5023/128/12 Про стягнення вартості природного газу - 15.03.2012 Прийняття

Розстрочено виконання рішення на два роки зі сплатою у такі строки згідно графіку: квітень 2012 року - 302456,66 грн., травень 2012 року - 302456,66 грн., червень 2012 року - 302456,66 грн., липень 2012 року - 302456,66 грн., серпень 2012 року - 302456,66 грн., вересень 2012 року - 302456,66 грн., жовтень 2012 року - 302456,66 грн., листопад 2012 року - 302456,66 грн., грудень 2012 року - 302456,66 грн., січень 2013 року - 302456,66 грн., лютий 2013 року - 302456,66 грн., березень 2013 року - 302456,66 грн., квітень 2013 року - 302456,66 грн., травень 2013 року - 302456,66 грн., червень 2013 року - 302456,66 грн., липень 2013 року - 302456,66 грн., серпень 2013 року - 302456,66 грн., вересень 2013 року - 302456,66 грн., жовтень 2013 року - 302456,66 грн., листопад 2013 року - 302456,66 грн., грудень 2013 року - 302456,66 грн., січень 2014 року -302456,66 грн., лютий 2014 року - 302456,66 грн., березень 2014 року - 302456,66 грн.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення господарського суду Харківської області від 31 січня 2012 року у справі № 5023/128/12 скасувати в частині надання розстрочки та прийняти нове рішення, яким відмовити відповідачу у наданні розстрочки виконання рішення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається, зокрема, на те, що рішення місцевим господарським судом прийняте без урахування постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 (v0014700-03) "Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", де зазначено, що задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, відповідно статті 121 Господарського процесуального кодексу України, можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Вважає, що посилання відповідача на важкий фінансовий стан підприємства не є виключною обставиною у розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, з наявністю якої пов’язується можливість надання розстрочки.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи, викладені в ній необґрунтованими, та такими, що не відповідають чинному законодавству. Просить рішення господарського суду Харківської області від 31 січня 2012 року у справі № 5023/128/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свою заборгованість перед позивачем обґрунтовує боргом споживачів перед з Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації, оплата послуг яких за теплопостачання складає основний прибуток підприємства та зазначає про відсутність вини підприємства виникненні заборгованості.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, вислухавши представників позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації 6635403,28 грн. основного боргу, 532577,67 грн. пені, 193101,32 грн. інфляційних витрат, 164166,36 грн. 3% річних та судового збору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору № 06/10-2407 ТЕ-31 від 20 грудня 2010 року неналежним чином виконав свої зобов’язання щодо повної та своєчасної оплати природного газу.

Відповідач звернувся до господарського суду Харківської області з клопотаннями про зменшення розміру пені до 50% від заявленої суми та про розстрочку виконання рішення суду в частині задоволеної суми позову, починаючи з квітня 2012 року по квітень 2014 року включно шляхом щомісячної сплати боргу рівними частинами згідно графіку.

Як убачається з матеріалів справи, 20 грудня 2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації (покупець) був укладений договір № 06/10-2407 ТЕ-31 про закупівлю природного газу за державні кошти (а.с.13-17).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору постачальник (позивач) зобов’язується поставити покупцю (відповідачу) імпортований природний газ, а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити його в обсязі, зазначеному у п. 1.2 цього договору.

Розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у визначеному в пункті 4.1 договору порядку.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу провести на підставі акта приймання - передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки (пункт 4.1 договору).

28 січня 2011 року сторони уклали додаткову угоду, якою внесено зміни до договору № 06/10-2407 ТЕ-31, в тому числі викладення п. 10.1 договору в новій редакції: "Цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін, діє у частині поставки газу з 01 січня 2011 року і діє до 31 грудня 2011 року включно, а в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення" (а.с. 21).

03 жовтня 2011 року сторони уклали додаткову угоду № 5 до вказаного договору, в якій домовились: вважати договір № 06/10-2407 ТЕ-31 від 20 грудня 2010 року припиненим в частині поставки природного газу з 01 жовтня 2011 року (а.с. 25).

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов’язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

За приписами частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язок.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Позивач свої зобов’язання виконав в повному обсязі, на підставі вищезазначеного договору відповідачу протягом січня - квітня 2011 року передано у власність природний газ на загальну суму 9674 596,55 грн., що підтверджується актами передачі - приймання природного газу від 31 січня 2011 року, від 28 лютого 2011 року, від 31 березня 2011 року, від 30 квітня 2011 року, які підписані обома сторонами та скріплені печатками (а.с. 26-33).

Відповідач зобов'язання, які передбачені умовами договору в частині своєчасної та належної оплати, не виконав в повному обсязі, частково розрахувавшись за природний газ на суму 3039193,27 грн.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором на момент звернення позивача з позовом заборгованість відповідача перед позивачем становила 6635403,28 грн.

Дана сума заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи документами, не заперечується відповідачем, тому колегія суддів вважає що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 6635403,28 грн. правомірна та підлягає задоволенню.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 193, 198 Господарського кодекс України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

В розумінні частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, позовна вимога щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у сумі 193101,32 грн. та 3% річних у сумі 164166,36 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання правомірно визнані місцевим господарським судом такими, що підлягають задоволенню.

Пунктом 7.3.1 договору № 06/10-2407 ТЕ-31 передбачено, що у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 цього договору, покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

На підставі даного пункту договору позивачем зроблений розрахунок пені, відповідно до якого сума нарахованої пені складає 532577,67 грн.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України врегульовано, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

У зв’язку з порушенням умов договору щодо своєчасного та повного проведення розрахунку, позивачем нарахована відповідачу пеня за період з 29 червня 2011 року по 29 грудня 2011 року з урахуванням вимог законодавства, яка станом на час розгляду справи складає 532577 грн. 67 коп.

Відповідач звернувся до місцевого господарського суду з заявою про зменшення суми нарахованої позивачем пені, посилаючись на те, що даний випадок є винятковим та зобов’язався добровільно усунути порушення та його наслідки.

Відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків)тощо (роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29 квітня 1994 р. № 02-5/293 (v_293800-94) "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань", роз'яснення Вищого арбітражного суду від 18 вересня 1997р. № 02-5/289 (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ").

Свої вимоги щодо зменшення розміру пені відповідач обґрунтував тим, що згідно п. 1.1 договору № 06/10-2407 ТЕ-31 від 20.12.2010 р., газ, що постачається за даним договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання.

Станом на 01 січня 2012 року загальний борг споживачів перед відповідачем складає 22075,7 тис. грн., в тому числі борг населення Харківського району - 13792,1 тис. грн., що складає 62,48% від загальної суми боргу, а основний прибуток відповідача - оплата юридичним та фізичним особам послуг з теплопостачання.

Крім того, відповідачем зазначено, що відповідно до Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово - комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20 лютого 2003 р. (554-15) № 554, підприємством відповідача з населенням укладено договори про реструктуризацію заборгованості з оплати послуг з теплопостачання на загальну суму 1418547,13 грн. Крім того, зазначив, що відповідно до статті 5 вищезазначеного Закону України, на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня на заборгованість перед постачальниками енергоносіїв.

Враховуючи викладені відповідачем обставини та норми права, що регулюють зменшення розміру штрафних санкцій, місцевий господарський суд правомірно задовольнив клопотання відповідача та зменшив розмір пені що підлягає стягненню на 50% та стягнув її у розмірі 266288,83 грн.

В решті заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 266288,84 грн. пені суд першої інстанції відмовив. В цій частині судового рішення позивач погодився та не оскаржував в апеляційному порядку.

При розгляді справи у суді першої інстанції відповідачем заявлено клопотання, яким відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду на два роки, починаючи з квітня 2012 року по квітень 2014 року, включно, шляхом щомісячної сплати боргу рівними частинами згідно графіку, посилаючись на тяжке фінансове становище.

Відповідно до частини першої статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/333 від 12.09.1996 р. (v_333800-96) "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами –виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Оскільки Господарський процесуальний кодекс (1798-12) не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, то, приймаючи рішення про розстрочку, суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд першої інстанції задовольнив заяву відповідача про розстрочку виконання рішення суду. Такий висновок суду колегія суддів вважає обґрунтованим.

Задовольняючи відповідну заяву відповідача про надання розстрочки по сплаті боргу, суд виходив з того, що є комунальним підприємством і джерелом фінансування є бюджетні кошти.

У зв’язку з систематичними неплатежами абонентів за надані послуги з теплопостачання, з невідповідністю діючого тарифу на теплову енергію економічно обґрунтованому тарифу, які пов’язані з інфляційними процесами в державі, підприємство відповідача знаходиться в тяжкому фінансовому становищі. Борг держави за 2011 рік із-за різниці в тарифах на послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання по населенню перед Комунальним підприємством теплових мереж складає 6541819,00 грн., загальний борг споживачів –22075,7 грн., в тому числі борг населення Харківського району –13792, 1 грн., що підтверджується довідкою про заборгованість та обсягом заборгованості різниці в тарифах (а.с. 55,58).

Крім того, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2008 року "Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ" № 1082 (1082-2008-п) , якою запроваджені схеми проведення розрахунків комунальних підприємств (теплопостачальною організацією) за спожитий природний газ, відкритий спеціальний рахунок, куди надходять всі кошти за послуги з теплопостачання та з якого банком, незалежно від бажання відповідача, відраховується на рахунок ДК "Газ України"від 62,88% до 92,94% усіх надходжень від споживачів в рахунок сплати боргу за спожитий газ.

Тільки 7,06%-37,12% надходжень залишається підприємству для забезпечення його роботи по наданню послуг з централізованого опалення та на фінансові витрати, пов’язані з основною діяльністю (а.с. 62, 63).

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, розглядаючи питання про надання розстрочки виконання рішення, правомірно виходив з того, що боржник перебуває у тяжкому фінансовому становищі, що з матеріалів справи вбачається існування реальних обставин, які ускладнюють виконання рішення, що стягненню з боржника підлягає велика грошова сума, одноразова сплата якої може призвести до негативних наслідків та паралізувати господарську діяльність підприємства в опалювальний період, що ненадання розстрочки зробить виконання рішення неможливим. При цьому суд врахував стратегічне значення підприємства боржника.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку,що господарським судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 31 січня 2012 року у справі № 5023/128/12 підлягає залишенню без змін.