5023/7001/11 Про визнання недійсними основного та додаткового договорів оренди земельних ділянок - 20.12.2011 Прийняття

Харківський міжрайонний природоохоронний прокурор м. Харкова в інтересах держави в особі Куп’янської районної державної адміністрації і Головного управління Держкомзему України в Харківській області, позивачів, у позовній заяві до господарського суду Харківської області просив визнати недійсними основний і додатковий договори оренди, укладені Гусинською сільською радою, с. Гусинка Куп’янського району Харківської області, з Фермерським господарством "ОСОБА_4" 29.03.2002 року та 08.04.2010 року.

Рішенням господарського суд Харківської області від 01.11.2011 року у справі № 5023/7001/11 (суддя Добреля Н.С.) у задоволенні позову відмовлено.

Прокурор з вказаним рішенням не погодився, вважає його незаконним та необгрунтованим. Подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу. Просить скасувати оскаржуване ним рішення, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про те, що спірні договори є неукладеними через відсутність їхньої реєстрації, тоді як спірний договір від 29.03.2002 року засвідчено підписом та печаткою Гусинського сільського голови та зареєстровано 29.03.2002 року за №465 відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №2073 від 25.12.1998 року (2073-98-п) , яка діяла на час укладення спірного основного договору.

При цьому, прокурор зазначає, що в порушення вимог статей 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, статті 15 Закону України "Про оренди землі" спірні договори укладені без попереднього прийняття рішення про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою.

Також, прокурором вказано на те, що розпорядження спірною земельною ділянкою було здійснено Гусинською сільською радою Куп"янського району Харківської області, а не місцевою державною адміністрацією, яка відповідно до пункту 12 перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) здійснює розпорядження землями за межами населених пунктів, зокрема, спірним об"єктом.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2011 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу прокурора було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 14.12.2011 року на 14:30 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.11.2011 року розгляд справи було відкладено на 20.12.2011 року на 10:00 год. у зв"язку із неявкою в судове засідання представника позивача.

Прокурор в судових засіданнях 14.12.2011 року та 20.12.2011 року підтримав апеляційну скаргу.

Представник першого відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає що підстави для задоволення позову відсутні. При цьому вказує на те, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про те, що спірні договори є неукладеними через відсутність їх державної реєстрації, оскільки така реєстрація була здійснена відповідним органом місцевого самоврядування.

Представник другого відповідача проти доводів апеляційної скарги також заперечує, вважає що підстави для задоволення позову відсутні. При цьому вказує на те, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про те, що спірні договори є неукладеними через відсутність їх державної реєстрації, оскільки така реєстрація була здійснена відповідним органом місцевого самоврядування.

Представник другого позивача в судовому засіданні 20.12.2011 року підтримав апеляційну скаргу прокурора, просить скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представник першого позивача в судове засідання не з"явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6115823219494 про вручення йому копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні 14.12.2011 року та штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні 20.12.2011 року про відправлення її копій сторонам та прокурору і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пункту 3.5.2. Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Заслухавши усні пояснення прокурора, а також представників першого та другого відповідачів, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, згідно з протоколом засідання тимчасової робочої групи з питань надання в оренду земельних ділянок водного фонду Гусинської сільської ради Куп"янського району Харківської області від 26.12.2001 року було вирішено надати, зокрема, Фермерському господарству "ОСОБА_4"дозвіл на оформлення відповідних документів щодо надання в оренду водного об"єкту розміром 65,0 га, розташованого в с. Єгорівка, та водного об"єкту розміром 5 га, розташованого в с. Самборівка, для риборазведення.

Рішенням Гусинської сільської ради Куп"янського району Харківської області "Про передачу в оренду для промислового риборазведення та купання терміном на 50 років ставку в районі с. Єгорівка з прибрежною смугою 53 га та ставку в с. Самборівка з прибрежною смугою загальною площею 12 га згідно з паспортизацією ставків" було вирішено передати Фермерському господарству "ОСОБА_4"в оренду для промислового риборазведення та купання терміном на 50 років ставок в районі с. Єгорівка з прибрежною смугою 53 га та ставок в с. Самборівка з прибрежною смугою загальною площею 12 га згідно з паспортизацією ставків.

29.03.2002 року між Гусинською сільською радою, орендодавцем, та Фермерським господарством "ОСОБА_4", орендарем, було укладено договір оренди ставка, відповідно до умов якого та технічної документації (а.с. 126-152) (водогосподарського паспорту, викопіювання з плану землекористування, кадастрового плану ставка №10, схеми розміщення земельної ділянки під ставком №10, технічного завдання на виконання робіт по передачі земельної ділянки водного фонду, викопіювання з чергового плану землеустрою, акту погодження меж земельної ділянки, висновку Куп"янського районного відділу земельних ресурсів, висновку відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Куп"янського району Харківської області про наявні обмеження та обтяження, щодо використання земельної ділянки, акту перевірки та прийомки виконаних робіт по встановленню меж землекористування та викреслення кадастрового плану земельної ділянки під ставком №10) орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування строком на 50 років ставок "Самборівка"в басейні ріки Куп`янка, Куп`янського району, Харківської області, площею 36,9 га (що включає в себе ставок №10 "Самборівка"на землях Гусинської сільської ради Куп"янського району площею 18,6 га, дамбу ставка №10 "Самборівка"на землях Гусинської сільської ради Куп"янського району площею 1., 48, ділянку ставку в межах водоохоронної смуги площею 36,90 га) з греблею в межах водоохоронної смуги для риборозведення.

Відповідно до пункту 4.1 договору орендна плата сплачується орендарем орендодавцю один раз на рік в останньому кварталі кожного року у грошовій формі у сумі 989,03 грн.

06.04.2010 року між Гусинською сільською радою та Фермерським господарством "ОСОБА_4"було укладено додатковий договір оренди ставка до договору від 29.03.2002 року, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування строком на 50 років земельну ділянку водного фонду ставка №10 "Самборівка"в басейні ріки Куп`янка, Куп`янського району, Харківської області, площею 36,3 га в межах водоохоронної смуги на території Гусинської сільської ради з яких, в тому числі: земельна ділянка площею 18,06 га під водою та 1,4 га під інженерними спорудами (дамба) для риборозведення.

Вказаний договір зареєстровано у книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок Гусинської сільської ради Куп"янського району Харківської області за №317 від 06.04.2010 року, про що міститься відмітка в тексті самого договору.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, посилався на положення частини 4 статті 59 Земельного кодексу України, частини 7, 8 статті 51 Водного кодексу України, частини 1 статті 210 частини 2 статті 215, частини 2 статті 220, частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України.

При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що діючим законодавством України передбачено обов'язковість проведення державної реєстрації таких правочинів, як спірний договір оренди ставка від 29.03.2002 року, площею 36,9 га з греблею в межах водоохоронної смуги та додатковий договір оренди ставка від 06.04.2010 року, земельна ділянка площею 18,06 га під водою та 1,4 га під інженерними спорудами (дамби), проте сторонами в установленому Законом порядку вищевказані договори не зареєстровані, а тому вони є неукладеним та такими, що не створюють прав та обов'язків для сторін договору - Гусінської сільської ради Куп'янського району Харківської області та Фермерського господарства "ОСОБА_4".

Однак, колегія суддів не може погодитися із висновком місцевого господарського суду про те, що підставою відмови у позові є факт неукладення спірних договорів, зважаючи на таке.

У пункті 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 24.11.2011 року №01-06/1624/2011 (v1624600-11) зазначено про те, що дія нормативно-правового акту починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.

В абзаці 3 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) вказано на те, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України (в редакції з 01.01.2002 року по 26.04.2003 року, що діяла на момент укладення основного договору оренди) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підстав рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 125 Земельного кодексу України (в редакції з 01.01.2002 року по 26.04.2003 року, що діяла на момент укладення основного договору оренди) право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Згідно із пунктом 3 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року №2073 (2073-98-п) (який діяв на час укладення основного спірного договору, тобто з 25.12.1998 року та припинив свою дію на підстав постанови Кабінету Міністрів України №791 від 20.07.2011 року (791-2011-п) ) державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки.

Відповідно до пункту 17 цього Порядку (2073-98-п) у разі внесення змін до договору оренди він підлягає перереєстрації.

Як вбачається із акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 26.05.2011 року, складеного Управлінням Державної інспекції з контролю за викори станням та охороною земель, спірний основний договір зареєстровано Гусинською сільською радою 29.03.2002 року за №465.

Факт реєстрації вказаного договору підтверджує і прокурор в апеляційній скарзі, вказуючи на те, що спірний основний договір було зареєстрвоано відповідно до вимог постанови Кабінету міністрів України №2073 від 25.12.1998 року (2073-98-п) , яка діяла на час укладення спірного основного договору.

Отже, при укладенні спірного договору від 29.03.2002 року було дотримано всі вимоги законодавства, яке діяло на час їх укладення, які є необхідними для того, що б договір оренди землі вважався укладеним.

До того ж, відповідно до частини 5 статті 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції з 20.12.2001 року по 30.03.2002 року (тобто на час укладення основного спірного договору оренди) умови договору оренди земельної ділянки діють у випадках, коли після набрання договором чинності законами України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені договором, крім випадків, визначених статтею 21 цього Закону.

Крім того, в пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 24.11.2011 року №01-06/1624/2011 (v1624600-11) зазначено про те, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, платіжних доручень про сплату орендної плати (а.с. 95-118), спірні договори, за умовами яких сторони дійшли згоди з усіх їхніх істотних умов, на час подання позову виконувались сторонами з моменту укладення основного договору та на час розгляду справи в господарському суді першої інстанції, у зв"язку з чим визначення таких договорів як неукладених є безпідставним.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор як на підставу для задоволення позову посилався на те, що в порушення вимог статей 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, статті 15 Закону України "Про оренду землі" спірні договори укладені без попереднього прийняття рішення про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою, безпосередньо її виготовлення та погодження у встановленому порядку державними органами, прийняття рішення про надання земель водного фонду в оренду та подальшої реєстрації цих угод в органах земельних ресурсів.

Також, в позові вказане на те, що розпорядження спірною земельною ділянкою здійснено Гусинською сільською радою Куп"янського району Харківської області, а не місцевою державною адміністрацією, яка відповідно до пункту 12 перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) здійснює розпорядження землями за межами населених пунктів.

При цьому, в позові заявлені вимоги про визнання спірних правочинів недійсними на підставі статтей 203, 215 Цивільного кодексу України (набрав чинності з 01.01.2004 року).

Згідно із частинами 2, 3, 4, 5, 6, 8 статті 15 Закону України "Про оренду землі" ( в редакції, яка було чинна з 07.08. 2011 року по 01.01.2012 року та діяла на момент укладення основного договору оренди) особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування заяву (клопотання).

Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) .

У разі згоди орендодавця надати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір, в якому обумовлюють істотні та інші умови оренди землі.

Надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення.

У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, визначеному Земельним кодексом України (2768-14) . Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди.

У разі надходження двох або більше клопотань (заяв) на оренду однієї й тієї ж земельної ділянки, що є у державній або комунальній власності, відповідні орендодавці проводять земельний аукціон (конкурс) щодо набуття права оренди земельної ділянки, якщо законом не встановлено інший спеціальний порядок. Порядок набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах визначається орендодавцями з дотриманням вимог законодавства про добросовісну конкуренцію.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України (в редакції з 01.01.2002 року по 26.04.2003 року, що діяла на момент укладення основного договору оренди) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Також згідно із частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України (в редакції з 01.01.2002 року по 26.04.2003 року, що діяла на момент укладення основного договору оренди) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно із статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції з 01.01.2002 року по 26.04.2003 року, що діяла на момент укладення основного договору оренди) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до частини 2 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції з 01.01.2002 року по 26.04.2003 року, що діяла на момент укладення основного договору оренди) право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно із статтею 48 Цивільного кодексу УРСР від 1963, який діяв на час укладення основного спірного договору, недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.

Однак, під час укладення основного спірного договору, сторонами було дотримано всі вимоги законодавства, чинного на момент укладення.

При цьому слід зазначити, що в позові в обгрунтування підстав для визнання спірного договору від 29.03.2002 року недійсним не наведено, які саме норми законодавства, яке діяло на момент його укладення, було порушено, а посилання на статті 203, 215 Цивільного кодексу, який набрав чинності після укладення спірного договору від 29.05.2002 року та на статті 123- 126 Земельного кодексу в редакції, яка також діяла після укладення спірного договору від 29.03.2002 року, є безпідставними.

Посилання у позовній заяві на необхідність проведення земельних торгів стосовно земельної ділянки по додатковому спірному договору від 08.04.2010 року, на думку колегії суддів, також є безпідставним, оскільки вимоги щодо проведення таких торгів були встановлені у частині 2 статті 124 Земельного кодексу України лише в редакції, яка діяла з 2011 року, тобто після укладення зазначеного договору.

На думку колегії суддів, є необгрунтованим твердження прокурора про те, що розпорядження спірною земельною ділянкою здійснено Гусинською сільською радою Куп"янського району Харківської області, а не місцевою державною адміністрацією, яка відповідно до пункту 12 перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) здійснює розпорядження землями за межами населених пунктів.

Так, ані прокурором, ані позивачем не було надано в порядку статті 33 ГПК України доказів знаходження спірного водного об"єкту за межами населеного пункту і в матеріалах справи такі докази відсутні.

Окрім цього, слід зазначити, що місцевий господарський суд безпідставно посилався в оскаржуваному рішенні на положення абзацу 2 пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 (v0009700-09) , вказуючи на обов"язковість здійснення державної реєстрації спірних правочинів, оскільки цю постанову було прийнято після укладення спірного основного договору, тоді як на час укладення вказаного договору діяла постанова Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , яка подібних положень не містила.

Отже, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у позові, однак через неповне з"ясування обставин, які мають значення для справи та в порушення норм матеріального права навів невірні підстави такої відмови, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким в позові слід відмовити з підстав, наведених вище.