5011-5/9552-2012 Про стягнення заборгованості по виплаті лізингових платежів - 15.11.2012 Прийняття

Стягнуто з "Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" 171 207, 26 грн. основного боргу, 5 483, 68 грн. неустойки, 1 090, 82 грн. 3% річних та 3 555, 86 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду м. Києва, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 25.09.2012р. скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 524, ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 189, 198 Господарського кодексу України, п. "г" ч.4 ст. 5 Декрету кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", оскільки, на думку апелянта, у відповідача відсутні будь - які зобов'язання щодо виплати лізингових платежів, а розрахунок є невірним через не зазначення правильного курсу НБУ для Євро, який повинен застосовуватися при розрахунку лізингового платежу для кожного періоду.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2012р. для розгляду справи № 5011-5/9552-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Скрипка І.М., судді - Остапенко О.М., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2012р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.11.2012р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012р. у зв'язку з перебування судді Коршун Н.М. на лікарняному, для розгляду справи № 5011-5/9552-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Скрипка І.М., судді - Остапенко О.М., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012р. колегією суддів в зазначеному складі апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.11.2012р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 15.11.2012р. представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В судове засідання апеляційної інстанції 15.11.2012р. представник позивача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважає можливим розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2007р. між позивачем (лізингодавець) та відповідачем (лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 1137/12/2007 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого лізингодавець зобов'язується придбати в свою власність техніку у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах даного договору.

Відповідно до того ж пункту Договору предметом лізингу є автопричіп 4-х осьовий Мултимакс Multi-N-AUM-18AT-9.20-17.5-2.54, 2008 р.в. з пробігом до 300 км.

В пункті 7.1. Договору сторони визначили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу згідно до п. 7.1.1. Договору.

Згідно з п. 7.1.1. Договору для цілей даного договору вводяться поняття: "Курс 1" -курс, встановлений НБУ для одного Євро на 20.05.2008 р. "Курс 2" - курс, встановлений НБУ для одного Євро на дату, встановлену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток №1) до даного Договору.

Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 135 000,00 "у.е", в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 22 500,00 "у.е", виражена в гривнях України.

Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4. Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку №1 до договору по курсу 1 (п. 2.3. Договору).

Відповідно до п. 7.3 Договору загальна сума лізингових платежів, що підлягає сплаті лізиногоодержувачем лізингодавцю, складає 168 026,85 "у.е", враховуючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна 22 166,67 "у.е".

Згідно з п. 3.1 Договору передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п'яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення по факсу.

Сторонами одночасно з підписанням Договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (Додаток №1 до Договору).

11.06.2008р. на підставі видаткової накладної №РН-0000205 позивач передав, а відповідач в особі Розпорня О.П., що діяв на підставі довіреності НПЛ № 614663 від 09.06.2008р. прийняв предмет лізингу - напівпричіп Мултимакс у кількості однієї одиниці.

30.07.2009р. сторони підписало Додаткову угоду до Договору, якою виклали Графік внесення платежів у новій редакції.

Спір у даній справі виник у зв'язку із невиконанням, на думку позивача, відповідачем грошових зобов'язань за Договором.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України (435-15) , ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Відповідно до ч. 1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по Договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію процентів за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на встановлення в договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Таким чином, положення Договору фінансового лізингу узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм.

Отже, заперечення відповідача про те, що вартість предмету договору лізингу визначено в іноземній валюті - Євро, з огляду на що у нього відсутні зобов'язання зі сплати лізингових платежів, та посилання на те, що вказані обставини свідчать про неукладеність договору, оскільки сторони не досягли домовленості щодо його усіх істотних умов, вірно відхилені місцевим господарським судом як необґрунтовані.

Згідно графіку внесення лізингових платежів (в редакції Додаткової угоди від 30.07.2009 р.) відповідач у період з 20.02.2012 р. по 20.06.2012 р. зобов'язаний був сплатити на користь позивача грошові кошти у розмірі 171 207, 26 грн.

Наданий відповідачем суду підписаний лише ним примірник Акту звірки взаємних розрахунків за період з 21.01.2012р. по 20.06.2012р., відповідно до якого сальдо на користь позивача складає 165 736, 92 грн., без подання доказів, на підставі яких визначено вказану заборгованість, не спростовує розмір заборгованості, заявленої позивачем до стягнення.

Отже, відповідачем доказів на спростування вказаної заборгованості та доказів її погашення, суду не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач не виконує взяті на себе за укладеним з позивачем договором фінансового лізингу зобов'язання зі сплати лізингових платежів, відповідний борг має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

При цьому місцевим господарським судом вірно відхилено клопотання представника відповідача щодо призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи, яке мотивоване виявленими розбіжностями в розрахунках, без їх конкретизації, оскільки відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, судом вірно звернуто увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

У поданому клопотанні відповідачем не було наведено обставин, які, враховуючи предмет спору, потребують з'ясування із застосуванням спеціальних знань в сфері бухгалтерського обліку. Так, розбіжності в сумах заборгованості, визначених позивачем та відповідачем, суд може перевірити на підставі первинних бухгалтерських документів, що підтверджують сплату відповідачем позивачу відповідних платежів, без залучення спеціаліста. Однак, так таких документів до матеріалів справи відповідачем не надано, як і не обґрунтовано складності у їх дослідженні.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Пунктом 8.5 Договору сторони передбачили, що у разі якщо лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язаний її сплатити.

Зі змісту зазначеного пункту Договору вбачається, що за своєю правовою природою неустойка, яку визначили як штрафну санкцію сторони, є пенею.

Позивачем з урахуванням приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) нараховано відповідачу неустойку у розмірі 5 635, 97 грн., розрахунок якої є невірним, оскільки ним не враховано, що починаючи з 23.03.2012 р. ставка НБУ склала 7, 5 %.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. (v_344600-05) з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, проведений місцевим господарським судом, погоджується, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню лише 5 483, 68 грн. пені.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010р.).

Позивач заявлено до стягнення з відповідача 1 090, 82 грн. 3% річних.

Відповідно до розрахунку, проведеного місцевим господарським судом, 3 % річних з простроченої суми, складають 1 102, 13 грн.

Однак, оскільки позивачем не заявлено клопотання про вихід за межі позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі, заявленому позивачем.

Згідно зі ст.ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності у нього основного боргу, а посилання апелянта на порушення судом норм ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 524, ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 189, 198 Господарського кодексу України, п. "г" ч.4 ст. 5 Декрету кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" не ґрунтуються на матеріалах справи та спростовуються доказами, наявними у ній.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо сплати лізингових платежів, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищенаведеного.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у справах щодо даної категорії спору у постанові від 18.07.2012р. у справі № 5011-30/1155-2012, від 18.07.2012р. у справі № 4/299, від 17.07.2012р. у справі № 5011-4/1154-2012, від 19.06.2012р. у справі № 5011-4/1157-2012.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення господарського суду м.Києва від 25.09.2012р. у справі № 5011-5/9552-2012, прийняте із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю, з підстав, викладених у ній, задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду м.Києва від 25.09.2012р. у справі № 5011-5/9552-2012 залишити без задоволення.