19/013-12 Про усунення перешкод у користуванні майном - 29.08.2012 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт Холдинг» звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київхімременерго-БЛП» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорпіон» про усунення перешкод у користуванні майном.

Рішенням господарського суду Київської області від 07.06.2012 у справі № 19/013-12 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Моноліт Холдинг» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, заявник апеляційної скарги посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.

Так, зокрема, позивач вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на докази, що доводять і посвідчують факт незаконного і безпідставного володіння TOB «Київхімременерго-БЛП» належним TOB «Моноліт Холдинг», згідно договору № 1 купівлі-продажу від 28 листопада 2011 року на праві приватної власності, майном (обладнанням: лінією по виробництву неавтоклавних газобетонних блоків), яке чинить перешкоди TOB «Моноліт Холдинг» (вже зверталося раніше в усній і письмовій формі) шляхом не допуску представників, адміністрації TOB «Моноліт Холдинг» в раніше орендовані третьою особою у відповідача приміщення, а саме: частину цеху ЗБІ площею 1354 кв.м., розташованого на території TOB «Київхімременерго-БЛП».

Крім того, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на ст. 387 Цивільного кодексу України та просить суд в силу ст. 16 Цивільного кодексу України (припинення дії що порушує право) усунути перешкоди у користуванні належним йому майном, що, на його думку, включає в себе по своїй правовій природі і витребування майна з чужого незаконного володіння, як передбачає ст. 387 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.07.2012.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2012 у зв'язку з припиненням повноважень судді Поляк О.І. та обранням її на посаду судді Вищого господарського суду України було внесено зміни до складу колегії суддів у даній справі замість судді Поляк О.І. призначено суддю Коротун О.М.

В порядку ст. 77 ГПК України в судовому засіданні, призначеному на 18.07.2012, було оголошено перерву.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх законними та обґрунтованими, через відділ документального забезпечення суду надав клопотання № 29/08-12 від 29.08.2012 про приєднання додаткових доказів, які було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення суду надав відзив б/н від 22.08.2012, в якому заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином.

Враховуючи те, що про дату та час судового засідання учасники апеляційного провадження були повідомлені належним чином, направленими на їх адресу копіями ухвали суду, а також те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, колегія апеляційного господарського суду прийняла рішення про можливість розгляду справи за його відсутності.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України (1798-12) .

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Моноліт Холдинг» (покупець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Скорпіон» (продавець/третя особа) було укладено договір купівлі-продажу № 1 від 28.11.2011, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати та передати у власність покупця виробниче обладнання та техніку, а покупець зобов'язується прийняти виробниче обладнання та техніку і сплатити за них визначену даним договором грошову суму (а.с. 34-39 том 1).

У п. 1.1.1. договору наведений перелік виробничого обладнання та техніки з характеристиками, відповідно до технічних документів (технічні паспорти, умови експлуатації, накладні, сертифікати відповідності і т. ін., які зазначені в додатку № 1), що складають невід'ємну частину даного договору, яке передається (продається) продавцем покупцю.

Відповідно до п. 1.4. договору місцезнаходження товару (орендований майданчик продавця), який знаходиться за адресою: 08623, с. Багрин, Васильківського району Київської області, вул. Київська, 1-Б (виробнича територія ТОВ «Київхімременерго-БЛП»).

Умовами пунктів 4.1., 4.2. договору передбачено, що дата підписання між продавцем і покупцем видаткової накладної на товар є моментом (датою) переходу права власності на товар до покупця. Видаткова накладна видається продавцем покупцю протягом одного дня з моменту отримання коштів, передбачених п. 7.3.1. даного договору.

Згідно п. 5.1. договору товар передається продавцем у строк не пізніше 2 календарних днів з моменту закінчення демонтажу товару на майданчику продавця (п. 1.4. даного договору), однак у будь-якому випадку не пізніше 25 січня 2012 року.

Відповідно до п. 7.1. договору вартість товару за даним договором становить 1 500 000, 00 грн.

Розрахунок за товар здійснюється наступним чином: передплата в сумі 5 000, 00 грн на розрахунковий рахунок продавця протягом 30 календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури від продавця (пп. 7.3.1. договору); протягом двох календарних днів після підписання Акту введення в експлуатацію та закінчення контрольного пуску лінії по виробництву неавтоклавних газобетонних блоків із використанням матеріалів покупця, і забезпеченням випуску кінцевої продукції у кількості не менш 200 кубічних метрів на добу та якістю по міцності стандарту «В2», відповідно до загальноприйнятих стандартів, покупець перераховує 1 450 000, 00 грн на поточний рахунок продавця (пп. 7.3.2. договору).

Крім того, позивачем та третьою особою до договору купівлі-продажу № 1 від 28.11.2011 було підписано Додаток № 1 та Додаток № 2 від 28.11.2011 (а.с. 40-43 том 1).

На виконання умов п. 7.3.1. договору купівлі-продажу № 1 від 28.11.2011, позивач сплатив третій особі 5 000, 00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 14 від 30 листопада 2011 року (а.с. 74 том 1), а ТОВ «Скорпіон», у свою чергу, видало позивачу видаткову накладну № 1 від 30 грудня 2011 року на товар - лінію по виробництву неавтоклавних газобетонних блоків (а.с. 44 том 1).

Таким чином, виходячи з умов п. 4.1. договору, судом першої інстанції встановлено, що з 30.12.2011 власником товару, що є предметом договору купівлі-продажу № 1 від 28.11.2011 є позивач.

Як зазначає позивач, до даного часу товар, власником якого він є та який є предметом укладеного між позивачем і третьою особою договору купівлі-продажу № 1 від 28.11.2011, позивачу від третьої особи не переданий, в зв'язку з тим, що безпідставно знаходиться на території ТОВ «Київхімременерго-БЛП» у раніше орендованих ТОВ «Скорпіон» у ВАТ «Київхімременерго», правонаступником якого є відповідач, за договором оренди №0002/05/02/2008 від 12.02.2008 приміщеннях, а саме: частині цеху ЗБІ площею 1354 кв.м., які знаходяться за адресою: 08623, с. Багрин, Васильківського району Київської області, вул. Київська, 1-Б.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на незаконне та безпідставне заволодіння ТОВ «Київхімременерго-БЛП» належним ТОВ «Моноліт Холдинг» згідно Договору №1 купівлі-продажу від 28.11.2011 на праві приватної власності майном - лінією по виробництву неавтоклавних газобетонних блоків, перешкоджанні позивачу шляхом не допуску представників, адміністрації ТОВ «Моноліт Холдинг» в раніше орендовані третьою особою у відповідача приміщення, а саме: частину цеху ЗБІ площею 1354 кв.м., розташовані на території ТОВ «Київхімременерго-БЛП» для здійснення демонтажу і вивезення належного позивачу майна (лінії по виробництву неавтоклавних газобетонних блоків) з приміщень в яких воно перебуває, у зв'язку з чим просить суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні, належним позивачу майном.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Конституцією України (254к/96-ВР) , зокрема ст. 13, передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності.

Згідно ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Під цивільно - правовим захистом права власності розуміється сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, які застосовуються у зв'язку зі зробленими проти цих прав порушеннями і спрямованих на відновлення чи захист майнових інтересів їхніх власників.

Так, висунута позивачем вимога була про усунення перешкод у користуванні належним йому майном. Даний позов відноситься до негаторного позову.

Цей засіб захисту являє собою вимогу власника або титульного володільця усунути порушення у здійсненні його права, які не пов'язані з позбавленням володіння майном.

Отже, негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має свою річ у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користуватися і розпоряджатися майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Приписами ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Умови щодо обов'язку продавця - ТОВ «Скорпіон» передати товар ТОВ «Моноліт Холдинг» також визначені у п. 6.1. Договору №1 купівлі-продажу від 28.11.2011.

Проте, позивач не звертався до ТОВ «Скорпіон» з вимогою виконати умови договору щодо передачі товару.

В силу ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Даний позов відноситься до віндікаційного позову.

Цей засіб захисту являє собою вимогу власника, що не володіє, до невласника, що незаконно володіє, про вилучення майна в натурі.

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Негаторний та віндікаційний позови відносяться до речових засобів захисту права власності та застосовуються в залежності від підстави володіння спірним майном.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, по позивач хибно ототожнює негаторний та віндікаційний позови, оскільки вимога про усунення перешкоди у здійсненні права користування не може включати в себе вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння, так як це буде суперечити приписам Цивільного кодексу України (435-15) та цивільно-правовим засобам захисту права власності.

Судом першої інстанції вірно було встановлено, що позивачем обрано в якості способу захисту порушених прав - усунення перешкод у користуванні майном, що не підпадає під дію ст. 387 Цивільного кодексу України.

Як було встановлено вище, позивач набув право власності після підписання видаткової накладної № 1 від 30 грудня 2011 року на товар - лінію по виробництву неавтоклавних газобетонних блоків, але спірне майно у володіння йому передано не було, а тому обраний позивачем способи захисту є неналежними, оскільки позивачем не було доведено наявність у нього права володіння, без якого неможливо усунення перешкод у користуванні спірним майном.

Проте колегія суддів звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений права звернутися з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку ст. 387 Цивільного кодексу України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують викладених вище висновків і не містять достатніх підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінюючи докази відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши апеляційну скаргу по суті, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що заявник апеляційної скарги не довів обґрунтованість своїх вимог.

Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Холдинг» на рішення господарського суду Київської області від 07.06.2012 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 07.06.2012 у справі № 19/013-12 підлягає залишенню без змін.