44/110 Про стягнення заборгованості з орендної плати - 08.09.2011 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.05.2011 року позов Інституту Агроекології та Біотехнології Української академії аграрних наук позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Надія–Транс" на користь Інституту агроекології і економіки природокористування НААН борг у сумі 129 174,30 грн., державне мито у сумі 1 291,74 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн.

При прийнятті оскаржуваного рішення суду першої інстанції, встановивши факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем по орендній платі задовольнив позов повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням приватне підприємство "Надія-Транс" звернулося до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2011 року у справі № 44/110 та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються тим, що вказане рішення прийнято при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також, що судом неправильно застосовані норми матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2011 року прийнято до провадження апеляційну скаргу приватного підприємства "Надія-Транс" та призначено розгляд справи в судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу і просив рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства "Надія-Транс" - без задоволення.

Відповідач в судових засіданнях надав свої пояснення та підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду, зазначає наступне.

Як вірно встановлено господарським судом міста Києва та вбачається з матеріалів справи, 15.11.2005 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди № 583, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нерухоме майно, яке знаходиться на балансу Інституту, площею 304 кв. м розміщене за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 12, вартість якого становить за експертною оцінкою 268 408, 00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення авторемонтної майстерні.

Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в акті оцінки, складеною за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (пункт 2.3 договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди 01.11.2005 року 3 818,71 грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця щоквартально не пізніше 12 числа місяця, за звітним кварталом (пункт 3.3 договору).

Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно п. 10.1 договір укладено строком на 5 років з 01 січня 2006 року до 01 січня 2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач свій обов’язок по оплаті орендної плати за спірним договором протягом 6-ти місяців не виконував, у зв’язку з чим утворилась заборгованість відповідача по орендній платі на час звернення з позовом до суду в сумі 129 174,30 грн.

Суд першої інстанції посилаючись на статті 525, 526, 759, 762 Цивільного кодексу України, відповідно до яких одностороння відмова від виконання зобов’язання, яке має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та закону, забороняється, та з огляду на те, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк, а за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. При цьому зазначено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном, дійшов до висновку про доведеність, обгрунтованність та підтвердження матеріалами справи позовних вимог позивача.

Згідно з доводами відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, він мав намір достроково розірвати договір на виконання пункту 8.2 договору, крім того орендарем було здійснено будівництво оглядових ям та за власний рахунок підготовлено приміщення до опалювального сезону, обладнано автоматичною пожежною сигналізацією.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) , іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачами та відповідачем у справі виникли зобов’язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

До обов’язків орендаря згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України, ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Згідно з ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом даних норм Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України (436-15) договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов’язки на користь іншої сторони.

Згідно вимог ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Сторони не заперечили укладення договору оренди приміщення від 15.11.2005 року. Договір оренди підписано позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем), підписи яких засвідчено печатками юридичних осіб. Передача майна в користування орендаря підтверджено представленим в матеріалах справи актом прийому-передачі від 2005 року. Факт користування майном підтверджений сплатою орендної плати з 15.11.2005 року по травень 2010 року.

Проте, всупереч вище згаданих приписів закону, відповідач не виконав своїх зобов’язань щодо сплати орендної плати за користування орендованим майном в розмірі та строки встановлені договором і його заборгованість на час звернення позивача з позовом становила суму 129 174,30 грн.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 129 174,30 грн. заборгованості щодо сплати орендної плати за користування орендованим майном.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які нова посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається з матеріалів справи твердження апелянта щодо розірвання договору за згодою не знайшли свого підтвердження, оскільки п. 8.2 договору передбачено, що орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання в разі погіршенням стану орендованого майна внаслідок невиконання або неналежного невиконання умов цього договору.

У березні 2010 року орендодавець письмово запропонував орендареві достроково розірвати договір, та, склавши акт приймання-передачі майна і підписавши його зі свого боку, передав його відповідачу для підписання.

Вказаний акт залишився без задоволення, що суперечить п. 2.4.3 договору відповідно до якого майна вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Твердження відповідача про те, що станом на 24.06.2010 року ним було погашено заборгованість по договору оренди в сумі 50 000,00 грн. і залишок боргу складав лише 2 552,46 грн. не відповідає дійсності і спростовується листом відповідача від 30.06.2010 року № 66-87/18, відповідно до якого відповідачем визнано заборгованість за договором оренди в сум 88 961,37 грн.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2011 року у справі № 44/110 прийнято після повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв’язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2011 року у справі № 44/110 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства "Надія-Транс" без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Надія-Транс"на рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2011 року у справі № 44/110 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.05.2011 року у справі № 44/110 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 44/110 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.