виплат, у тому числі інших виплат, які зазначені у довідках від 15 квітня 2014 року № 34-02/223 та від 15 квітня 2014 року № 34-02/224, які видані Південно-східною державною інспекцією з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, який зазначив, що позовні вимоги позивача слід задовольнити частково та визнати протиправними дії УПФУ у місті Рубіжному щодо відмови в перерахунку пенсії та зобов'язати УПФУ у місті Рубіжному, здійснити перерахунок призначеної пенсії з урахуванням всіх складових заробітної плати, зазначених у довідках від 16 квітня 2014 року № 34-02/223 та від 16 квітня 2014 року № 34-02/224, які видані Південно-східною державною інспекцією з ядерної та радіаційної безпеки Державної інспекції ядерного регулювання України, з 29 грудня 2015 року та зобов'язати УПФУ у м. Рубіжному виплатити недоотриману пенсію з 29 грудня 2015, визнати протиправним та скасувати розпорядження УПФУ в Ленінському районі м. Луганська про призначення пенсії позивачу в частині визначення розміру пенсії, а в решті вимог слід відмовити за безпідставністю.

У зв'язку із цим, суд вважає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, правомірно визнав рішення цього суду таким, що прийняте із помилковим застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків цього суду обставинам справи.

Касаційні скарги не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У них також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch V. The United Kingdom " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS V. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі.

Рішення суду апеляційної інстанцій у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягають скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційних скарг їх не спростовують.