6/80/5022-1383/2011 Про визнання за державою право державної власності на об'єкт нерухомого майна - кладової - 01.03.2012 Прийняття

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 22.12.2011р. у справі №6/80/5022-1383/2011 (суддя Шумський І.П.) в позові Тернопільського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, державного територіально-галузевого об'єднання (далі-ДТГО) "Львівська залізниця" до Тернопільської міської ради про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна –будівлю кладової, загальною площею 19,1 м.кв., що знаходиться за адресою: м.Тернопіль, вул. Бродівська, 68, –відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не оспорює, не претендує та не заперечує право власності позивача на спірний об’єкт, а, відтак, Тернопільська міська рада не може бути відповідачем у даній справі.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ДТГО "Львівська залізниця"оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідністю висновків суду матеріалам та обставинам справи, просить рішення скасувати і прийняти нове, яким позов задоволити. Зокрема, скаржник зазначає, що оскаржуване рішення винесено без залучення до участі у справі Міністерства інфраструктури України, як органу управління спірного нерухомого майна, в інтересах якого заявлено позов Тернопільським транспортним прокурором, а також про неповідомлення Міністерства про час і місце розгляду справи. Також зазначає, що судом зроблено помилковий висновок про те, що Тернопільська міська рада не заперечує права власності залізниці на об'єкт нерухомого майна –будівлю кладової, загальною площею 19,1 м.кв., що знаходиться за адресою: м.Тернопіль, вул. Бродівська, 68, не взявши до уваги, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, тому доведеність позивачем факту належності спірного об'єкту нерухомого майна до державної власності є підставою для визнання такого права судом з урахуванням положень статей 328, 392 Цивільного кодексу України.

Представник скаржника, який брав участь в судовому засіданні 09.02.2012р., підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник Міністерства інфраструктури України, який брав участь в судовому засіданні 09.02.2012р., також підтримав доводи апеляційної скарги, просить рішення скасувати і прийняти нове, яким позов задоволити.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, явку представника в судові засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2012р. адресату (а.с.96).

Оскільки явка представників сторін не визнавалась судом обов?язковою, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи, виходячи з приписів ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представників сторін.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

Згідно інвентарної карточки обліку основних засобів №11032, інвентаризаційної справи Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, на балансі Тернопільської дистанції колії Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" перебуває будівля кладової, загальною площею 19,1 м.кв., що знаходиться за адресою вул.Бродівська, 68, м. Тернопіль.

Право власності чи користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об’єкт нерухомості, у встановленому законом порядку не оформлено, однак, згідно з довідкою Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції №24151/10-02 від 06 червня 2011 року, земельний податок Тернопільська дистанція колії вносить у повному обсязі.

ДТГО "Львівська залізниця", яке належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, звернулося до Тернопільської міської ради з заявами за №1095 від 20.04.2011р. та №ПЮ-573 від 21.07.2011р. про оформлення права державної власності на об'єкти нерухомого майна, зокрема, будівлю кладової, площею 19,1кв.м., що знаходиться за адресою: м.Тернопіль, вул.Бродівська, 68, і які обліковуються на балансі відокремленого підрозділу –Тернопільської дистанції колії ДТГО "Львівська залізниця"та знаходяться у господарському віданні Залізниці (а.с.36-37).

Тернопільська міська рада листами № 2584/06 від 24.05.2011р. та №1992 від 12.08.2011р. повідомила ДТГО "Львівська залізниця"про відсутність підстав для оформлення права власності на вищезазначений об'єкт, оскільки наданий пакет документів оформлено з порушенням вимог Тимчасового положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р. (z0157-02) , та не містить усіх необхідних документів для оформлення такого права.

На запит Тернопільської дистанції колії Львівської залізниці №1431 від 16.05.2011р., листом №73/05-13 від 25.05.2011р., державний архів Тернопільської області Тернопільської обласної державної адміністрації повідомив, що у документах архівного фонду рішення про відведення земельних ділянок під будівництво та акти введення в експлуатацію, документи про їх затвердження, у т.ч. щодо спірного об’єкта, відсутні.

Тернопільський транспортний прокурор, заявляючи позов в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України та ДТГО "Львівська залізниця"про визнання права державної власності на об'єкт нерухомого майна, який розташований по вул. Бродівська, 68 у місті Тернополі, обґрунтовувало свої вимоги відмовою міської ради в оформленні та видачі ДТГО "Львівська залізниця"свідоцтва про право державної власності на об'єкт нерухомості, що свідчить, на думку позивача, про невизнання Тернопільською міською радою такого права.

22.12.2011 року, в порядку ст. 29 ГПК України, від прокурора надійшла заява про відмову від підтримання позовних вимог, яка прийнята судом.

Згідно доводів позивачів, ДТГО "Львівська залізниця" та Міністерство інфраструктури України, позов підтримали.

Судова колегія, заслухавши пояснення представників скаржника та позивача-1, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Предметом спору у даній справі є визнання права державної власності на об'єкт нерухомості з підстав відмови Тернопільської міської ради в оформленні такого права суб'єкту господарювання, що входить до сфери управління центрального органу державної виконавчої влади, через ненадання ним необхідних документів для оформлення такого права.

Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Статтею 326 ЦК України передбачено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частиною п'ятою статті 22 Господарського кодексу України визначено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Частинами першою та четвертою статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов‘язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень"(у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Згідно з пунктом 6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 7 лютого 2002 року (z0157-02) (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Судом установлено, що відповідач –Тернопільська міська рада здійснює у встановленому порядку оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна (нежилі будинки, споруди, приміщення), з видачею свідоцтв про право власності, і у даній справі, не перебуваючи з позивачами у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, стосовно якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право.

ДТГО "Львівська залізниця" при зверненні до Тернопільської міської ради не було надано всіх документів, які повинні бути надані згідно Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 7 лютого 2002 року (z0157-02) , у відповідача не було підстав для оформлення права власності на вищевказаний об‘єкт нерухомості.

Таким чином, встановивши, що Тернопільська міська рада не оспорює право державної власності на об'єкт нерухомості, а відмовляє в його оформленні та видачі свідоцтва з підстав ненадання всіх необхідних документів для оформлення такого права, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову відповідно до статті 392 ЦК України.

Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття підлягає застосуванню у випадку, коли існуючий документ, який підтверджує право власності, позивачем було втрачено (чого не вбачається з доводів позовної заяви та апеляційної скарги), або у випадку, коли у позивача, що набув право власності за встановлених законодавством підстав, існує спір про право з іншою особою, однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів у підтвердження наявних претензій відповідача (міської ради) на спірне майно, як на комунальне.

Відтак, правовідносини позивача з органом, уповноваженим здійснювати оформлення та державну реєстрацію прав на спірне майно, не розглядаються в межах спору з цим органом про право власності позивача на спірне майно.

Вищезазначені правові позиції викладені у постановах Верховного суду України №№16/55, 6/315 від 12.09.2011 року, №11/191 від 10.10.2011р., №12/41/5022-561/2011 від 25.10.2011р., №№36/339, 53/296 від 06.02.2012р. щодо відмови в задоволенні позовів державних територіально –галузевих об’єднань залізниці про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, відтак, згадана судова практика Верховного Суду України, згідно з приписами ст. 111-28 ГПК України, підлягає обов’язковому застосуванню всіма судами України.

Оскільки доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог не спростовано, обставин, які відповідно до ст. 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, скаржником не наведено, відтак, місцевий господарський суд, у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.