17/465 Про розірвання кредитного договору, відшкодування збитків та упущеної вигоди - 30.05.2012 Прийняття

Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.02.2012р. позов задоволено частково. Розірвано в судовому порядку кредитний договір № 49.8.2/25/2008-КЛТ, укладений між ТОВ "Оріяна Шіп Ярд" та Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" 08.09.2009 року.

Присуджено до стягнення з ПАТ "Кредитпромбанк" на користь ТОВ "Оріяна Шіп Ярд" суму спричинених збитків 3 454 696,90 грн., з яких сума реальних збитків складає 1 444 783,90 грн., сума неодержаного прибутку (втраченої вигоди) - 2 009 913,93 грн., судові витрати в сумі 25 085, 00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 152,90 грн.

В іншій частині позовних вимог відмолено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача, проти викладених в апеляційній скарзі доводів, заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причина суду не відома. Враховуючи вимоги ст. 102 ГПК України, наявність у матеріалах справи поштового повідомлення про отримання ухвали суду про призначення справи до розгляду, відсутність клопотань, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 08.09.2008 сторонами укладено кредитний договір № 49.8.2/25/2008-КЛТ, за умовами якого кредит надано для фінансування завершення будівництва яхтового центру «Оріяна». За умовами договору кредит надається у національній валюті України гривні, та/або в доларах США з повною або частковою конвертацією у гривню у межах суми, еквівалентної 1 390 000,00 доларів США.

Виконання зобов'язань за кредитним договором було забезпечено позичальником шляхом укладення іпотечних договорів № 49.12/25/І 415/2008 від 08.09.2008р. та № 49.12/25/І 390/2008 від 08.09.2008 (надалі - іпотечні договори), і передачі відповідачу в іпотеку майна та майнових прав позивача на загальну суму 13 606 048,00 грн.

На виконання умов кредитного договору та додаткової угоди до нього № 1 від 08.09.2008 року відповідач надав позивачу суму кредиту (перший транш) у розмірі 300 000,00 доларів США з повною конвертацією у гривню, що склало на дату надання траншу 1 455 240,00 грн. для здійснення ТОВ «Оріяна Шіп Ярд» передплати ТОВ «АНД» за виконання будівельних робіт згідно договору на будівництво № 22 від 24.06.2008р. (надалі -договір на будівництво № 22).

Відповідно до ст. ст. 525- 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про розірвання кредитного договору, відшкодування збитків та упущеної вигоди мотивуючи вимоги тим, що другій транш отриманий не був, в наслідок неправомірних дій відповідача з ненадання чергового траншу кредитних коштів для фінансування будівництва яхтового центру завдано матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди у сумі 5 034 723,37 гривень, які підлягають стягненню з відповідача та спричинено моральну шкоду в сумі 50 000 гривень, яку відповідачу необхідно відшкодувати разом з вартістю послуг адвоката в сумі 392 005,00 гривень.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що порушення зобов'язань з боку Банку знайшли підтвердження у справах № 13/471 № 4/290, яке відповідно до ст. 35 ГПК України не потребує доказування при розгляді даної справи. Так, судовими інстанціями при розгляді справ було встановлено, що факт неналежного виконання зобов'язань відповідача за цим же кредитним договором перед ТОВ «Оріяна Шіп Ярд» щодо не укладення додаткової угоди № 2 та ненадання позичальнику чергового траншу кредиту, тобто судовим рішенням встановлено, що в діях ПАТ «Кредитпромбанк» мала місце прострочка кредитора, передбачена ст. 613 ЦК України. Вказані обставини є підставою для розірвання кредитного договору, а враховуючи те, що позивач направив Банку пропозицію щодо дострокового розірвання договору, ненадання у встановлені строки відповіді відповідача на пропозицію, фактичну відмову у наданні другого траншу відповідно кредитного договору, суд першої інстанції вимоги позивача щодо розірвання кредитного договору у зв'язку із істотним порушенням договору з боку відповідача визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, господарський суд вважає беззаперечним факт наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та спричиненою позивачу матеріальною шкодою, оскільки саме в результаті неправомірних дій відповідача настали негативні наслідки для позивача. Так, неправомірна відмова відповідача від надання коштів за кредитним договором позбавила позивача можливості продовжити будівництво Яхтового центру та призвела до невідворотних наслідків у вигляді руйнування вже збудованих конструкцій, спричинила необхідність понесення додаткових витрат на демонтаж та відновлення зазначених конструктивних елементів об'єкту будівництва та інше. Отже, задовольнив вимоги про стягнення 3 454 696,90грн. збитків та неодержаного прибутку(втрачена вигода).

Між тим, відхилив вимоги про повернення надлишково сплачених за кредитом відсотків, які в умовах наявності прострочення кредитора, могли не сплачуватись на користь кредитора, що прострочив -відповідача, як суми прямих (реальних) збитків в сумі еквівалентній 53 865,22 доларів США, що складає 423 371,20 грн. зазначивши, що діюче законодавство передбачає право боржника не сплачувати відсотки за грошовим зобов'язанням, за яким прострочив кредитор, однак, законом не встановлено зобов'язання для кредитора повернути боржнику добровільно сплачені останнім відсотки. А також, не доведеність факту спричинення моральної шкоди у заявленому розмірі 50 000,00 грн..

Заперечуючи проти рішення в повному обсязі, Банк звертає увагу апеляційного суду на те, що неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною, між тим, Банк не надавав згоду позивачеві на укладання попередніх договорів оренди нерухомого майна, що перебуває в іпотеці банка, тому позивач не мав права розраховувати на отримання прибутку. Крім того, позивач не є власником корпусів яхтового центру, а лише будівельних матеріалів тому, взагалі, не може претендувати на відшкодування збитків.

Господарський суд однобоко підійшов до оцінювання доказів, так як не прийняв до уваги судові рішення № 45/74, № 14/66 якими встановлено, що попередні договори не породжують жодних майнових правовідносин між його сторонами, тому збитки на підставі попередніх договорів, не можуть бути задоволені.

Крім того, недостатня ясність про причини виникнення пошкоджень та дефектів в конструкціях незавершеного будівництва є підставою для призначення додаткової судової експертизи, але судом першої інстанції цього зроблено не було. Це призвело до того, що не було з'ясована можливість руйнування в наслідок неналежної якості проектування, монтажу та експлуатації з боку позивача, враховуючи, що об'єкт будівництва законсервований не був.

Протиправно застосовано пеню та штраф одночасно за одно і те же саме порушення, що не відповідає приписам діючого законодавства, а нарахована пеня перевищує законодавчо встановлений розмір, що є неприпустимим.

Договори з ТОВ «АНД» на адресу Банку не надсилались, як наслідок дія договорів направлена на отримання результатів в майбутньому, тому не можуть бути предметом судового розгляду та досліджені в якості доказів у справи. Та навпаки, договір надання правовій допомоги не вказує на вид та характер юридичних послуг, що виключає їх включення до складу судових витрат.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 651 ЦК встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 188 Господарського кодексу України, якою визначено порядок зміни та розірвання господарських договорів, передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Заяви позивача ( а.с. 129-139т.1) про видачу чергового траншу кредиту в сумі 1 090 000 доларів США на фінансування завершення будівництва яхтового розважального центру залишені Банком без відповіді, а вимоги про надання коштів, відповідно укладеного кредитного договору - без виконання.

На підставі зібраних доказів суд першої інстанції правильно визнав, що внаслідок невиконання умов договору Банком позивач змушений зупинити будівництво центру, що призвело до порушення зобов'язань перед третіми особами, нести додаткові збитки, так як залучати додаткові інвестиції та фінансування не в змозі, тим самим значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладанні кредитного договору, що є істотним порушенням і підставою для розірвання договору згідно з частиною другою статті 651 ЦК України. Безпідставна відмова Банку у наданні другого траншу за кредитним договором знайшла підтвердження при розгляді справи № 13/471 в господарському суді, рішення якого постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2010р. залишено в силі. На виконання рішення виданий наказ, який з 2010 року знаходиться на примусовому виконанні у виконавчої службі.

Заперечення відповідача про те, що позивач безпідставно укладав договори оренди на приміщення, власником яких не є, отримував кошти, та в подальшому відніс їх на збитки не приймаються до уваги в зв'язку з наступним.

Згідно із ст. 575 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається такий вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні заставодавця або третьої особи. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Предметом іпотеки згідно із положенням частини другої статті 5 Закону України «Про іпотеку» може виступати як нерухоме майно, зокрема, якщо його будівництво ще не завершено, але яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець при укладенні договору може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому, так і майнові права на нерухоме майно, які можуть бути відчужені іпотекодавцем і на які може бути звернено стягнення.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про іпотеку» частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Згідно до прямої вказівки закону (стаття 12 Закону України «Про іпотеку») окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя. Так, правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Між тим, судова колегія не знайшла в матеріалах справи жодного договору оренди приміщень, лише договори про наміри, які в свою чергу укладені з урахуванням приписів іпотечного договору, укладеного між позивачем та відповідачем. Крім того, кредитний та іпотечний договори не містять заборони для позивача на укладання попередніх договорів, з оренди приміщень на майбутнє.

Колегія суддів також бере до уваги, що Банк-як іпотекодержатель не має жодних прав на місця для стоянки яхт, оскільки майнові права на будівництво яхтового центру, відповідно проектної документації а саме: адміністративно-побутовий та спортивно-розважальний корпуси, сервісний центр, огорожа, вимощення, підпірні стіни, сходи знаходяться на земельної ділянці, не містять посилань на місця для стоянки суден, розташованих на водної гладі.

Таким чином, заперечення відповідача, з посиланням на судові рішення № 45/74, № 14/66 якими встановлено, що попередні договори не породжують жодних майнових правовідносин між його сторонами, є безпідставними.

Згідно із ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Згідно з частиною першою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.

Між тим, необґрунтоване ухиляння Банку від виконання кредитного договору в частині надання наступного траншу, призвело до того, що позивач у встановлені строки не розпочав та не закінчив будівництво розважального центру, розраховував на отримання прибутку відповідно до попередніх договорів, змушений сплачувати третім сторонам штрафні санкції, за прострочення виконання зобов'язань, встановлених попереднім договором.

Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При вирішенні позову про стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів через несвоєчасне виконання банком кредитних зобов'язань (неперерахування кредитного траншу) слід враховувати зміст ст. ст. 611, 623 ЦК України, згідно з якими у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків; боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 2 постанови від 27.03.92 за N 6 (v0006700-92) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Так, судом першої інстанції встановлено, і апеляційна інстанція погоджується з даними висновками про наявність чотирьох умов:неналежне виконання укладеного сторонами кредитного договору, Банк ухиляється від виконання рішення господарського суду № 13/471 щодо зобов'язання укласти з позивачем додаткової угоди до кредитного договору з надання другого траншу, наявність та реальність можливості одержання прибутку та його розміру; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку тобто прямої залежності витрат, здійснених позивачем від бездіяльності відповідача.

З урахуванням наведеного та згідно зі ст. 22 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків є наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. Оскільки встановлена правомірність дій банку при відмові у наданні чергового кредитного траншу, то настає цивільно-правова відповідальність для банка, тому вимоги про стягнення матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди, з розрахунку господарського суду є підставними.

Безпідставними є посилання відповідача на те, що руйнування об'єкту сталося з причин нездійснення позивачем консервації об'єкту, оскільки позивач розраховував на отримання кредитних коштів за кредитним договором, мав наміри на закінчення будівництва у строки, передбачені договором будівельного підряду, укладеного з ТОВ «АНД». Між тим, відповідач безпідставно не надавав відповіді на вимогу з надання наступного траншу, що виключало у позивача необхідність з консервації об'єкту на наявність активної переписки останього.

Колегія суддів погоджується, що вимоги позивача про стягнення збитків у вигляді сплачених процентів за користування кредитними коштами та моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки слід керуватись положенням ч. 1 ст. 1050 ЦК та виходити з того, що стягнення сум (процентів) за ст. 1048 ЦК є платою (винагородою) за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК - заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Однією з істотних умов укладання кредитного договору, яка має бути чітко виписана в договорі та на яку суд повинен звертати увагу, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит. Проценти, сплачувані позичальником за користування кредитом, за своїм характером є встановленою договором платою за користування грошовими коштами, а не неустойкою, яка є не тільки способом забезпечення виконання зобов'язань, а також й однією з форм цивільно-правової відповідальності.

Щодо судових витрат, то відповідач не звернув уваги на те, що господарський суд відмовив позивачеві у задоволенні вимог про стягнення коштів у вигляді адвокатських послуг, в зв'язку з недоведеністю.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.76 N 11 (v0011700-76) «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.