15/034-12 Про стягнення завданих збитків - 22.08.2012 Прийняття

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, заявник апеляційної скарги посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.

Так, зокрема, позивач вказує, що судом першої інстанції безпідставно не була прийнята до уваги ухвала господарського суду Київської області від 29.11.2007 у справі № 13/391-07, якою за заявою останнього були вжиті заходи забезпечення позову щодо заборони TOB «Технополіс-1» у том числі в робочі години крамниць перешкоджати доступу представників банку на робочі місця, що були облаштовані у крамницях для обслуговування клієнтів та чинити перешкоди у виконанні ними їх посадових обов'язків. При цьому суд посилався на договір про співробітництво та договір суборенди, що були укладені сторонами, як на підстави для вжиття заходів забезпечення позову, тобто вважав їх чинними та такими, строк дії яких не закінчується. Таким чином, вказана ухвала підтверджує факт невиконання відповідачем умов договорів про співпрацю та про суборенду, оскільки в іншому разі були б відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, на думку позивача, суд першої інстанції грубо порушив ст. 38 ГПК України при відмові позивачу у витребуванні у відповідача доказів, які мають значення для вирішення спору щодо надання доказів про кредитування клієнтів відповідача іншими банками в спірний період.

Також заявник вважає, що суд безпідставно двічі відмовив йому у призначенні судової економічної експертизи, порушивши ст.ст. 41, 42 ГПК України, оскільки правовідносини у справі дійсно потребують спеціальних знань. Про це свідчить навіть та обставина, що суд, посилаючись на умови договору про співпрацю, прийшов до неправильних висновків про черговість виконання зобов'язання сторонами, також прийшов до неправильних висновків про процедуру кредитування, про що свідчать висновки щодо рахунків-фактур.

Згідно відмітки інформаційно - статистичного відділу Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012 проведено автоматичний розподіл справи № 15/034-12 та передано її на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Рудченко С.Г. (доповідач), судді: Поляк О.І., Кропивна Л.В.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 у зв'язку з припиненням повноважень судді Поляк О.І. та обранням її на посаду судді Вищого господарського суду України було внесено зміни до складу колегії суддів у даній справі замість судді Поляк О.І. призначено суддю Синиці О.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд на 22.08.2012 за участю уповноважених представників сторін.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2012 змінено склад колегії суду у справі і справа розглядається у складі колегії: головуючого судді Рудченка С.Г., суддів Мальченко А.О. та Буравльова С.І.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх законними та обґрунтованими.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення надав відзив б/н, б/д, в якому заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

До початку розгляду справи позивачем було подано клопотання б/н від 21.08.2012 про призначення судової економічної експертизи та клопотання б/н від 21.08.2012 про витребування доказів, в задоволенні яких судовою колегією було відмовлено з огляду на їх безпідставність.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України (1798-12) .

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (позивач/суборендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» (відповідач/орендар) було укладено договір суборенди № П-01/12.2006 від 30.11.2006, відповідно до умов якого орендар передає, а суборендар приймає в тимчасове платне користування наступне майно, а саме: нежитлові приміщення в нежитлових будинках згідно додатку № 1 (об'єкти) у відповідності до план-схем, що є невід'ємними частинами даного договору та в об'єктах (згідно додатку № 1 до договору) обладнання робочого місця для працівника суборендаря (меблі), яке включає в себе стіл, тумбу, два стільці ІSО, крісло «Престиж» (а.с. 33-37 том 1).

Згідно п. 2.2 договору орендовані торгові площі будуть використовуватися суборендарем для здійснення господарської діяльності, а саме розміщення пункту обслуговування клієнтів для надання кредитів.

Відповідно до 7.1 договору сторони домовилися, що даний договір набирає юридичної сили з моменту його підписання і діє до 30.10.2007. У разі якщо не пізніше 1 місяця до закінчення дії договору жодна із сторін не повідомить про припинення його дії іншу сторону він вважається продовженим на тих самих умовах на строк встановлений при укладанні договору.

01.12.2006 між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (позивач/банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» (відповідач/продавець) було укладено договір про співпрацю № ПБ-ТП 01/12/2006, предметом якого є встановлення загальних принципів взаємовигідного співробітництва сторін по впровадженню банківських послуг, що спрямовані на об'єднання зусиль по підвищенню обсягу продаж продавцем товарів та послуг клієнтам в кредит (а.с. 38-41 том 1).

Пунктами 2.1.1, 2.1.2 договору передбачено, продавець зобов'язується надавати інформацію, направлену на залучення зацікавлених осіб (клієнтів) в послугах банку з кредитування, організовує придбання клієнтом у нього товарів за рахунок наданого банком кредиту для оплати клієнтом таких товарів. Для цього банк надає продавцю необхідну рекламу продукцію, ознайомлює працівників продавця з умовами кредитування. За допомогою надання банком кредиту, продавець зобов'язується реалізовувати клієнтам товар в магазинах згідно додатку № 1 на наступних умовах: за згодою клієнта придбати товар в кредит, продавець надає йому інформацію про товар; виписує рахунок-фактуру для оплати вибраного товару, який діє протягом трьох банківських днів, включаючи день виписки рахунку-фактури.

Відповідно до п.п. 2.3.1, 2.3.2 договору банк зобов'язується вчасно надавати продавцю рекламні, інформаційні та інші матеріали, необхідні для здійснення діяльності по залученню фізичних осіб для придбання товарів в кредит, а також проводити інформаційно-консультаційні послуги для працівників продавця з цих питань. У випадку згоди банку на надання кредиту, клієнт та банк укладають кредитний договір (кредитно-заставний договір) з умовою перерахування коштів продавцю в оплату товару, протягом дії рахунку-фактури.

Пунктом 2.3.4 договору банк зобов'язався здійснювати оплату в безготівковій формі на рахунок продавця на протязі двох банківських днів з дня передачі товару клієнту, що підтверджується підписаною клієнтом видатковою накладною.

Сторонами підписано додаток № 1 до договору про співпрацю № ПБ-ТП 01/12/2006 від 01.12.2006 «Перелік магазинів продавця» (а.с. 42).

Сторонами з 31.01.2007 по 14.09.2007 були укладені додаткові угоди №№ 1-9, якими сторони домовилися проводити спільні акції та доповнили перелік магазинів продавця (а.с. 57-65 том 2).

В обґрунтування позовних вимог банк посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору суборенди № П-01/12.2006 від 30.11.2006 та договору про співпрацю № ПБ-ТП 01/12/2006 від 01.12.2006, що полягало в умисному невиконанні обов`язку по направленню клієнтів до працівників позивача, умисному невиданні рахунків-фактур, бездіяльності щодо організації придбання клієнтом товарів за рахунок наданого позивачем кредиту, умисному направленні ТОВ «Технополіс-1» клієнтів для кредитування до працівників інших банків. Порушення відповідачем зобов`язань за зазначеними договорами, на думку позивача, підтверджується об`ємами видач кредитів банком у мережах ТОВ «Технополіс-1» з січня 2007 року по 26.12.2008 року, що спричинило настання значних збитків, а саме неодержаний прибуток, що складає 6 817 734, 21 грн (розрахунок неодержаного прибутку зроблений з врахуванням сезонних коливань об`ємів продажу товарів у мережі ТОВ «Технополіс-1» за формулою: Прибуток = Валовий доход - вартість ресурсів - видатки на оплату праці - видатки на оренду = 19 138 255, 58 - 8 401 228, 44 - 3 421 235, 43 - 230 300, 09 = 6 817 734, 21 грн), який банк міг отримати у разі кредитування клієнтів ТОВ «Технополіс-1» за звичайних обставин, тобто при належному виконанні відповідачем своїх зобов`язань за вказаними договорами, у зв'язку з чим просить стягнути вказану суму.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків можливо лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка, наявність збитків, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків, наявність вини. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно п. 4.1 договору про співпрацю № ПБ-ТП 01/12/2006 він набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє протягом одного року. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не виступила з ініціативою про припинення його дії договір продовжує діяти на тих же умовах протягом такого ж періоду.

Судом першої інстанції було встановлено, що листом № 1/813 від 25.10.2007 ТОВ «Технополіс-1» повторно повідомив ЗАТ КБ «Приватбанк», що воно має намір розірвати з 01.12.2007 договір про співпрацю № ПБ-ТП 01/12/2006 від 01.12.2006 відповідно до п. 4.1 договору (а.с. 43 том 2).

Листом № 1/836 від 02.11.2007 відповідач повідомив позивача, що у зв`язку з тим, що з 01.12.2007 сторони розривають договір про співпрацю № ПБ-ТП 01/12/2006 від 01.12.2006, товариством з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» буде недоцільно надавати банку з 01.12.2007 у тимчасове користування орендоване майно за договором суборенди № П-01/12.2006 від 30.11.2006.

Таким чином, заперечення проти продовження строку дії договору про співпрацю були висловленні продавцем (відповідачем) за місяць до закінчення терміну дії договору відповідно до умов п. 4.1 договору.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Київської області від 16.12.2008 у справі № 13/391-07 позов ЗАТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Технополіс-1» про визнання частково недійсним та продовженими договору про співпрацю № ПБ-ТП01/12/2006 від 01.12.2006 та договору суборенди №П-01/12.2006 від 30.11.2006 (первісний позов) було залишено без розгляду (а.с. 47-52 том 1).

За таких обставин, враховуючи відсутність судового рішення, яким була розглянута зазначена позовна вимога, та рішення, в якому при розгляді іншого спору між тими ж сторонами був встановлений факт щодо терміну дії договору про співпрацю № ПБ-ТП01/12/2006 від 01.12.2006, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції щодо помилковості твердження позивача про те, що договір про співпрацю № ПБ-ТП 01/12/2006 від 01.12.2006, був чинним до 26.12.2008.

Крім того, оскільки виконання умов договору про співпрацю № ПБ-ТП 01/12/2006 від 01.12.2006 після 01.12.2007 відбувалося на підставі ухвали господарського суду Київської області від 29.11.2007 про забезпечення позову, судом першої інстанції вірно було встановлено, що відповідачем було дотримано вимоги п. 4.1 договору щодо повідомлення позивача про небажання продовжувати строк дії договору, а тому останній є таким, що припинив свою дію з 01.12.2007 відповідно до умов п. 4.1 договору.

Між тим, рішенням суду від 16.12.2008 у справі № 13/391-07 задоволено зустрічний позов ТОВ «Технополіс-1» та розірвано договір суборенди № П-01/12.2006 від 30.11.2006, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Технополіс-1». Договір розірвано судом на підставі ст. 651 ЦК України у зв`язку з істотним порушенням ЗАТ КБ «Приватбанк» умов договору. Судом встановлено, що за період з грудня 2006 року по жовтень 2007 року орендна плата ЗАТ КБ «Приватбанк» не вносилась у строки, передбачені договором.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2011, яке набрало законної сили, у справі № 5005/4184/2011(П32/3567-09 (П18/2358-09) за позовом ТОВ «Технополіс-1» до ЗАТ КБ «Приватбанк» про стягнення 316205,69 грн також встановлено факт невиконання відповідачем зобов`язання щодо сплати орендної плати та стягнуто останню у сумі 199 124, 09 грн за період з 05.12.2007 по 26.12.2008 з ЗАТ КБ «Приватбанк» на користь ТОВ «Технополіс-1».

Факти, встановлені зазначеними рішеннями суду, відповідно до ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення при розгляді даної справи.

Таким чином, факти, встановлені рішеннями у справах № 13/391-07 та № 5005/4184/2011(П32/3567-09 (П18/2358-09), підтверджують неналежне виконання саме позивачем своїх зобов`язань за договором суборенди № П-01/12.2006 від 30.11.2006.

Доказів неналежного виконання відповідачем умов договору суборенди № П-01/12.2006 від 30.11.2006 матеріали справи не містять.

Позивач стверджує, що неналежне виконання відповідачем договору про співпрацю № ПБ-ТП 01/12/2006 від 01.12.2006 підтверджується умисним направленням ТОВ «Технополіс-1» клієнтів для кредитування до працівників інших банків, проте докази умисного направлення ТОВ «Технополіс-1» клієнтів для кредитування до працівників інших банків відсутні в матеріалах справи.

Твердження позивача про те, що підтвердженням умисного направлення ТОВ «Технополіс-1» клієнтів для кредитування до працівників інших банків є надання клієнту рухунку-фактури для оплати вибраного товару, є безпідставним, оскільки він не містить інформації про фінансову установу (банк), до якої одержувачу (платнику) товару слід звернутися для отримання кредиту.

Так, дійсно, надання відповідачем клієнту рахунку-фактури є обов'язковою умовою для кредитування, банк без цієї дії відповідача не має можливості здійснювати подальші дії за договором про співпрацю та кредитувати клієнтів, проте виписка рахунку-фактури може відбуватися й на вимогу покупця, враховуючи те, що умовами договору про співпрацю № ПБ-ТП 01/12/2006 від 01.12.2006 не заборонено відповідачу укладати договори про співпрацю з іншими фінансовими установами.

Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Дослідивши вищевикладене в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведений факт вчинення відповідачем правопорушення та завдання збитків на суму 6 817 734, 21 грн.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 (v0006600-12) «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення господарського суду Київської області від 13.06.2012 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 13.06.2012 у справі № 15/034-12 підлягає залишенню без змін.