Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Корсакової Г.В.

Тарасенко К.В.

за участю представників сторін:

від позивача не з'явився;

від відповідача не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу

Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.07.2012р. (дата підписання повного тексту рішення 07.07.2012р.)

справа №5011-61/5441-2012 (суддя Івченко А.М.)

за позовом Державного підприємства Харківський машинобудівний завод "ФЕД"

до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

про стягнення 3962385,76 грн.

Державне підприємство Харківський машинобудівний завод "ФЕД" (далі - позивач) в квітні 2012 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 4683457,23 грн., у тому числі: 4365016,64 грн. - суму основного боргу, 197720,02 грн. - суму пені, 84894,67 грн. - 3% річних за користування чужими коштами, 35825,90 грн. інфляційного збільшення, а також 64380,00 грн. суми судового збору.

В судовому засіданні 20.06.2012 представник позивача надав на розгляд суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 3 962 385 грн. 76 коп. ( 3 565 016 грн. 84 коп. - основного боргу, 232 695 грн. 41 коп. -пені, 110 300 грн. 95 коп. -3 % річних, 54 372 грн. 76 коп. -суму інфляційного збільшення та суму судового збору).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2012р. у справі №5011-61/5441-2012 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3565016,64 грн. - основного боргу, 232695,41 грн. пені, 110300,95 грн. - 3% річних, 54372,76 грн. інфляційних та 64380,00 грн. - судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд змінити рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2012р. у справі №5011-61/5441-2012 в частині стягнення пені, зменшивши її розмір на 50%.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2012р. у справі №5011-61/5441-2012, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2012р. "Про зміну складу колегії суддів" в зв'язку з виробничою необхідністю було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 5011-61/5441-2012 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Корсакової Г.В., Тарасенко К.В.

Представники сторін в засідання Київського апеляційного господарського суду 20.08.2012р. не з'явилися, були належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2012р.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 (v_482600-08) "Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року).

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони не скористалися належними їм процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 20.08.2012р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2012р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту Україна "Укрзалізничпостач" (замовник) та Державним підприємством "Харківський машинобудівний завод "ФЕД" (постачальник) був укладений договір поставки: № ЦХП-03-02211-01 від 04.05.2011р. (далі - договір), предметом якого відповідно до п. 1.1 договору є зобов'язання постачальника поставити та передати у власність, а замовника прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації до договору.

Відповідно до п. 5.2. договору поставка продукції проводиться партіями, тільки після письмової рознарядки відповідача, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності відповідача до прийому продукції. Кожна партія продукції постачається протягом 60 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

Згідно п. 5.3 договору визначено, що датою поставки продукції вважається дата приймання продукції відповідачем на матеріальному складі ДП "Укрзалізничпростач" у м. Фастові, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною або Актом прийому-передачі і довіреністю.

Після готовності продукції до відвантаження, позивач направляє відповідачеві факсом наступні документи: рахунок-фактуру, податкову-накладну, видаткову-накладну або акт прийому-передачі, документи, що підтверджують якість продукції (п. 5.4 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником на протязі 75 (семидесяти п'яти) банківських днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно п.5.2 договору.

На виконання умов договору позивач, після кожної поставленої партії продукції, яку супроводжувала належним чином оформлена видаткова накладна, направляв відповідачеві рахунки-фактури.

Всього за спірним договором відповідачеві було направлено рахунків-фактур на загальну суму 12 715 016,64 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та рахунками-фактурами.

Так, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи відповідач частково оплатив товари за спірним договором в загальному розмірі 9 150 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 3565016,64 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушень зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 10.6 договору встановлено, що в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення.

Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" (v_344600-05) ).

Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок суми пені, погоджується з розрахунком суду першої інстанції, що пеня підлягає стягненню в сумі 232695,41 грн., а отже не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції не правомірно відмовив у задоволенні клопотанні про зменшення суми штрафних санкцій, які були заявлені позивачем до стягнення на 50%, з огляду на наступне..

Так, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач у своєму клопотанні, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проте, з наявних матеріалів справи, суд апеляційної інстанції не вбачає обставин, які наведені у ч.3 ст. 351 Цивільного кодексу України, а отже і підстав для задоволення вказаного клопотанням.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунки позивача, які відповідають вимогам закону, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми в розмірі 110 300,95 грн. та 54 372,76 грн. -індексу інфляції правомірно були визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягали задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, в даному випадку, апелянт, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

З огляду на встановлене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач", залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2012р. у справі №5011-61/5441-2012- залишити без змін.

3. Матеріали справи №5011-61/5441-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.