Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Головка В.Г. (доповідач)

суддів: Павловського П.П., Стрелець Т.Г.

при секретарі: Ревковій Г.О.

прокурор: Грицько А.С., посвідчення №113 від 20.04.2010

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, довіреності від 18.01.2011

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність від 03.06.2011

від третьої особи: ОСОБА_4, паспорт

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги військового прокурора Дніпропетровського гарнізону на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011р. у справі №33/24-11

за позовом заступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави - Пенсійного фонду України в особі головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

до відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Лівобережного відділення №8420 відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", м. Дніпропетровськ

третя особа: ОСОБА_4, м. Дніпропетровськ

про стягнення 16 846грн. 23коп.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011р. у справі №33/24-11 (суддя Рудовська І.А.) в задоволенні позовних вимог заступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави - Пенсійного фонду України в особі головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Лівобережного відділення №8420 відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", за участю третіх осіб - ОСОБА_4 про стягнення 16 846грн. 23коп. відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду, прокурор звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати, як прийняте з порушенням норм матеріального права, посилаючись на наступне:

- 26 липня 2007року при видачі готівки відділенню Ощадбанку достовірно було відомо про дату смерті громадянина ОСОБА_5, а саме із свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке надав громадянин ОСОБА_6, син померлого військового пенсіонера ОСОБА_5, яке посвідчене 25 липня 2007року державним нотаріусом, а тому посилання суду на п.1.22 Інструкції є невірним;

- твердження суду стосовно спливу строку позовної давності є не вірним, оскільки 05.02.2010р. під час проведення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до ст. 5 п. 4 постанови КМУ від 24 жовтня 2007року №1261 позапланової перевірки філії –Лівобережне відділення №8420 відкритого акціонерного товариства "Держаний ощадний банк України", виявлено виплати коштів з особистого рахунку ОСОБА_5 за заповітом, які нараховувались на його рахунок вже після смерті, тощо.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, але його представники в судовому засіданні підтримали вимоги прокурора в повному обсязі.

Відповідач та третя особа у відзивах на апеляційну скаргу просили рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Вислухавши пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиви на неї, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем 04.01.2006р. укладений договір №39, за умовами якого управління забезпечує перерахування коштів на виплату пенсії та допомоги, що фінансуються з коштів Фонду, на рахунки установ банку протягом місяця за встановленими періодами виплати, а банк виконує функції виплати пенсій та грошової допомоги, передбачені Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги (а.с.5-8).

Згідно з вказаним договором позивач здійснював перерахування пенсій та грошової допомоги військовому пенсіонеру ОСОБА_5 на особовий рахунок №33970 у філії відповідача - Лівобережному відділенні №8420. Вказані виплати були призначені довічно.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 05.02.2010р. було проведено позапланову перевірку філії Лівобережного відділення №8420 ВАТ "Державний ощадний банк України", за результатами якої складено акт та встановлено факт неправомірності виплати відповідальними працівниками Лівобережного ощадбанку спадкоємцю ОСОБА_6 пенсії у розмірі 16846грн. 23коп. за період з 01.01.2007 року по 31.07.2007 року, тобто після смерті пенсіонера ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що стало підставою для звернення з позовом до суду.

Прокурор звернувся з позовом в грудні 2010р., в якому, пославшись на ст. 1166 Цивільного кодексу України, обґрунтував його тим, що в результаті неправомірних дій відповідача Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області завдана майнова шкода в сумі 16846грн. 23коп.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В установленому порядку дії відповідача чи його посадових осіб неправомірними не визнавались.

Більш того, зазначена норма Цивільного кодексу України (435-15) може бути застосована лише до позадоговірних правовідносин, а на момент виплати пенсії діяв договір, укладений між сторонами 04.01.2006р.

Отже прокурором заявлено позов не з тих підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Прокурором не наведені правові підстави та умови для стягнення збитків, не зазначені поважні причини пропуску строку позовної давності.

За таких обставин судом правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення шкоди.

Доводи апеляційної скарги, у тому числі з посиланням на поінформованість працівників банку щодо смерті пенсіонера, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не впливають на вирішення даної справи.

Враховуючи викладене, підстав для скасування рішення суду відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається.

Керуючись ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011р. у справі №33/24-11 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.