2-12/10851-2008 Про стягнення заборгованості за договором постачання - 26.12.2011 Прийняття

У грудні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Остров" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, у якій просило стягнути з останнього на свою користь заборгованість у розмірі 269838,73 грн за договором та понесені судові витрати.

Згодом позивачем було уточнено вимоги позову, він просив стягнути з відповідача суму заборгованості за витратними накладними з урахуванням пені, 3% річних та індексу інфляції в сумі 331771,33 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 527, 530, 549, 550, 610- 612, 614, 622, 624, 626, 629, 655, 664, 692 Цивільного кодексу України, нормах Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного між сторонами дистриб'юторського договору в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іллічов М.М.) від 03 жовтня 2011 року у справі №2-12/10851-2008 позов задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Остров" суму основного боргу в розмірі 149862,07 грн., 3% річних в розмірі 22479,30 грн., інфляційні витрати в сумі 143268,14 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 3115,00 грн. та 118,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Також, з відповідача на користь Науково-дослідного експертного криміналістичного центру при ГУМВС України в АР Крим було стягнуто 2433,89 грн. за проведену судову експертизу та у доход Державного бюджету України 41,1 грн державного мита.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, 07 листопада 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав того, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, заявник апеляційної скарги стверджує, що суд першої інстанції, дійшовши висновку про поставку позивачем товару, помилково визнав наявність у відповідача заборгованості, прийнявши як докази її наявності данні бухгалтерської звітності позивача, документи податкової звітності, реєстри виданих та отриманих податкових накладних позивача, не взявши до уваги те, що поставка товару від позивача до відповідача вказаними документами не підтверджується.

Як стверджує відповідач, суд першої інстанції у своєму рішенні не обґрунтував своїх висновків та не надав належної оцінки наданим позивачем доказам, не перевірив їх на предмет відповідності вимогам, що пред’являються до первинних бухгалтерських документів та фіксують факт здійснення господарської операції. Так, факт реального отримання відповідачем товару не підтверджений, отже й відсутні підстави для його оплати згідно вимогам частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2011 року фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 було відновлено пропущений строк подання апеляційної скаги та прийнято апеляційну скаргу до провадження судовою колегією у складі: головуючий суддя Борисова Ю.В., судді: Гонтар В.І., Плут В.М.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції, призначеному на 26 грудня 2011 року, представник позивача наполягав на вимогах заявленого позову та заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив судову колегію рішення суду першої інстанції залишити в силі, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення. Представник відповідача, у свою чергу, наполягав на доводах апеляційної скарги, вказував на безпідставність заявлених позовних вимог та помилковість висновків суду першої інстанції, рішення якого просив скасувати, тим самим задовольнивши вимоги апеляційної скарги.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини.

01 січня 2005 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (за договором дистриб'ютор) та товариство з обмеженою відповідальністю "Остров" (за договором компанія) уклали дистриб'юторський договір, відповідно до пункту 1.1 якого компанія зобов’язалась постачати, а дистриб'ютор – приймати та оплачувати товари підприємства.

Пунктом 1.2 договору також встановлено, що компанія надає, а дистриб'ютор приймає право на продаж товарів на всій території Сакського району, міста Євпаторії, смт. Чорноморське за цінами згідно прайс-листу компанії.

Відповідно до розділу 3 договору дистриб’ютор, зокрема, зобов’язаний робити заявку на поставку кожної партії товарів не менше ніж за 3 (три) календарних дні до передбачуваної дати поставки та проводити оплату товарів.

До зобов’язань компанії, окрім іншого, відноситься забезпечення відвантаження товарів належної якості у повному обсязі у відповідності до заявок дистриб’ютора на умовах вказаного договору в обумовлені строки.

Розділом 4 договору сторони узгодили порядок розрахунків, так, ціна товару вказується в накладній і/або рахунку-фактурі на кожну партію, і включає в себе вартість поставки (пункт 4.1 договору), дистриб'ютор відповідно до пункту 4.2 договору оплачує доставлені товари та послуги з їх доставки у відповідності з накладними на кожну партію товару. Оплата проводиться перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок, інші форми розрахунків застосовуються лише за погодженням з Компанією.

У разі порушення термінів оплати товарів більше ніж на 14 календарних днів позивач має право призупинити відвантаження наступних партій товару.

Разом з тим, встановлено, що за час дії договору претензії про порушення термінів та порядку оплати за отриманий товар позивачем на адресу відповідача не направлялись, а поставка товару не призупинялася.

Відповідно до пункту 6.4 договору приймання товару по кількості, асортименту, та цілісності пакування здійснюється на складі дистриб’ютора у відповідності до передавальних документів (накладних, товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, специфікацій тощо).

Тільки підписані уповноваженими особами обох сторін передавальні документи, відповідно до пункту 6.6 договору, є належними доказами передачі та приймання відповідної партії товару від компанії до дистриб’ютора.

Розділом 7 договору сторони передбачили відповідальність за невиконання та неналежне виконання умов договору.

Даний договір набирає сили з моменту його підписання та діє до кінця календарного року його укладення. Строк дії договору пролонгується на наступний рік, якщо жодна з сторін не повідомить про інше.

Також, сторони дійшли згоди, що документи, підписані керівником та головним бухгалтером або довіреною особою, завірені печаткою та передані іншій стороні шляхом факсимільного зв’язку (телефаксом), визнаються сторонами належними юридичними документами.

Звертаючись з позовними вимогами до суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Остров" стверджує, що ним була здійснена поставка товару на адресу відповідача на загальну суму 1220290,01 грн., яка в повному обсязі оплачена не була. В обґрунтування правомірності своїх вимог, позивач посилається на дистриб’юторський договір, видаткові накладні, прибуткові накладні на повернення товару, банківські виписки з розрахункового рахунку, чеки, податкові накладні, які, на його думку, є підтвердженням поставки товару та наявності у відповідача заборгованості у розмірі 269838,73 грн., яку він і просить стягнути в судовому порядку з врахуванням пені, процентів річних та інфляційних сум.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія суду апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню, у зв'язку з таким:

Судовою колегією встановлено, що сторони у справі перебували в договірних відносинах з поставки товару (дистриб’юторський договір від 01 січня 2005 року), отже, на виниклі між ними правовідносини поширюються положення глави 54 Цивільного кодексу України (435-15) та глави 30 Господарського кодексу України (436-15) .

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами договору (стаття 629 Цивільного кодексу України).

На підставі частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Предметом дослідження у даній справі є встановлення факту поставки товару відповідачу, факту отримання останнім такого товару і його оплати, що дозволить зробити висновок про наявність чи відсутність заборгованості, розрахованої позивачем.

Відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає експертизу.

Матеріали справи свідчать, що господарським судом першої інстанції була призначена судово-економічна експертиза (ухвала місцевого господарського суду від 27 травня 2009 року), на дослідження якої було поставлено питання стосовно того, чи підтверджується документально, згідно до вимог Закону України "Про бухгалтерську і фінансову звітність в Україні" (996-14) , Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 (z0168-95) , Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на отримання цінностей", затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. №99 (z0293-96) , сума заборгованості у розмірі 269838,73 грн., яка виникла за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 перед товариством з обмеженою відповідальністю "Остров" за видатковими накладними №Ост-001978 від 19.06.2006 р., №Ост-001979 від 19.06.2006 р., №Ост-002148 від 30.06.2006 р., №Ост-002149 від 30.06.2006 р., №Ост-002196 від 05.07.2006 р., №Ост-002197 від 05.07.2006 р, №Ост-002258 від 11.07.2006 р., №Ост-002329 від 18.07.2006 р., №Ост-002368 від 24.07.2006 р., №Ост-002379 від 24.07.2006 р., №Ост-002412 від 26.07.2006 р., №Ост-002414 від 25.07.2006 р., №Ост-002423 від 26.07.2006 р., №Ост-002428 від 26.07.2006 р., №Ост-002501 від 01.08.2006 р., №Ост-002503 від 01.08.2006 р., №Ост-002521 від 03.08.2006 р., №Ост-002544 від 07.08.2006 р. та №Ост-002598 від 15.08.2006 р., станом на 11 грудня 2008 року за період з 19.06.2006 р. по 15.08.2006 р. з урахуванням строків позовної давності.

За результатами проведеної експертизи (висновок експерта №1081 від 22 липня 2009 року) було встановлено, що у перелічених видаткових накладних в графі "Утримувач" відображене "ОСОБА_3", втім, в порушення вимог законодавства, посади та фамілії осіб, які отримали товар, не вказані, підписи, що проставлені на накладних у графі "Товар прийняв" не розшифровані, дані про довіреності на отримання товарів відсутні.

Експертом було зроблено висновок, що наданими позивачем на дослідження документами поставка товарів відповідачу за період з 19 червня 2006 року по 15 серпня 2006 року станом на 11 грудня 2008 року не підтверджується, тому що видаткові накладні товариства з обмеженою відповідальністю "Остров" не відповідають вимогам первинного бухгалтерського документа, оскільки не містять даних, що надають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дійсно, пунктом 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні положення містяться також й у пункті 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (z0168-95) (з відповідними змінами та доповненнями).

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства або установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Так, у відповідності до листа Міністерства фінансів України від 31 жовтня 2000 року за №053-29151 (v9151201-00) , на запит щодо довіреностей на одержання цінностей останнє повідомило, що відпуск цінностей фізичній особі не вимагає надання довіреностей у разі, якщо вона особисто одержує цінності від підприємства, організації, установи за наявності у неї паспорта або іншого документа, що засвідчує особу, та Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, дані яких (номер, орган і дата видачі) вказуються у документах, якими підприємство оформлює відпуск цінностей (накладна-вимога, товарно-транспортна накладна). Якщо ж підприємець - фізична особа доручає одержати цінності іншій особі, наприклад, найманому працівникові, то разом із вказаними документами така особа повинна подати довіреність, яка оформляється відповідно до Цивільного кодексу України (435-15) із зазначенням у ній даних щодо Свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або вищевказану довіреність з печаткою підприємця - фізичної особи.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Євпаторійським міським центром зайнятості на вимогу місцевого господарського суду було надано перелік укладених трудових договорів між робітником та фізичною особою ОСОБА_3, зареєстрованих у Євпаторійському міському центрі зайнятості за період з 2005 – 2007 року. Державна податкова інспекція в м. Євпаторії також надала інформацію о робітниках, які згідно наданих в ДПІ даних мали у 2005-2006 роках трудові відносини з ОСОБА_3.

Але, дослідивши представлені позивачем видаткові накладні, судовою колегією встановлено, що останні не містять будь-яких зазначень посади та фамілії осіб (особи), яка отримала товар, підписи на накладних не розшифровані, дані про довіреності осіб, уповноважених на отримання товарів, які мали у 2005-2006 роках трудові відносини з відповідачем, також відсутні.

Вказане вбачається й зі змісту висновку експертизи №1081 від 22 липня 2009 року, яка проводилася за ухвалою суду, і якою встановлено, що отримання товарів фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 особисто або працівниками, які знаходились з ним у трудових відносинах, за досліджений період документально не підтверджене відповідними довіреностями, посилання у видаткових накладних товариства з обмеженою відповідальністю "Остров" на довіреності також відсутні.

Таким чином, експерт дійшов висновку, що за відсутності поставки товарів – відсутня й заборгованість дебітора підприємству на визначену дату.

Враховуючи викладене, експерт дійшов висновку про те, що сума основного боргу відповідача перед позивачем у розмірі 269838,73 грн. за несплаченими накладними документами податкової та бухгалтерської звітності не підтверджується.

З висновками вказаної експертизи судова колегія погоджується в повному обсязі, вважає його допустимим, належним і достовірним та зазначає, що надані позивачем видаткові накладні, прибуткові накладні на повернення товару, банківські виписки з розрахункового рахунку, чеки, податкові накладні, з огляду на приписи статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не відповідають ознакам первинних бухгалтерських документів та не можуть безумовно свідчити про наявність у відповідача боргу за договором.

З викладених підстав неможливо погодитись з висновками проведеної судом (ухвала від 29 квітня 2010 року) судово-економічної експертизи (висновок експерта №46 від 28 лютого 2011 року), яка встановила поставку товару позивачем відповідачеві лише на суму 1208461,50 грн., а за наданими для дослідження прибутковими поворотними накладними, документами бухгалтерської звітності, податкової звітності, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних за період з 01 січня 2005 року по 01 січня 2009 року, з врахуванням повернення товару постачальнику (позивачу) від відповідача на суму 24618,95 грн., зробила висновок про наявність боргу отримувача (відповідача) перед постачальником (позивачем) в сумі 149862,07 грн.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи з огляду на положення статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що доказом фактичного постачання товару позивачем на адресу відповідача не можуть бути висновки та посилання судово-економічної експертизи №46 від 28 лютого 2011 року на документи податкової та бухгалтерської звітності позивача, оскільки такі висновки ніяким чином не спростовують висновки судово-економічної експертизи від 22 липня 2009 року, а лише містять оцінку виключно одностороннім документам (податкової та бухгалтерської звітності Товариства), які складались без відома та участі відповідача і згідно статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинними документами, що підтверджують дійсність факту передачі-приймання товару від однієї особи до іншої та наявність заборгованості відповідача, виступати не можуть.

В разі наявності порушення умов договору з боку відповідача в частині оплати за поставлений товар, позивач, відповідно до пункту 7.2 договору, укладеного сторонами, мав право призупинити відвантаження наступних партій товару, втім, як свідчать матеріали справи, він не скористався своїм правом.

До пояснень представника позивача стосовно виникнення заборгованості у відповідача за останніми накладними, суд апеляційної ставиться критично, оскільки такі пояснення мають характер припущення і не підтверджуються належними доказами у справі.

З врахуванням викладеного, порушення прав позивача з боку відповідача суд апеляційної інстанції визнає недоведеним, отже, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про судове рішення" від 10.12.96 р. N02-5/422 (v_422800-96) (з наступними змінами та доповненнями) у відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

З наведеного вбачається, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про порушення прав, обґрунтованість та законність вимог позивача.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Остров" через їх необґрунтованість та відсутність доказів порушення прав позивача з боку відповідача. Отже, позовні вимоги й стосовно стягнення з відповідача пені, 3% річних та індексу інфляції також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними.

Таким чином, невірне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права та незастосування тих норм, що підлягали застосуванню, призвело до невірного судового висновку про задоволення позовних вимог, тому судова колегія визнає необхідним задовольнити апеляційну скаргу відповідача та скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі.