22/353 Про стягнення заборгованості та штрафних санкцій по сплаті лізингових платежів - 02.12.2011 Прийняття

ТОВ "Ласка Лізинг" звернулось до господарського суду міста Київа з позовною заявою до фірми "Т.М.М." - ТОВ про стягнення заборгованості, неустойки, інфляційних витрат та 3% річних (а.с. 2-5).

Рішенням господарського суду міста Києва від 03 жовтня 2011 року по справі № 22/353 позов задоволено частково, присуджено до стягнення з фірми "Т.М.М." - ТОВ на користь ТОВ "Ласка Лізинг" 361 828 грн. 48 коп. заборгованості по сплаті лізингових платежів та 3 824 грн. 33 коп. судових витрат. В інший частині позову відмовлено (а.с. 130-134).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03 жовтня 2011 року по справі № 22/353 в частині стягнення коштів та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована неправомірністю розрахунків за договором фінансового лізингу в іноземній валюті, а також невідповідністю заявленого предмету спору обставинам справи з огляду на ст.ст. 640 та 655 Цивільного кодексу України.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено розгляд справи за участю представників сторін на 08 листопада 2011 року.

Позивач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду міста Києва, а саме задовольнити позовні вимоги в частині стягнення неустойки, індексу інфляції за час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, з урахуванням висновків експертизи.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме ст. ст. 230 та 625 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та об’єднано розгляд апеляційних скарг позивача та відповідача по справі № 22/353 в одне провадження.

У судовому засіданні 08 листопада 2011 року, у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 02 грудня 2011 року.

Сторони не скористались своїми процесуальними правами щодо подачі відзивів на апеляційні скарги один одного.

Відповідач не забезпечив явку свого представника у судове засідання 02 грудня 2011 року, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується підписом уповноваженого представника на розписці про перерву в судовому засіданні 08 листопада 2011 року.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду сторін було попереджено, що в разі неявки в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядалась за наявними матеріалами.

Колегія суддів виходить з того, що у розгляді справи оголошувалась перерва, представники сторін мали можливість надати необхідні докази та сформулювати свою позицію відносно спору, скаржнику була надана можливість подати суду додаткові докази, поданих матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги та вирішення спору по суті. Неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявним у справі матеріалами.

Представник позивача у судовому засіданні 02 грудня 2011 року підтримав свою апеляційну скаргу та заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, просив змінити рішення господарського суду міста Києва та задовольнити позовні вимоги в частині стягнення неустойки, індексу інфляції за час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, з урахуванням висновків експертизи.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 02 грудня 2011 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

15 березня 2007 року між ТОВ "Ласка Лізинг" (лізингодавець) та фірмою "Т.М.М."-ТОВ (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 689/03/2007 (надалі-Договір) (а.с. 21-30).

Відповідно до п. 1.1 Договору лізингодавець зобов’язувався придбати у свою власність транспортний засіб у відповідності зі встановленою лізингоодержувачем специфікацією і передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов’язувався прийняти його на умовах договору.

Виконуючи умови Договору позивач надав у користування відповідача автомобілі МАЗ 555102-223 в кількості 10 одиниць, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000198 від 05.06.2007р., № РН-0000182 від 24.05.2007р., № РН-0000144 від 28.04.2007р., № РН-0000161 від 11.05.2007р., № РН-0000177 від 23.05.2007р., № РН-0000189 від 31.05.2007р., довіреностями серії ЯНУ № 409061 від 05 червня 2007р., серії ЯНО № 837870 від 27 квітня 2007р., серії ЯНЮ № 464107 від 11 травня 2007р., серії ЯНЮ № 464306 від 22 травня 2007р., залученими до матеріалів справи (а.с. 33-46).

Відповідно до п.2.3 Договору вартість Майна, що передається Лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 364 680,00 у.о, в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 60 780,00 у.о., виражена в гривнях України.

Умовами п.7.1 договору сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Долару США по курсу згідно з п. 7.1.1 договору.

Пунктом 7.1.1. Договору визначені такі поняття:

- "Курс1" - курс, встановлений НБУ для одного Долара США станом на 17.12.2007;

- "Курс2" курс, встановлений НБУ для одного Долара США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно з додатком №1 до договору (графіку внесення платежів).

Відповідно до п. 7.1.2. Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно з "Графою 3" Додатку №1 до договору на відповідну дату проведення платежу та "Курсу2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" додатка № 1 та "Курсу1".

Згідно п. 7.4 Договору лізингоодержувач зобов’язується вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, вказані в Додатку №1 до договору. Сума авансового платежу, що підлягає сплаті в гривні, розраховується як проведення суми авансового платежу, вказаного в Додатку №1 до договору та курсу НБУ, встановленого для одного Долара США на дату, встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів застосовується курс НБУ встановлений для одного Долара США на дату, встановлену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів починаючи з відповідної дати, встановленої для проведення платежу відповідно до Додатку №1 до договору.

Відповідно до п. 7.5. Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до Договору.

В силу положень п. 7.6 договору, порядок і строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказані в графіку внесення платежів; внесення грошових сум раніше строків, встановлених графіком внесення платежів не тягне за собою зміну умов договору, в тому числі, в частині розміру лізингових платежів і строків їх внесення за виключенням випадку, передбаченого п. 7.12 договору.

Сторони підписали та скріпили печатками товариств графік внесення платежів (а.с. 20).

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 цього ж Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України визначено, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (436-15) , інших актів цивільного законодавства.

В силу ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно графіку внесення лізингових платежів та з урахуванням вимог п. 7.8 Договору відповідач зобов’язаний був сплатити лізингові платежі за 33, 34, 35, 36, 37, 38 періоди, що за графіком внесення платежів становить 54 756,24 у.о., а за розрахунком позивача у гривневому еквіваленті – 439 188 грн. 19 коп.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11 жовтня 2010 року у справі № 22/353 призначено судову будівельно-технічну експертизу (а.с. 82-83).

За результатами експертного дослідження Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз складено висновок № 10639/10-19/5598/11-19/218/11-25 від 29 червня 2011 року, відповідно до якого нормативно та документально підтверджено нарахування платежів за 33-38 періоди в сумі 435 190 грн. 73 коп. (а.с. 89-94).

Експертним висновком також встановлено, що відповідач сплатив позивачеві грошові кошти за спірний період у розмірі 73 362 грн. 25 коп. Тобто, сума заборгованості відповідача перед позивачем за 33-38 періоди складає 361 828 грн. 48 коп. (435 190,73 грн. - 73 362,25 грн.).

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню, зокрема з відповідача слід стягнути 361 828 грн. 48 коп.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду відхиляє твердження відповідача щодо неправомірності розрахунків за договором фінансового лізингу в іноземній валюті з огляду на наступне.

В силу ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

При цьому, відповідно до ст. 533 ЦК України, виконуватися грошове зобов'язання повинно в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відтак, сторони, визначивши у договорі фінансового лізингу грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, не порушили вищенаведені норми матеріального права. Законодавчими актами визначено національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак вони не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов’язань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов’язання у випадку зміни курсу НБУ національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

У постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року по справі № 12/149 зазначено, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

В силу ст. 216, ч.1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесена пеня (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 9.5. Договору у випадку, якщо лізингоодержувач (Відповідач) у встановлені Договором строки не здійснює оплату встановлених Договором платежів, то лізингодавець (Позивач) вправі вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення в перші п’ять днів прострочення та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоодержувач (Відповідач) зобов’язується її сплатити.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на ту обставину, що позивач при розрахунку пені, 3% річних та інфляційних взяв за основу невірно визначені суми основної заборгованості, місцевий господарський суд в ухвалах від 29 липня 2011 року та від 19 серпня 2011 року позивача було зобов’язано надати розрахунки пені, 3% річних та інфляційних з урахуванням боргу підтвердженого висновком експерта (а.с. 111-112, 124-125).

Позивач не виконав вимоги господарського суду міста Києва, викладені в ухвалах від 29 липня 2011 року та від 19 серпня 2011 року та не надав мотивованого розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат.

У пункті 18 Листа Вищого господарського суду України від 11 квітня 2005 року № 01-8/344 (v_344600-05) зазначено, що Господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, у позивача, при отриманні ухвали виник процесуальний обов’язок по виконанню вимог суду, які є обов’язковими до виконання в силу положень ст. 4- 5, 115 ГПК України, однак вимоги суду позивачем не виконані, і через їх невиконання, з огляду на ст. 33 ГПК України заявлена позивачем до стягнення сума пені, 3% річних та інфляційних втрат є необґрунтованою. Суд не є зобов’язаним здійснювати розрахунок вказаних вище сум в обґрунтування вимог позивача, оскільки саме останнім зазначені вимоги перед судом не доведені належними засобами доказування.

Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних, інфляційних та пені.

Наведеним вище спростовуються твердження позивача про порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме ст. ст. 230 та 625 ЦК України.

Слід наголосити, що позивач не наводить жодної поважної причини неможливості подання розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат на вимогу господарського суду міста Києва.

Судова колегія відхиляє посилання відповідача на ст.ст. 640 та 655 Цивільного кодексу України з огляду на те, що між сторонами укладено договір фінансового лізингу, а не договір купівлі-продажу.

Беручи до уваги те, що до фактичних обставин справи судом першої інстанції обґрунтовано і правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні скарги апелянта необхідно відмовити.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Рішення господарського суду міста Києва від 03 жовтня 2011 року по справі № 22/353 підлягає залишенню без змін.

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та фірми "Т.М.М." – товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 03 жовтня 2011 року задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" на рішення господарського суду міста Києва від 03 жовтня 2011 року у справі № 22/353 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу фірми "Т.М.М." – товариства з обмеженою відповідальністю на рішення господарського суду міста Києва від 03 жовтня 2011 року у справі № 22/353 залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 03 жовтня 2011 року по справі № 22/353 залишити без змін.

4. Справу № 22/353 повернути до господарського суду міста Києва.

постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.