5023/2714/11 Про визнання недійсними правочинів у вигляді договорів поставки та купівлі-продажу - 18.07.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова (вх. №2401Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 21.04.2011 р. у справі №5023/2714/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-промислова компанія "Технопром", м. Харків;

до товариства з обмеженою відповідальністю "МаксПак", м. Харків;

про виконання договірних зобов’язань,

В квітні 2011 р. ТОВ "ТПК "Технопром"звернулося до господарського суду Харківської області із позовом до ТОВ "МаксПак"про виконання договірних зобов’язань.

21 квітня 2011 р. до місцевого господарського суду надійшла заява позивача про зміну позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд визнати недійсними правочини у вигляді договорів поставки та купівлі-продажу № 0-10/10-09 від 26.10.2009 р., № АЗС-11/12-09 від 25.12.2009 р., № 1803 від 25.12.2009р., № 1798 від 25.12.2009р., № 1808 від 25.12.2009р., № 773 від 27.04.2010р., № 0-12/07-10 від 12.07.2010 р., № 0-13/07-10 від 30.07.2010 р., № 3029 від 12.10.2010р., № 0-14/10\10 від 12.10.2010р., укладених між позивачем та відповідачем, з 26.10.2009 р., 25.12.2009 р., 25.12.2009 р., 25.12.2009 р., 25.12.2009 р., 27.04.2010 р., 12.07.2010 р., 30.07.2010 р., 12.10.2010 р., 12.10.2010 р. відповідно; визнати недійсними правочини у вигляді додаткових угод № 1 від 31.05.2010 р. до договору поставки № 0-10/10-09 від 26.10.2009 р., № 1 від 10.03.2011 р. до договору поставки № 0-12/07-10 від 12.07.2010 р., № 2 від 10.03.2011 р. до договору поставки № 0-12/07-10 від 12.07.2010 р., № 1 від 10.03.2011 р. до договору поставки № 0-13/07-10 від 30.07.2010 р., укладених між позивачем та відповідачем, з 31.05.2010 р., 10.03.2011 р., 10.03.2010 р. та з 10.03.2011 р. відповідно.

Підстави та обґрунтування викладених у заяві від 21.04.2011 р. позовних вимог позивачем не зазначені.

Заява про зміну позовних вимог від 21.04.2011 р. прийнята місцевим господарським судом і в подальшому спір вирішувався в межах наведених в ній вимог.

До винесення рішення місцевим господарським судом, а також на стадії апеляційного вирішення спору, обґрунтування змінених позовних вимог позивачем не надавалося.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Тихий П.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення місцевого господарського суду мотивоване відсутністю передбачених законом підстав визнання угод недійсними.

Учасники спору рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не оскаржували.

16 червня 2011 р. до Харківського апеляційного господарського суду звернулася ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова (далі –ДПІ) з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "ТПК "Технопром"задовольнити в повному обсязі. Разом із скаргою ДПІ подана заява про поновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована кваліфікацією апелянтом укладених між сторонами спору правочинів як нікчемних з огляду на неможливість їх фактичного виконання в силу відсутності у ТОВ "МаксПак"трудових ресурсів, відсутності даних про отримання транспортних послуг по доставці товару, а також наявності даних про те, що ТОВ "ТПК "Технопром"господарської діяльності не здійснює, про що свідчить відсутність ТОВ "ТПК "Технопром"за місцем власної реєстрації, відсутність у підприємства активів, відсутність складських приміщень. Оскільки на думку апелянта, метою укладених правочинів є штучне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що спричиняє збитки доходам бюджету, угоди є нікчемними з огляду на приписи ст. 228 ЦК України. Посиланням на можливе спричинення збитків бюджету ДПІ обґрунтовує і власний процесуальний інтерес на подання апеляційної скарги.

Ухвалою колегії суддів від 20.06.2011 р. ДПІ поновлений пропущений строк на подання апеляційної скарги, апеляційна скарга прийнята до провадження, її розгляд призначений на 18.07.2011 р.

У визначений судом строк сторонами спору будь-яких відзивів на апеляційну скаргу ДПІ не подавалося.

Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 ГПК України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та ДПІ, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Колегією суддів в ході розгляду спору встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

26.10.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № О-10/10-09, згідно умов якого відповідач (продавець) був зобов’язаний здійснити поставку, а позивач (покупець) прийняти та оплатити автоматичні лінії для виробництва алюмінієвих туб на умовах, викладених в договорі.

Згідно додаткової угоди № 1 від 30.05.2010 р. до договору поставки № О-10/10-09 від 26.10.2009 р., сторони дійшли згоди, що в якості сплати за обладнання покупець передає, а постачальник приймає 11 (одинадцять) простих векселів загальною номінальною та договірною вартістю 6 399 734,42 грн.

25.12.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № АЗС-11/12-09, згідно умов якого відповідач (продавець) був зобов’язаний здійснити поставку, а позивач (покупець) прийняти та оплатити обладнання для автозаправних станцій на умовах, викладених в договорі.

25.12.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 1803.

25.12.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 1798.

25.12.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 1808.

27.04.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 773.

12.07.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 0-12/07-10, згідно умов якого відповідач (продавець) був зобов’язаний здійснити поставку, а позивач (покупець) прийняти та оплатити обладнання для виробництва туб на умовах, викладених в договорі.

Згідно додаткової угоди № 1 від 10.03.2011р. до договору поставки № 0-12/07-10 від 12.07.2010р. в якості сплати за обладнання покупець передає, а постачальник приймає 5 (п`ять) простих векселів емітентів яких є покупець загальною номінальною та договірною вартістю 1 290 000,00 грн. Згідно додаткової угоди № 2 від 10.03.2011р. до договору поставки № 0-12/07-10 від 12.07.2010р. в якості сплати за обладнання покупець передає, а постачальник приймає 58 (п’ятдесят вісім) простих векселів емітентом яких є покупець загальною номінальною та договірною вартістю 49 500 000,00 грн.

30.07.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 0-13/07-10, згідно умов якого відповідач (продавець) був зобов’язаний здійснити поставку, а позивач (покупець) прийняти та оплатити автоматичні лінії для виробництва алюмінієвих туб на умовах, викладених в договорі.

Згідно додаткової угоди № 1 від 10.03.2011р. до договору поставки № 0-13/07-10 від 30.07.2010р. в якості сплати за обладнання покупець передає, а постачальник приймає 14 (чотирнадцять) простих векселів емітентів яких є покупець загальною номінальною та договірною вартістю 6 750 000,00 грн.

12.10.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 3029.

12.10.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № О-14/10-10, згідно умов якого відповідач (продавець) був зобов’язаний здійснити поставку, а позивач (покупець) прийняти та оплатити обладнання для автозаправних станцій на умовах, викладених в договорі.

Виконання всіх зазначених договорів підтверджено залученими до справи актами прийому-передання товару, видатковими накладними, податковими накладними.

Дослідивши первинні бухгалтерські документи, місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що складені первинні документи відповідають вимогам ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , ЗУ "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та "Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" (z0168-95) і підтверджують факт виконання господарських операції за всіма вищезазначеними угодами.

З акту невиїзної документальної перевірки ТОВ "ТПК "Технопром" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства №922/233/35858881 від 09.03.2011 р. вбачається, що податковим органом всі перераховані вище правочини, вчинені сторонами спору відповідачем, кваліфіковані як недійсні з посиланням на приписи ч.1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, оскільки, на думку ДПІ, ці правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Даних про подання ДПІ позову про визнання зазначених вище угод недійсними матеріали справи не містять.

З пояснень представника ДПІ у судовому засіданні 18.07.2010 р. випливає, що із позовом про визнання спірних угод недійсними ДПІ до суду не зверталася.

Вирішуючи спір, колегія суддів опирається на наступні норми законодавства.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України правовою підставою недійсності правочину є факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Позивач у своїй заяві про зміну позовних вимог не наводить жодних підстав визнання правочинів недійсними.

Після подання заяви про зміну позовних вимог ТОВ "ТПК "Технопром"будь-якого обґрунтування своїх позовних вимог, а також доказів на підтвердження зайнятої позиції, не надавало. Вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів ТОВ "ТПК "Технопром"також не заявляло.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України (принцип змагальності) сторона самостійно обґрунтовує свої вимоги. Зокрема, цей принцип означає, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що відсутність нормативного обґрунтування позову і доказів на підтвердження зайнятої позивачем позиції унеможливлює задоволення такого позову.

В контексті цього висновку колегія суддів зазначає, що проведене місцевим господарським судом дослідження первинних бухгалтерських документів, що підтверджують виконання господарських операцій за спірними договорами, та їх аналіз, видаються недоцільними з огляду на невизначеність правових підстав заявленого позову.

Оцінюючи обґрунтованість апеляційної скарги ДПІ, колегія вважає за необхідне зауважити таке.

В апеляційній скарзі ДПІ (п. 2 прохальної частини) міститься вимога про прийняття нового рішення, яким позовні вимоги ТОВ "ТПК "Технопром"(з урахуванням зміни предмету позову) слід задовольнити в повному обсязі.

З процесуальної точки зору таке прохання не є підтриманням правової позиції ТОВ "ТПК "Технопром", оскільки з аналізу апеляційної скарги вбачається, що на думку апелянта, обидві сторони спору діяли з протиправною метою штучного створення податкового кредиту, а в цьому випадку процесуальний інтерес недобросовісного учасника цивільного обороту не може співпадати з процесуальним інтересом державного фіскального органу.

Тому таке прохання колегія суддів розцінює як волю ДПІ, спрямовану на визнання спірних угод недійсними, з причин, що обумовлені функціями та компетенцією даного державного органу.

Враховуючи відсутність позову ДПІ про визнання спірних правочинів недійсними або нікчемними, колегія суддів позбавлена права кваліфікувати спірні правочини як недійсні і задовольнити прохання апеляційної скарги.

Так, відповідно до приписів ст. 1, 2 ГПК України, захист порушеного права, в тому числі такого учасника цивільного обороту, як державний фіскальний орган, відбувається шляхом подання позову або скарги.

Як зазначалося вище, ДПІ позову про визнання правочинів недійсними не подавала.

Тому в силу принципу змагальності (ст. 4-3 ГПК України) та принципу диспозитивності, колегія суддів позбавлена права винести рішення про недійсність правочинів за відсутності відповідного позову, поданого у встановленому законом порядку.

В цій частині колегія суддів звертає увагу на ще один дефект обраного апелянтом способу захисту своїх прав.

Так, вимога позивача (ТОВ "ТПК "Технопром") не містила прохання про визнання правочинів нікчемними.

Тому підтримання ДПІ позиції позивача у даному спорі не може бути підставою для винесення рішення про кваліфікацію спірних правочинів як нікчемних, оскільки позивач на наведені ДПІ підстави не посилався.

В той же час визнання оспорюваних правочинів недійсними на вимогу ДПІ суперечить закону, оскільки ДПІ не входить до кола осіб, які можуть заявляти вимогу про визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Такий висновок колегії суддів повністю відповідає роз’ясненню Верховного Суду України, наведеному в Узагальненні від 24.11.2008 р., де, зокрема, зазначено: "Відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК (435-15) й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду".

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що згідно положень ч.2 ст. 215 ЦК України визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається. Тобто ДПІ не позбавлена права самостійно кваліфікувати спірні правочини як нікчемні і відповідним чином визначити обсяги фіскальних зобов’язань учасників даних правочинів та застосувати заходи фіскального примусу до учасників правовідносин.

Така дія і була проведена ДПІ, про що свідчить зміст акту невиїзної документальної перевірки ТОВ "ТПК "Технопром" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства №922/233/35858881 від 09.03.2011 р.

Таким чином, спірні правочини вже кваліфіковані ДПІ як нікчемні та ініційована процедура узгодження податкових зобов’язань учасників спору в належному розмірі.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав до задоволення позову ТОВ "ТПК "Технопром"про визнання угод недійсними, а апеляційну скаргу ДПІ вважає необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, у зв’язку з чим підстави для скасування оскарженого рішення місцевого господарського суду відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги та досліджені в судовому засіданні докази не спростовують наведені висновки колегії суддів, в зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін.