5023/076/12 Про стягнення заборгованості по відшкодуванню земельного податку та розірвання договору оренди нежитлової будівлі - 21.03.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 836 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 07.02.2012 року у справі № 5023/076/12

за позовом Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", м. Харків,

до Приватного підприємства з іноземними інвестиціями "Самір Інтернейшенел Трейд Анд Сервіс Сентре", м. Харків,

про стягнення коштів у розмірі 29752,55 грн. та розірвання договору оренди,

До господарського суду Харківської області звернувся Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" з позовом до Приватного підприємства з іноземними інвестиціями "Самір Інтернейшенел Трейд Анд Сервіс Сентре" про стягнення 29752,55 грн. заборгованості з відшкодування земельного податку за укладеним між позивачем та відповідачем договором оренди № 44 від 01.09.1997 року нежитлової будівлі загальною площею 2411,0 кв. м по вул. Артема, 48-а міста Харкова та про розірвання цього договору.

24.01.2012 року до канцелярії господарського суду Харківської області представник позивача надав заяву про припинення провадження у справі в частині стягнення заборгованості.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.02.2012 р. у справі № 5023/076/12 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено частково.

Припинено провадження у справі в частині стягнення 26752,55 грн. заборгованості з відшкодування земельного податку на підставі пункту 1.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Стягнуто з Приватного підприємства з іноземними інвестиціями "Самір Інтернейшенел Трейд Анд Сервіс Сентре" на користь Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" 1279,59 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погоджується, вважає, що його незаконним та необґрунтованим в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу. Просить скасувати оскаржуване ним рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що позивач звернувся до суду 27.12.2011 року шляхом направлення позову поштовою кореспонденцією, що підтверджується реєстром цінних листів від 27.12.2011 року та описом вкладення до цінного листа від 27.12.2011 року, тоді як місцевий господарський суд при відмові в позові в частині стягнення 3000,00 грн. посилався на те, що позивач сплатив вказану суму платіжним доручення № 511 від 27.12.2011 року до подачі відповідного позову до суду.

Також вказує на те, що відповідач систематично допускав порушення свого зобов'язання щодо своєчасності проведення оплати орендної плати, що є підставою для розірвання договру оренди.

При цьому позивач вказує на те, що згідно з довідкою за період з 01.01.2011 року по 15.12.2011 року відповідачем сума орендної плати за січень 2011 року була сплачена у повному обсязі лише 11 березня 2011 року (у той час, коли мала бути оплачена до 15.02.2011 року),за лютий 2011 року - 23.03.2011 року, за березень - 17.05.2011 року, за квітень - 31.05.2011 року, за червень 2011 року - 28.07.2011 року, за вересень 2011 року - 28.10.2011 року, за жовтень 2011 року - 07.12.2011 року.

Крім того, зазначає, що відповідач протягом тривалого часу неналежним чином виконував свої зобов'язання по сплаті земельного податку, допускаючи виникнення в зв'язку з цим заборгованості. Так, як зазначає позивач, згідно з розрахунку заборгованості земельного податку, що міститься у матеріалах справи, станом на 01.01.2010 року заборгованість зі сплати земельного податку складала 2262, 98 грн., станом на 01.01.2011 року - 56 112, 41 грн., станом на 28.10.2011 року - 61009, 93 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2012 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 21.03.2012 року на 12:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні 21.03.2012 року підтримав апеляційну скаргу.

Відповідач у судовому засіданні 21.03.2012 року проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 01 вересня 1997 року між Національним технічним університетом "Харківський політехнічний інститут", орендодавцем, та Приватним підприємством з іноземними інвестиціями "Самір Інтернейшенел Трейд Анд Сервіс Сентре", орендарем, було укладено договір оренди №44 (договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю в тимчасове платне користування (з метою розміщення офісу, косметичного кабінету кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи та проведення виставок непродовольчих товарів без здійснення торгівлі та здійснення інших видів підприємницької діяльності) майно - нежитлову двоповерхову будівлю загальною площею 2411 кв. метра, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Артема,48-А

За вимогами статті 797 Цивільного кодексу України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди, складається з плати за користування нею і плати за користування земельної ділянкою.

Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна.

Пунктами 3.1, 3.2, договору оренди передбачено, що вартість обєкту оренди визначається на підставі акту оцінки вартості майна і складає 643000,00 грн.,

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (786-95-п) (надалі Методика) зі змінами до Методики, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006р №1846 (1846-2006-п) і становить без ПДВ за базовий місяць перерахунку оренди (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) -березень 2010р.- 24647,05 грн (двадцять чотири тисячі шістсот сорок сім гривень 05 коп). Орендна плата за перший місяць перерахунку - травень 2010р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць перерахунку на індекс інфляції за квітень - травень 2010р.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання оплати оренди державного майна" від 25 березня 2009р. №316 (316-2009-п) зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2009 року. №1341 (1341-2009-п) , тимчасове зниження орендних ставок за оренду нерухомого державного майна у розмірі 45 відсотків встановленого обсягу застосовується при розрахунку орендної плати до 01 січня 2011 року.

Для розрахунку орендної плати за травень 2010 р. необхідно базову перераховану орендну плату за березень 2010р. у розмірі 11091,17 грн. (100%) скоригувати на індекс інфляції за квітень-травень 2010 року.

З 1 січня 2011 року поновлюється розрахунок орендної плати відповідно до умов договору оренди.

Згідно з пунктами 3.3, 3.4 договору оренди орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісячно на протязі 15 календарних днів наступного місяця, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується їм самостійно.

Пунктом 4.6 договору встановлено, що орендар зобовязаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до умов пунктів 3.1 та 5.1.2. договору оренди щомісячну орендну плату відповідач повинен сплачувати своєчасно, не пізніше 5-го числа місяця наступного за розрахунковим (згідно з додатковою угодою від 01.02.2000р. не пізніше 20-го числа поточного місяця, згідно з додатковою угодою від 01.05.2000 року до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим) згідно з додатковою угодою від 01.02.2000р. 70% - позивачу, 30% - до бюджету України, а згідно з додатковою угодою від 01.05.2010р. 100% позивачу, який 50% орендної плати перераховує в Державний бюджет України.

Пунктом 10.1 договору оренди передбачено, що його укладено строком на 20 років та він діє з 01.09.1997 року.

Відповідно до пунктів 5.1.17 договору оренди орендар повинен окремо проводити сплату земельного податку у відповідності з діючим законодавством.

Пунктом 5.1.2. договору оренди передбачено, що відповідач зобовязаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Проте, за час дії договору оплата по відшкодуванню земельного податку здійснювалась відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі, що підтверджується розрахунками заборгованості та актами звірки.

Відповідно до складеного позивачем розрахунку заборгованість відповідача по відшкодуванню земельного податку станом на 28.10.2011 року складала 61009, 93 грн.

Однак, у листопаді та у грудні 2011 року відповідачем частково сплачені суми по відшкодуванню земельного податку загальною сумою 31 257,38 грн.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, відповідач порушив зобовязання щодо своєчасного внесення земельного податку в сумі 29752,55 грн., який відповідно до ст. 797 Цивільного кодексу України входить до орендної плати, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. Згідно з вимогами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Відповідності до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 цього Кодексу та частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач погасив заявлену позивачем суму заборгованості в повному обсязі згідно з платіжниими дорученнями №2 від 10.01.2012р. у сумі 6752,52 грн.; №5 від 12.01.2012 р. у сумі 20000,03 грн.; №511 від 27.12.2011р. у сумі 3000,00 грн. (том. І а.с. 83, 87, 88).

Крім того, матеріали справи свідчать про те, що відповідач погасив платіжним дорученням №511 від 27.12.2011 року суму заборгованості в розмірі 3000,00грн.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивачем позов був предявлений до господарського суду 04 січня 2012 року, у зв"язку з чим за платіжним дорученням №511 від 27.12.2011 року заборгованість в розмірі 3000,00 грн була сплачена до подачі відповідного позову до суду, у зв"язку з чим відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до частини 3 статті 50 ГПК України процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені цим Кодексом (1798-12) . У тих випадках, коли процесуальні строки не встановлено, вони призначаються господарським судом.

Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду.

Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Колегія суддів зазначає, що хоча місцевий господарський суд помилково визнав датою подачі позову 04.02.2012 ( згідно з описом вкладення до цінного листа від 27.12.2011 року, датою здачі у відділення пошти позовної заяви для направлення її на адресу господарського суду Харківської області є 27.12.2011 року), однак це не спростовує висновку місцевого господарського суду щодо необхідності відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 3000,00 грн., оскільки в день подачі позову, на момент порушення провадження у справі та розгляду її по суті такої заборгованості вже не існувало.

Позивач в апеляційній скарзі посилався на невірний розподіл господарським судом першої інстанції судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, оскільки, як вважає позивач, місцевим господарським судом було безпідставно відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 3000,00 грн.

До того ж, як зазначив позивач, судом не було враховано, що сплата судового збору у розмірі 1411,50 грн. відповідно до вимог Закону України є мінімальним розміром судового збору, що діяв на час звернення до суду (незалежно від ціни позову).

Однак, колегія суддів вважає такі посилання безпідставними, оскільки, як вже зазначалося вище, підстави для задоволення позову в частині стягнення 3000,00 грн. на час розгляду справи були відсутні, а мінімальний розмір судового збору стосується сплати такого збору при подачі позовної заяви, а не розподілу судом судових витрат при винесенні рішення по справі як помилково вважає позивач.

Окрім цього, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність припинення на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України провадження у справі в решті позовних вимог, а саме: про стягнення заборгованості, яка була погашена відповідачем в процесі розгляду даної справи платіжними дорученнями №2 від 10.01.12р. у сумі 6752,52 грн.; №5 від 12.01.12р. у сумі 20000,03 грн.

Щодо позовних вимог в частині розірвання договору оренди №44 від 01.09.1997 року слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обовязкового виконання сторонами зобовязань за договором. За загальними правилами, закріпленими у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за обєктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Частиною 6 вказаної статті передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 3 стаття 26 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін, договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 783 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

В статті 782 Цивільного кодексу України закріплено, що наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як вбачається з матеріалів справи, орендар не порушував умови договору в частині внесення орендної плати, більш ніж три місяці підряд, а не сплатив земельний податок, який, на думку позивача, відповідно до статтею 797 Цивільного кодексу України входить до орендної плати.

Проте, з аналізу змісту договору оренди випливає, що сторони у п. 5.1.17 погодили, що орендар окремо проводить сплату земельного податку у відповідності до норм діючого законодавства.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків .

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 пункту 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як передбачено статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства .

До того жо, відповідно до норм Податкового кодексу України (2755-17) плата за землю (земельний податок та орендна плата на земельні ділянки державної та комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів.

Розміри та порядок плати за землю визначає Податковий кодекс України (2755-17) , згідно з яким плата за землю справляється у двох формах земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Як встановлено підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У статті 15 Закону України "Про плату за землю" (діючий на момент виникнення спірних правовідносин), зазначено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою, у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Як вбачається з аналізу положень статті 2 та частини 2 статті 15 Закону України "Про плату за землю", за відсутністю у користувача земельної ділянки документів, визначених у статтях 125- 126 Земельного кодексу України, які засвідчують право на земельну ділянку у встановленому законом порядку, такий користувач здійснює фактичне користування з зобовязанням сплатити за період користування у поточному році податку на землю.

Крім того, пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, частиною 2 статті 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" контролюючим органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обовязкових платежів) є державна податкова служба України.

Отже, податок на землю є окремою від орендної плати формою оплати по договору, у зв"язку з чим не може вважатися частиною орендної плати як помилково вважає позивач.

Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського кодексу України та частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

З аналізу норм статті 173 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України випливає, що зобов'язання як правовідношення сторін є підставою для існування відповідних прав та обов'язків його учасників. Припинення зобов'язання зумовлює припинення існування підстави для відповідного права, зокрема, для подальшого користування відповідачем приміщенням, отриманим в оренду за спірним договором.

Таким чином, зважаючи на відсутність доказів несплати відповідачем орендних платежів протягом трьох місяців підряд, місцевий господарський суд цілком обгрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди.

Апеляційну скаргу позивач обгрунтовує тим, що позивач звернувся до суду 27.12.2011 року шляхом направлення позову поштовою кореспонденцією, що підтверджується реєстром цінних листів від 27.12.2011 року та описом вкладення до цінного листа від 27.12.2011 року, тоді як місцевий господарський суд при відмові в позові в частині стягнення 3000,00 грн. посилався на те, що позивач сплатив вказану суму платіжним доручення № 511 від 27.12.2011 року до подачі відповідного позову до суду.

На думку колегії суддів вказані посилання не заслуговують на увагу, так як не спростовують факту припинення існування заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 3000,00 грн. у день подання позову, та відповідно - на момент порушення провадження у справі та на час її розгляду, у зв"язку з чим таке посилання не можуть вважатися підставою для задоволення позову у вказаній частині.

Також апелянт вказує на те, що відповідач систематично допускав порушення свого зобов'язання щодо своєчасності проведення оплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору оренди.

Однак, колегія суддів не може погодитись із такими твердженнями, оскільки відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Проте, вищезазначена довідка підтверджує несвоєчасне внесення орендної плати відповідачем за певні місяці окремо за кожний та не підтверджує факту невнесення відповідачем орендної плати протягом трьох місяців підряд.

В судовому засіданні 21.03.2012 року представник позивача підтвердив, що порушень з боку відповідача договірних зобов"язань шляхом невнесення орендної плати саме на протязі трьох місяців підряд не було.

Зі змісту позовної заяви випливає, що як на підставу позову позивач посилається на порушення відповідачем зобовязання щодо своєчасного відшкодування земельного податку в сумі 29752,55 грн., який, як вважає позивач, відповідно до статті 797 Цивільного кодексу України входить до орендної плати, що і стало підставою звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Однак, положення статті 797 Цивільного кодексу України відносять земельний податок поряд з платою за користування спорудою, будівлею (їх окремою частиною) до одного із складових плати за договором найму користування об"єктом, а не до орендної плати.

До того ж, як вже зазначалося, виходячи з положень пункту 5.1.17 договору оренди, норм підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, статті 15 Закону України "Про плату за землю", земельний податок є окремою від орендної плати формою платежів за договором оренди.

При цьому, чинним законодавством не передбачено такої підстави для розірвання договору оренди майна, як несплата орендарем більш ніж три місяці підряд земельного податку, який позивач помилково відносить до складу орендної плати.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.